Соціально-історичні передумови мовної специфіки американського вестерну

Щировська Т. М. зауважує, що “активний герой виступає як відновник суспільних цінностей, а іноді й світопорядку. Ці твори містять в собі соціальний моральний кодекс” [10, 19]. Таке зауваження вважаємо цілком справедливим, адже етичні та моральні принципи добра і справедливості залишаються відносно незмінними протягом багатьох століть, що доводить постійне захоплення читачів творами, які були написані задовго до нашого часу (в тому числі, незмінний інтерес до міфів, сказань і билин).

Позачасовість й універсальність концепту особистісної позитивності, що виражається у вестерні, окрім іншого, доводить і те, що, зародившись у літературі кінця ХІХ століття, вестерн перетнув літературні кордони, завоював також кіномистецтво (не втрачаючи популярності протягом ХХ ст.), гіперпростір комп’ютерних ігор, і навіть має низку пародій (“спагетті-вестерни”). Романи-вестерни і донині належать до одних з найбільш читаних. Твори у жанрі “класичного” вестерну не тільки перевидаються і пишуться відомими авторами, які здобули славу на хвилі популярності цього жанру (Луї Лямур, Зейн Грей, Генрі Вілсон Аллен (публікувався під ім’ям Уїлл Генрі і Клей Фішер), Макс Бренд та ін.), а й зовсім сучасними авторами, такими як У! Бентон (“Red Runs the Plain”), Б. Деннісон (“The Long Trail”), Дж. Бохман (“Absaroka, From War to Wyoming”), Р. Браун (“Somewhere West of Texas”) та ін.

Таким чином, з одного боку, вестерни демонструють позачасові етичні норми, а з іншого, – мовленнєве втілення їхніх ідей є цілком сучасним.

Як відомо з теорії етики, засадничою, ключовою категорією в соціальному світі є поняття свободи. При цьому, “до числа вищих моральних цінностей зазвичай відносять узагальнені поняття, що відображають сутність моралі і людського існування: добро, свободу, сенс життя і щастя” [6, 8].

Поняття державної та особистісної свободи справедливо можна вважати ключовими поняттями добра на американському континенті, де широко відзначається День Незалежності та зародився рух аболіціонистів. Герої вестернів – вільні люди, або люди, чий сенс життя полягає в боротьбі за свою свободу. Їхня ключова риса чесність – “позитивна моральна риса, що охоплює поняття вірності правді і моральним принципам” [там само, 27]. Звідси можна зробити висновок, що узагальнений концепт позитивності в авторів вестерну охоплює приватні поняття: прагнення до свободи, лідерство, незалежність у вчинках і судженнях, чесність, хоробрість, почуття справедливості.

Незважаючи на свою приналежність до “масової” пригодницької літератури, яка характеризується певною мірою стереотипними персонажами [1], романи-вестерни часто пропонують читачам героїв із різними портретними характеристиками, різного віку і характерами. Наприклад:

He (Hannibal Landers) didn’t respond to the greeting. “Anybody seen Hannibal Landers in town? ”

Somebody else spoke up. “Wouldn’t rightly know him if we seen him, Art. Got a description of him? ”

“Yeah, medium height, dark hair, blue eyes, ugly” (Lewis M. K.).

Jane, greeting him (Lassiter), looked up into a face that she trusted instinctively and which riveted her attention. It had all the characteristics of the range rider’s-the leanness, the red burn of the sun, and the set changelessness that came from years of silence and solitude. But it was not these which held her, rather the intensity of his gaze, a strained weariness, a piercing wistfulness of keen, gray sight, as if the man was forever looking for that which he never found (Grey Z.).

Here he (Tom Grigsby) was, loping down the trail to 30. His weather worn features were something no woman ever gave a second glance – maybe a long scrutinizing first look; and his tall lean frame could consume more vitals than any woman wanted to bother cooking. Combine all that with feet that spent most of their time in run down boots treading over endless miles of uncivilized territory. No, he was born a bachelor and there wasn’t any point considering anything else....

“You’re skinny, ” she statedflatly, but her green eyes sparkled a welcome (Rigsbee L. L.).

Laramie brushed his gritty fingers through short, curly brown hair and rubbed his clean shaven chin. He scratched his slightly protruding belly (Bly S.).

An artist would have made much of that picture, for there was in this man (Dan Barry), as in Strann, a singular portion of beauty. It was not, however, free from objection, for he had not the open manliness of the larger of the two. Indeed, a feminine grace and softness marked him; his wrists were as round as a girl’s, and his hands as slender and as delicately finished. Whether it be the white-hot sun of summer or the hurricane snows of winter, the climate of the mountain-desert roughens the skin, and it cuts away spare flesh, hewing out the face in angles; but with this man there were no rough edges, but all was smoothed over and rounded with painful care; as if nature had concentrated in that birth to show what she could do. Such fine workmanship, perhaps, would be appreciated more by women than by men; for men like a certain weight and bulk of bone and muscle-whereas this