Соціологічні ідеї Еміля Дюркгейма

Сучасне індустріальне суспільство характеризується, на думку Дюркгейма, переходом від ізольованих спільнот (маленьких міст, провінцій), до великих суспільств, зі спеціалізованими інститутами, котрі відають управлінням, освітою, медициною, виробництвом, мистецтвом і т. д. Причину індустріальної революції Дюркгейм бачить у розвитку ринкової системи, супроводжуваної диференціацією економічного сектора соціальної структури. Індивіди об'єднані в інститути відповідно до їх професійними ролями. У силу розвитку спеціалізації кожна частина такого соціального цілого залежить як від цього цілого, так і від його складових частин. У силу цього товариства є органічною солідарністю. Як вважає Дюркгейм, згуртованіші товариства, засновані на колективній свідомості.

 

 

В роботі «Правила соціологічного методу» вихідним моментом стало прагнення вичленити як предмет соціології таку реальність, якою не займається жодна з інших наук. При цьому припускалось, що ця реальність має особливі, тільки їй притаманні властивості. Згідно з Дюркгеймом, такими є соціальні факти, які у суспільності складають соціальну реальність в цілому.

У роботі Е. Дюркгейм встановлює основні вимоги до соціальних фактів, котрі дозволили існувати соціології як науці. Перше правило в тому, що соціальні факти треба розглядати, як речі. Це значить, що:

а) соціальні факти є зовнішніми для підвидів,

б) соціальні факти можуть бути об'єктами з тієї точки зору, що вони матеріальні,

в) відносини причинності, які встановлюються між двома або багатьма соц. фактами, допомагають формулювати закони функціонування суспільства.

Друге правило полягає в тому, щоб «систематично відмежовуватися від усіх вроджених ідей». Це значить:

а) соціологія передусім повинна відсторонитися від всякої ідеології,

б) вона також повинна звільнитися від всіх забобонів, котрими володіють індивіди по відношенню до соціальних фактів.

Третє правило у визнанні переваги цілісності над складовими її частинами. Це значить, що:

а) джерело соціальних фактів знаходиться в суспільстві, а не в мисленні та поведінці індивидів,

б) суспільство є автономною системою, яка керується своїми особистими законами.

Основна ознака соціальних фактів – їхнє незалежне від індивидів буття і здатність справляти на останніх примусовий вплив. Кожний індивід, зазначав французький філософ, при народженні застає соціальну реальність готовою, яка функціонує незалежно від нього. Індивід не створює мови, якою розмовляє, а навчається їй у ході своєї соціалізації, не винаходить методів праці, а набуває їх від соціального оточення, не вигадує власної релігії, а визнає одну з уже існуючих. Отже, свої способи мислення, почування та дії індивід повинен пристосувати до способів, які вже існують і визнані суспільством. Істотна риса останніх у тому, що вони існують поза індивідуальною свідомістю.

Проте визнані у суспільстві способи мислення, почування та дії володіють щодо індивідів силою примусу, завдяки чому їхня поведінка контролюється і коригується. У тих випадках, коли індивіди не адаптуються до існуючих способів мислення і дії, вони наштовхуються на різні негативні реакції з боку суспільства.

У цілому соціальна реальність, за Дюркгеймом, включає до свого складу два типи явищ. По-перше, способи мислення, почування та дії, котрі, які, уже зазначалося, є зовнішніми і примусовими щодо індивідів. Їх носієм виступають або суспільство в цілому, або його окремі групи (релігійні, політичні, професійні та ін.). По-друге, інші сталі явища, які для індивідів так само об'єктивні й примусові. До них французький соціолог зараховує різноманітні «соціальні течії», що породжуються не індивідуальною свідомістю, а грунтуються на колективному ентузіазмі, обуренні та співчутті.

На основі зовнішніх ознак соціальних фактів Дюркгейм певним чином упорядковує предметну царину соціології. Він відокремлює у структурі соціологічного знання соціальну морфологію і соціальну фізіологію. Соціальна морфологія, на думку вченого, вивчає «матеріальні форми суспільства», до яких належать демографічні, геологічні, економічні, соціокультурні фактори. В цьому зв'язку Дюркгейм звертає увагу на географічні координати суспільства, форму його кордонів, розміри території, чисельність і густоту населення, розміри й заселення міст, сіл, провінцій, характер комунікацій тощо.

Морфологічні факти, зрозуміло, можуть породжувати колективні уявлення. Але останні, виникнувши, самі, у свою чергу, стають безпосередньою причиною – незалежно від морфологічної основи – нових колективних уявлень. Здебільшого колективні уявлення здатні породжувати і морфологічні феномени. Вирізнення соціальної фізіології французький соціолог обгрунтовує існуванням – поряд з морфологічними – функціональних, або фізіологічних фактів. До них Дюркгейм зараховує факти колективної свідомості та способи колективних дій.

Разом з морфологічними фактами факти колективної свідомості утворюють так зване внутрішнє соціальне середовище. Причому морфологічні факти становлять матеріальний, кількісний бік даного середовища, а факти колективної свідомості – нематеріальний, якісний, духовний аспект. У такому широкому тлумаченні саме соціальне середовище визнавалось універсальним фактором, за допомогою якого можна пояснювати будь-які соціальні факти. Та згодом Дюркгейм став трактувати соціальне середовище вужче, виключно як царину колективної свідомості, що складається з ідей, вірувань, звичок тощо.

Суспільство, за Дюркгеймом, постає своєрідним божеством, яке «ззовні» впливає на індивідів, робить з них розумних і моральних істот. Воно може існувати «тільки в нас і завдяки нам». З одного боку, індивід зобов'язаний суспільству тим, що в ньому є, що забезпечує йому виняткове місце серед інших індивідів, тобто своєю інтелектуальною й моральною культурою. Якщо людину