Соціологія: тези лекцій

Соціальна адаптація (від лат. Adaptation − пристосування) − пристосування індивіда до умов соціального існування, будь то політичне середовище, місце праці або культурний простір певного суспільства.

Механізми соціалізації: імітація та ідентифікація. Імітація – процес засвоєння елементів культури шляхом радше простого наслідування.

Ідентифікація − вияв ставлення до соціального середовища та його складових компонентів, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї до них приналежності.

Ресоціалізація – процес засвоєння нових соціальних ролей і статусів, цінностей і знань на кожному етапі життя людини.

Таким чином, соціологія особистості займає чільне місце в системі спеціальних соціологічних теорій, адже проблематика людини завжди с центральною у будь-якій соціогуманітарній науці.

 

 

Поняття «соціальна дія», «соціальна взаємодія», «соціальні відносини».

Соціальна поведінка й соціальна норма.

Девіантна поведінка.

Соціальний конфлікт, структура, класифікація, функції.

Причини виникнення соціальних конфліктів.

Трудовий конфлікт як різновид соціального конфлікту.

 

Соціальна поведінка формується як комплекс стійких форм соціальних дій і взаємодій, соціальних відносин у результаті соціалізації індивіда.

Макс Вебер: «Соціальною є така дія, що у відповідності зі своїм суб'єктивним змістом включає…установки на те, як будуть діяти інші й орієнтується в їхньому напрямку». Типологія соціальних дій за М. Вебером:

1. Традиційний тип (людина буде керуватися принципом «всі так роблять», його дія буде визначатися нормою).

2. Афективний тип (людина може виконувати дію й вибирати засоби під дією почуттів).

3. Цілераціональный тип дії. (людина діє за принципом «прийнятними ті засоби, які допомагають досягти мети».)

4. Ціннісно-раціональний тип. (людина намагається визначити, наскільки прийнятними є ті засоби, які є в його розпорядженні, чи не можуть вони принести шкоду…)

Компоненти дії:

Суб'єкт

Об'єкт

Мотив

Потреби як компонент мотивації

Ціннісні орієнтації

Інтерес

Взаємодія (интеракція) – це процес впливу суб'єктів один на одного, у якому кожна дія обумовлена як попередньою дією, так і очікуваним результатом з боку іншого.

Основні види соціальної взаємодії:

- вербальна, тобто словесне;

- фізична (передача того або іншого предмета, рукостискання, поплескування по плечу, поцілунок)

- невербальна (використання жестів, міміки).

Поняття “соціальні відносини”.

Соціальні відносини – відносно самостійний, специфічний вид суспільних відносин, який виражає діяльність соціальних суб'єктів з приводу неоднакового становища в суспільстві та ролі в суспільному житті.

Георг Зіммель, вважає, що суспільство складають соціальні відносини і міжособистісні взаємодії людей. При цьому соціальні відносини він розглядає в їх динамічній природі. Увага Зіммеля скерована на мікро процеси, насамперед взаємодію людини з людиною.

Процес взаємодії не завжди відбувається в бажаному напрямі. Між людьми, які контактують, можуть виникнути часткові суперечності, а може виявлятися й антагонізм позицій, породжений наявністю в них цінностей, цілей і мотивів, що взаємозаперечуються. Тоді стосунки ускладнюються до такої міри, що говорять про виникнення міжособистісного конфлікту, під яким прийнято розуміти зіткнення протилежних поглядів, інтересів і дій окремих людей та груп. На психологічному рівні суперечність проявляється в сильних негативних переживаннях учасників стосовно ситуації, опонентів і самих себе. Тобто в конфліктів висока психологічна ціна – розмаїття негативних емоцій, стресів, переживань, розчарувань, втрат, провин. Конфлікт може привести до зміни системи стосунків і цінностей. За умов конфлікту люди ніби по-іншому починають сприймати реальність, вдаватися до дій, які зазвичай для них не властиві. Важливо підкреслити, що в конфлікт переростає не будь-яка суперечність, а, як правило, така, в якій представлені найсуттєвіші потреби, прагнення, інтереси, цілі людей, соціальний статус особистості, її престиж.

Якщо конфлікт своєчасно не вирішується, то це може призвести до неврозів, хворобливих станів, стійкого розладу стосунків між індивідами, які взаємодіють.

Соціальний конфлікт, структура, класифікація, функції.

Соціальний конфлікт – це соціальний процес, що має протяжність у часі та етапи (стадії) : передконфліктна, конфліктна й післяконфліктна ситуація. Серед причин, що викликають соціальні конфлікти, розрізняють: об'єктивні і суб'єктивні; пов'язані з умовами, що підсилюють чи заохочують несумісність ціннісних протилежностей; агресивні установки, що прямо ведуть до конфліктної поведінки; психологічні процеси, що підкріплюють упевненість у несумісності протилежностей.

Соціологія передусім зосереджує увагу на таких аспектах конфлікту, як усвідомлення ситуації конфлікту її учасниками; виокремлення соціально-психологічних складових, котрі зумовлюють внутрішню характеристику конфлікту, тобто сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей, що спонукують людину чи групу осіб брати участь у розв'язанні суперечностей; з'ясування причин і стадій формування суб'єктивного образу конфліктної ситуації.

Звичайно в розвитку соціального конфлікту розрізняють три стадії – передконфліктну, конфліктну й післяконфліктну ситуації. У свою чергу перша стадія розбивається на фази. Початкова фаза характеризується нагромадженням і загостренням суперечностей у системі міжособистісних і групових відносин через різку розбіжність інтересів, цінностей та установок конфліктантів. Наступні фази описують соціальну напруженість у термінах фрустрації, почуття незадоволеності й загрози. Виступаючи своєрідним детонатором, соціальна напруженість закріплює психологічні бар'єри й негативні стереотипи, що перешкоджають нормальному людському спілкуванню і сприяють екстраполяції, переносу конфліктних інтересів зі сфери ділових відносин в особистісну і навпаки.

Друга стадія поділяється на дві фази. Конфлікт інтересів на першій із