Соціологія: тези лекцій

ігнорування – навмисне нехтування конфліктом для того, щоб він розв'язався сам по собі або щоб акцентування уваги на конфлікті не сприяло його загостренню;

придушення – це ситуація, за якої причини конфлікту не усуваються, але всяка конфліктна поведінка забороняється під загрозою адміністративних санкцій для однієї чи обох сторін;

комфортна перевага – це рішення на користь більшості, задоволення інтересів більш сильної в соціальному значенні сторони.

Успішне вирішення трудових конфліктів вимагає володіння сукупністю засобів, форм і методів вирішення, уміння поєднувати їх різновиди відповідно до реальних умов.

 

 

Медична соціологія як галузь соціологічного знання. Основні напрямки досліджень.

Медицина як соціальний інститут. Медичні працівники як тип професійної спільності.

Поняття „здоров’я” та „хвороба” в соціології.

Соціальні умови виникнення захворювань. Здоровий спосіб життя.

 

1. Медична соціологія як галузь соціологічного знання

 

Історія розвитку соціології і медицини виявляє їх тісний зв’язок.

По-перше їх об’єднує об’єкт дослідження, яким є людина. Відмінність полягає в тому, що медицина розглядає людину як живий організм, його функціонування в нормі і патології та виробляє засоби регуляції фізичного відтворення суспільства. Соціологія ж вивчає людину як члена суспільства, в її особистісному виявленні, як суб’єкта права і обов’язків через статусно-рольові характеристики.

По-друге, соціологія є наукою, що динамічно розвивається разом з суспільством, завжди знаходиться на вістрі актуальних проблем, відбиває реально існуючі в конкретний період потреби людської спільноти, використовує найновіші методи дослідження, чим також виявляє єдність з медициною.

Медична соціологія – це галузь соціологічного знання, що вивчає соціальну обумовленість здоров’я населення, систему охорони здоров’я, соціальні функції, структуру та кадри медицини як соціального інституту, соціальні поняття „здоров’я” та „хвороба”, роль здоров’я у функціонуванні суспільства та життєдіяльності особистості, а також поведінку людей в сфері медицини. Це наука про закономірності формування ціннісних орієнтацій у населення до здоров’я, хвороби, медичного обслуговування, медицини та охорони здоров’я в цілому.

Слід нагадати, що один з класиків сучасної соціології П. О. Сорокін одну з структурних складових соціологічного знання називав „соціальною медициною”. Це стосується емпіричної соціології. Така назва зумовлена тим, що вона ставить діагноз суспільному здоров’ю, стану суспільства як системи і виписує рецепти регуляції суспільних процесів. Отже, це ставить питання про доцільність використання методів емпіричної соціології задля вироблення шляхів вдосконалення, підвищення рівня якості задоволення соціальної потреби в здоров’ї.

У 50-ті рр. ХХ ст. у США, а потім у Великобританії (в 70-ті рр. – в СРСР) з’являється нова наукова дисципліна – медична соціологія. В структурі її досліджень на теперішній час виокремлюються такі напрямки:

1) соціологія інститутів медицини та організації охорони здоров’я;

2) вивчення соціальних наслідків функціонування різних систем охорони здоров’я (таких, як приватна або державна) ;

3) порівняльні дослідження зразків захворювання та служб охорони здоров’я в різних країнах;

4) соціологія лікувальних професій;

5) соціологія захворювання та поведінки хворого;

6) вивчення соціальних чинників етіології хвороби;

7) вивчення соціальних чинників народжуваності та смертності;

8) аналіз соціальних чинників, що впливають на потребу у медичному обладнанні та характер його використання;

9) соціологія взаємовідносин лікаря та пацієнта та ін.

Потрібно відрізняти медичну соціологію від соціальної медицини. Соціальна медицина – це наука, що вивчає вплив чинників соціального середовища на здоров’я населення і обгрунтовує заходи впливу на них шляхом оптимізації охорони здоров’я та медичної допомоги; базується на об’єднанні соціальної та медичної практики; наслідує прийоми та методи соціальної гігієни.

 

2. Медицина як соціальний інститут. Медичні працівники як тип професійної спільності.

 

Медицина – це специфічна система суспільства, яка с складовою соціальної сфери. Це система соціального типу, оскільки сутність і характер її складає взаємодія «лікар-пацієнт». Вона є гетерогенною системою, бо головними суб'єктами її функціонування є люди. Але крім людей ця система включає й елементи іншої природи, а саме – техніко-економічні ресурси, що складають передумови задоволення соціальної потреби в здоров'ї.

Медицина – це соціальний інститут, бо її функціонування зумовлено певною соціальною потребою та спрямовано на регуляцію взаємовідносин, що виникають між людьми задля задоволення цієї потреби. Медицина як соціальний інститут виникає у відповідь на соціальну потребу в підтримці, збереженні та зміцненні здоров'я людей, їх життєдіяльності як головної передумови виконання членами суспільства соціальних ролей та необхідності регуляції міжособистісних відносин під час лікувально- діагностичного процесу.

Цей соціальний інститут має складну будову і включає в себе:

1). Установи, що здійснюють матеріально-технічне забезпечення потреби в збереженні, зміцненні, відновленні та підтримці здоров'я населення (лікарні, санаторно-профілактичні заклади, аптеки, підприємства по виробництву лікувальних засобів та інструментарію, санітарно-гігієнічні заклади тощо).

З позиції форм задоволення цієї потреби в світі існують:

А) Безкоштовна медична допомога (у більшості країн охоплює лише малозабезпечені верстви населення, існує за рахунок державних і місцевих бюджетів або соціальних пожертвувань, передбачає лише мінімальний рівень медичних послуг) ;

Б) Страхова медицина (задовольняє потреби більшої частини суспільства із середнім і