Соціологія: тези лекцій

В) Платна медична допомога (користуються в основному найбільш економічно забезпечені суспільні верстви, існує безпосередньо за рахунок коштів пацієнтів, включає будь-яку сукупність медичних послуг, які здатна надати сучасна медицина.

2). Медичних працівників, які виконують функцію по задоволенню цієї соціальної потреби та їх підготовку (кадри) :

3). Сукупність норм і стандартів по забезпеченню здоров'я та взаємовідносин між медичними працівниками та пацієнтами (медицина як наука і медична деонтологія та етика). Ця сукупність виступає як складний комплекс знань про будову і функціонування організму людини в нормі та патології, причини виникнення, закономірності та особливості протікання хвороб, методи їх діагностики, лікування та попередження, шляхи зміцнення здоров'я населення, вплив соціальних чинників на ці процеси.

В сучасних суспільствах нормування і стандартизація лікувально-діагностичного процесу здійснюється медичною наукою. Остання об'єднує три групи наукових знань:

• медико-біологічні:
• клінічні;
• медико-соціологічні.

Лише їх взаємодія забезпечує регуляцію задоволення соціальної потреби суспільного та особистого здоров'я. Якщо перша група наук вивчає закономірності та особливості морфофізіологічної будови і функціонування людського організму, друга спрямована па розробку методів діагностики, лікування та попередження хвороб, то третя досліджує вплив суспільства на здоров'я, форми і принципи організації медико-профілактичної діагностики.

Соціологія розглядає суспільство як сукупність спільностей. До групових спільностей професійного типу належать і медики. Головною ознакою цієї спільності є діяльність, що спрямована на задоволення соціальної потреби у медичній допомозі, відновлення здоров'я та його профілактика.

З точки зору напрямків роботи медичні працівники, походячи з структури медицини як соціального інституту поділяються на такі групи, які займаються:

• клініко-діагностичними дослідженнями;
• лікуванням;
• контролем санітарно-гігієнічних умов здоров'я;
• виробництвом фармацевтичних засобів для здійснення лікувально- профілактичного процесу;
• виробництвом технічних засобів підтримки і відновлення здоров'я людей.

Всі вони важливі для задоволення соціальної потреби здоров'я. Але безпосередньо цю функцію виконують ті, хто займається діагностикою і лікуванням.

Керуючись принципом кваліфікованого підходу цю професійну групу можна розглядати як трьохкомпонентну структуру. Першою складовою з точки зору такою підходу є лікарі. Ця група мас виший рівень кваліфікаційної підготовки. Саме вона здійснює загальне управління лікувально-діагностичним процесом, її представники мають високий соціальний статус. Це зумовлено тим, що саме вони несуть безпосередню відповідальність за результати лікувально-діагностичного процесу, тобто за життя як найвищу соціальну цінність.

Наступною складовою є середній медичний персонал (фельдшери, акушерки, медсестри). Ця структурна одиниця за своїми рольовими функціями повинна спостерігати за виконанням пацієнтами настанов лікарів, виконувати різні процедурні призначення.

Останньою кваліфікаційною групою є молодший медичний персонал. Він здійснює роботу, що мас фізичний характер, не потребує спеціальної підготовки. Звідси і статус цієї групи найнижчий.

Соціально-статусні позиції медичних працівників крім названих вище чинників зумовлені типом і рівнем суспільного розвитку, пануючими формами надання медичної допомоги. У більшості країн статус медиків, це стосується лікарів та середнього медичною персоналу, досить високий. Оскільки людина. її життя та здоров'я – найвища цінність.

Але в Україні соціальний статус медиків в зв'язку з тим, що домінантною формою задоволення потреби в здоров'ї є «безкоштовна державна медична допомога» та загальною соціальною кризою суспільства цей статус не відповідає загальносвітовим тенденціям. Це виявляється в неадекватній оплаті праці, в невідповідності умов праці (відсутність фінансування) тим завданням, які стоять перед спеціалістами цього профілю.

Таким чином, медики є важливою професійною групою суспільства. Вона визначається певними статусно-рольовими характеристиками. Вони включають такі показники: – професійні знання;

моральні якості;

загальний рівень культури;

громадська позиція.

 

3. Поняття „здоров’я” та „хвороба” в соціології.

 

Здоров'я (за визначенням ВООЗ) – це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів. Здоров'я є соціальною цінністю людей та життєдіяльності кожного окремого індивіда.

Приведене визначення підкреслює, що здоров'я зумовлено біологічними процесами в організмі людини, станом самопочуття, світосприйняття, духовності, а також рівнем розвитку суспільства. Воно виявляється як реальність, як здоров'я індивіду, тобто здоров'я кожної окремо людини, і як здоров'я суспільства в цілому.

Здоров'я індивіду значною мірою залежить від самої людини. Це спричиняється, по-перше спадковістю, по-друге способом життя, стереотипами поведінки людини, по-третє соціальними умовами життєдіяльності. Стан здоров'я визначається через виявлення індивідуальних, суб'єктивних відчуттів конкретної людини шляхом клінічного обстеження з обов'язковим врахуванням віково-статевих та індивідуально-типологічних особливостей людини як індивіда та специфіки його статусно-рольових характеристик як особистості. Важливим чинником того чи іншого стану здоров'я є природні та соціальні умови життя конкретного індивіду.

Суспільне здоров'я – це здоров'я соціальних спільностей за їх віково-статевими, професійними, соціально-економічними та іншими ознаками, а також здоров'я всього населення. Складовими суспільного здоров'я є здоров'я індивідів. Однак воно, як цілісність, має нові ознаки, системні якості, що вимірюються соціально-демографічними та медико-статистичними показниками. Такими показниками, насамперед є народжуваність, смертність, дитяча смертність, захворюваність, рівень фізичного розвитку людей, середня тривалість життя тощо. На рівень суспільного здоров'я впливають біологічні, природні та соціальні чинники.

Фізичне здоров 'я – це природній стан організму, який забезпечує нормальне функціонування всіх органів і систем людини. Якщо добре працюють всі органи і системи, то весь організм правильно функціонує, фізично розвивається.

Психічне здоров’я – стан душевного благополуччя, що