Спілкування як інструмент професійної діяльності

Специфічною особливістю ділового спілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленим правилам і обмеженням.

Ці правила визначаються типом ділового спілкування, формою, ступенем офіційності, конкретними цілями і задачами, які стоять перед учасниками діалогу, а також національно-культурними традиціями і суспільними нормами поведінки.

Вони фіксуються, оформляються у вигляді протоколу (дипломатичного, дідового), існують у вигляді загальноприйнятих норм соціальної поведінки, у вигляді етикетних вимог, обмежень спілкування у часі.

У залежності від різних ознак ділове спілкування поділяється на:

- усне – письмове (з погляду форми мови) ;

- діалогічне – монологічне (з погляду одно – чи дво спрямованості потоку інформації між мовцем і слухачем) ;

- міжособистісне – публічне (з погляду кількості учасників) ;

- безпосереднє – опосередковане (з погляду наявності чи відсутності пристрою опосередкування спілкування) ;

- контактне – дистанційне (з погляду положення мовців у просторі).

Усі згадані фактори ділового спілкування формують характерні риси ділового мовлення. Ділове письмове спілкування має книжне забарвлення: «Орендар зобов'язується нести, повну відповідальність за всі збитки, що він може заподіяти Орендодавцеві внаслідок використання наданих площ не за прямим призначенням відповідно до цього договору... «. Ділове усне мовлення вбирає особливості різних стилів, утому числі розмовного: «Шановні добродії! Маю честь запропонувати вам до розгляду доповідь назвою «Банківські операції з цінними паперами. Скажу відразу: гроші повинні працювати! Хочу навести кілька доказів... «

Монолог у діловому спілкуванні являє собою тривале висловлювання однієї особи. Він відносно безперервний, послідовний і логічний, характеризується певною завершеністю, складною структурою.

Діалог призначений для взаємодії між двома або кількома співрозмовниками, причому в обміні інформацією мовні партнери можуть мінятися ролями. Діалог є в основному спонтанним (не може бути заздалегідь спланований), еліптичним (фрази згорнуті» коротші, ніж у монолозі), експресивним.

Дистанційне, опосередковане спілкування (телефонна розмова, поштове і факсове відправлення, пейджинговий і мобільний зв'язок і. т. -ін.) відрізняється від контактного, безпосереднього підвищеною увагою до інтонаційного забарвлення мовлення (усне спілкування), стислістю і peгламентованістю, неможливістю використанні жестикуляції і наочності як носіїв інформації.

Володіння всіма жанрами ділового усного і письмового спілкування входить до професійної компетенції сучасного керівника, менеджера.

Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, письмове та друковане.

Усне спілкування – це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння. Воно широко застосовується в різних сферах суспільної діяльності людей.

Фахівці з проблем спілкування чітко визначають найважливіші особливості усного спілкування у порівняння з писемним.

 

№ Усне Писемне 

1 2 3 

1. Первинне Вторинне 

2. Монологічне, діалогічне,

полілогічне Монологічне 

3. Розраховане на певних

адресатів у конкретній

ситуації Найчастіше – з невизначеним

адресатом, без урахування

ситуації 

4. Непідготовлене заздалегідь (здебільшого) Попередньо обдумане 

5. Живе, без старанного мовного оформлювання Реальний, дбайливий добір фактів та їх мовне оформлювання 

6. Імпровізоване Докладний і ґрунтовний виклад

думок 

7. Інтонація, міміка, жести (невербальні засоби)

 

засобизасоби) Відсутність цих засобів 

8. Чітко індивідуалізоване Поглиблена робота над словами і текстом 

9. Емоційне й експресивне Редагування думки і форми її

вираження 

Повтори, перебивання,

повернення до вже сказаного тощо Самоаналіз написаного, можливість багаторазового переписування і вираження 

10.

11. Обмежене в часі Можливість перечитування 

12. Особливості комунікативної ситуації Текстові характеристики 

Отже, для усного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інтуїтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній конкретній ситуації.

2. Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:

1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:

монологічне (говорить один учасник спілкування) ;

діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб) ;

полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).

2. За кількістю учасників виокремлюють:

індивідуальне (спілкуються двоє) ;

колективне спілкування.

3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:

безпосереднє спілкування («обличчя до обличчя») ;

опосередковане (телефон, радіо, телебачення).

4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:

побутове (обговорення щоденних проблем) ;

наукове (обговорення наукових проблем) ;

фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ) ;

естетичне (передавання естетичної інформації).

Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.

Діалог