Співвідношення агресивної поведінки та ціннісних орієнтацій особистості

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 6 статтях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, затверджених ВАК України. 

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Зміст роботи викладений на 177 сторінках комп’ютерного тексту і включає 19 таблиць та 17 рисунків. Список використаних джерел нараховує 220 праць українських та зарубіжних авторів. 

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, зв’язок з науковими програмами, визначено мету та завдання, об’єкт, предмет дослідження, висвітлено наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження та публікацій за темою дисертації. 

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження агресивної поведінки та ціннісних орієнтацій особистості” висвітлено аналіз поняття агресії, розглядаються теоретичні підходи щодо сутності агресії в роботах вітчизняних та зарубіжних науковців, окреслено психологічний зміст даного феномену, розглянуто особливості співвідношення агресивної поведінки та ціннісних орієнтацій особистості. 

Аналіз літературних джерел показав, що проблема агресії стає об’єктом пильної уваги різних галузей наукового знання. Вітчизняні та зарубіжні дослідники розглядають агресію як поведінковий прояв, як психічний стан, як властивість особистості та як об’єкт потреби. Агресія може виконувати позитивну, негативну та амбівалентну функції. Про позитивну агресію йдеться в роботах М.Д. Левітова, В.В. Лебединського, О.С. Нікольської, К. Лоренца, П. Девідсона, про негативні прояви агресивної поведінки – в роботах Р. Берона, Д. Річардсона, С.С. Занюка та інших, амбівалентна функція агресії розглянута в роботах А.А. Бандури, Р. Берона, А.О. Реана, Л.М. Семенюк, Л.Н. Юр’євої. 

Агресія характеризується активним рухом психобіологічної енергії, спрямованої на той чи інший вид діяльності. Агресія не повинна розумітися як суто негативний, деструктивний в опозиції до гармонії феномен. Навпаки, роль агресії в розвитку життя настільки велика, що її просто тяжко переоцінити. Агресія дає індивідові, групі, суспільству змогу виживати, тобто слугує життєвим інтересам та цілям. Агресія виступає засобом подолання перешкод, які виникають на шляху до поставленої мети, способом адаптації до навколишнього середовища (А. Адлер, Г. Паренс, Е. Фромм, М.Д. Левітов, В.В. Лебединський, О.С. Нікольська, А. Басс та багато інших). Агресія може проявлятися в різних формах, проте всі ці форми об’єднуються однією загальною рисою – вони є спробою індивідів контролювати, впливати на себе та на оточення (Г. Паренс). 

Схильність до агресії виникає при перешкоді до здобуття чи утримання важливих ціннісних орієнтацій (Дж. Доллард, Н. Міллер, А. Бандура). Цінність – це соціально-значима характеристика, а ціннісні орієнтації – це відносно стійка спрямованість потреби особистості на певну групу цінностей. Не слід ховатися за тезу, що ціннісні орієнтації є регулятором поведінки особистості, як переконують нас багато дослідників (Т.В. Бутківська, В.В. Водзінська, І.Ю. Істошин, В.М. Мясищєв). Цінності існують незалежно від того, чи є загальноприйнята оцінка явища позитивною або негативною. Ціннісні орієнтації слід розглядати як регулятор самоактивності особистості (М.Й. Боришевський, Н.В. Фролова). Регуляція поведінки є однією з функцій цінностей (С.Л. Рубінштейн). Чим вищий рівень прагнення отримати певні блага, тим вищий рівень агресії буде проявляти індивід для захисту власної суб’єктивної реальності та для досягнення певних життєвих цілей. Важливим завданням є з’ясування питання про те, задля яких цінностей індивід готовий проявляти агресію. Тобто, суспільство повинне бути готове до того, що будь-яка спроба досягти певних цінностей може супроводжуватися агресивними проявами деструктивного характеру. 

Таким чином, встановлено, що під агресивною поведінкою розуміється поведінка особистості, яка може проявлятися у вигляді: реакції індивіда на загрозу його вітальним інтересам; захисту суб’єктивної реальності особистості; проявлення індивідом власних негативних почуттів у відповідь на різноманітні несприятливі, у фізичному і психічному відношенні, життєві ситуації; цілеспрямована дія, спрямована на задоволення значимих цінностей та сфер людського існування. 

Одна й та ж поведінкова реакція різними індивідами може сприйматися і як неприпустимо агресивна, і як нормальна – усе залежить від міри значимості цінностей для кожного індивіда. Чим важливішими є ціннісні орієнтації, тим вищий рівень агресії буде проявляти особистість, захищаючи власні цінності для досягнення поставленої мети. 

Окрім ціннісних орієнтацій, агресивна поведінка пов’язана з цілою низкою властивостей особистості, серед яких слід виділити ті, що мають важливе значення для соціальної адаптації та регуляції поведінки, тобто адаптивні властивості особистості, такі як невротичність, депресивність, роздратованість, спонтанна та реактивна агресивність, сором’язливість, товариськість, врівноваженість, емоційна лабільність, інтернальність-екстернальність. Окрім цього, різноманітні прояви агресивної поведінки можуть відслідковуватися і у сфері міжособистісного спілкування, тому можна виділити комунікативні властивості особистості, що пов’язані з нею, а саме: негативна комунікативна установка, знижена комунікативна толерантність, різноманітні способи психологічного захисту в спілкуванні, такі як миролюбство, уникання, агресія. 

Розгляд основних підходів до вивчення агресивної поведінки, ціннісних орієнтацій, певного спектру властивостей особистості, які гіпотетично пов’язані з агресивною поведінкою та їхнього співвідношення дозволив припустити, що агресивна поведінка співвідноситься з ціннісними орієнтаціями та деякими властивостями особистості. 

У другому розділі „Процедура дослідження показників агресивної поведінки та ціннісних орієнтацій особистості” визначено програму емпіричного дослідження, висвітлено основні етапи дослідження та послідовність його реалізації; визначено репрезентативну вибірку, обґрунтовано вибір кожної психодіагностичної методики. 

Для