Співвідношення держави та інших суб'єктів політичної системи

- держава є владою, що знаходиться над суспільством, дедалі більше відчужуючи себе від суспільства; це відчуження уособлюється у створеному панівним класом апарату державної влади;

- за Енгельсом, поняття «влада» позначає державу. Влада складається головним чином із особливих організацій озброєних людей, в'язниць, що знаходяться у розпорядженні влади. Армія і поліція постають головним знаряддям державної влади;

- держава є інструментом експлуатації пригнобленого класу; особливим репресивним апаратом, організацією влади для придушення класів.

В. І. Ленін пише про державу як примусовий апарат, що називає себе державою. В лекції «Про Державу» цей феномен трактується Леніним так: держава – це особливий апарат для систематичного застосування влади і насильства над людьми; особлива категорія людей, які призначені керувати всіма іншими за допомогою апарата влади, що уособлює засоби придушення чужої волі [2].

У зв'язку з декларуванням побудови в СРСР основ соціалізму і ліквідації експлуататорських класів Сталін замінив у вченні про соціалістичну державу функцію придушення експлуататорських класів функціями захисту країни від нападу ззовні та охорони соціалістичної власності. Цим було ідеологічно «обгрунтовано» те, що у реальному житті перетворилось на нелюдські методи розправи над мільйонами громадян «найдемократичнішої держави у світі». Крім цього, Сталін визначив ще господарсько-організаторську і культурно виховну функції держави. Введення у політологічний оборот цих понять підводило підвалину під виникнення у системі державного апарату міцних господарських структур та структур, за допомогою яких досягався зворотний вплив держави на економіку і соціально-культурне життя суспільства, повне одержавлення економіки та культури в усіх їхніх проявах – від сільського господарства та промисловості, побуту до літератури і мистецтва.

Утвердження у радянській ідеології міфу щодо побудови розвинутого соціалістичного суспільства дістало своє відображення у відповідній модернізації теорії держави. У радянській теорії держави з'являються такі терміни, як «механізм держави у вузькому розумінні» та «механізм держави у широкому розумінні». У поняття механізму держави у широкому розумінні включають численні громадські організації. Саме тому відпала потреба у зберіганні у політологічному обороті поняття «система диктатури панівного класу». Цю категорію у радянській політології замінила категорія «система організацій соціалістичного суспільства», або «політична організація соціалістичного суспільства», як сукупність всіх конкретних державних і громадських організацій, що беруть участь у політичному житті суспільства. Так обґрунтовується уявлення про соціалістичну державу як виразника інтересів усього суспільства. Ця ідея не була новою. Соціалістична ідеологія, по суті, взяла на озброєння те, що вже було історичним надбанням вчення про державу цивілізованого світу.

Держава існувала на всіх етапах розвитку; суспільства, виключаючи період первісного, соціально однорідного суспільства. Утворення перших в істоpiї людства держав було викликано у кінцевому підсумку поділом суспільства як етнічного утворення на соціально-економічні класи та інші соціальні групи з різноманітними, нерідко протилежними інтересами.

Своїми передумовами державна організація суспільства має: розподіл населення по адміністративно-територіальних одиницях і здійснення публічної влади за територіальними ознаками. Саме розподіл підданих за територіальними ознаками, тобто розрив старих родових і племінних зв'язків, відрізняє державу від попередньої – бездержавної – організації суспільства. Розподіл державою населення за територіальною ознакою сприяв формуванню націй. Територіальний поділ населення відбиває специфічні особливості державної влади як публічної влади, що не співпадає безпосередньо з населенням. Територіальна структура держави забезпечує зв'язок органів влади з населенням у центрі та на місцях, керівництво і контроль над громадською життєдіяльністю [3].

Перші в історії держави згодом підкоряли собі інші народи (як державні, так і бездержавні) або ж самі втрачали незалежність в результаті воєн чи інших подій. Згодом набирають сили нації, які, проживаючи компактно на своїй історичній території, внаслідок конкретних причин перебували у складі інонаціональних або багатонаціональних держав. Відносно самостійним чинником утворення нових держав стало здійснення цими націями права на політичне самовизначення. За певних обставин цей чинник набуває вирішального значення і приводить до формування національних держав. Нові держави утворюються в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державоподібних формувань. Саме за останнім варіантом відбувається утвердження незалежності держави Україна.

Національній державі притаманні такі особливості:

- утворюється нацією, яка компактно проживає на певній території і, як правило, становить більшість серед населення даної країни;

- є результатом здійснення відповідною нацією її основного загальносоціального права на політичне самовизначення;

- створює, забезпечує всі необхідні умови для збереження і розвитку надбань даної нації в економічній, політичній, соціальній, духовній сферах життя, збагачення її духовності, культури, мови, традицій тощо;

- поєднує піклування про «свою» націю із створенням належних умов для розвитку всіх інших націй, етнічних груп, які проживають на території держави і входять до складу її народу (без додержання цього державу слід вважати не національною, а націоналістично-шовіністичною).

Зародження і становлення української державності пройшло нелегкий шлях. Розвиток міжнародних процесів та внутрішні обставини після розпаду Київської Русі і загарбання польсько-литовськими феодалами Галицько-Волинського князівства на тривалий час перервали процес розбудови української державності. Лише у другій половині XVII ст. частину етнічних земель, заселених українцями, було об'єднано у державу під проводом Б. Хмельницького.

За умов українсько-польської війни та загрози з боку кримчаків новонароджена державність не змогла забезпечити сталість територіальних меж, перетворити їх на надійно захищені