Стан наукової розробки застосування заходів заохочення у кримінально-виконавчому праві

 

 

Стаття присвячена вивченню стану наукової розробки застосування заходів заохочення у кримінально-виконавчому праві. Вивчено стан наукової розробки проблеми заохочення у кримінально-виконавчому праві в різні періоди становлення й розвитку науки кримінально-виконавчого права. Окреслено основні напрями подальших теоретичних досліджень указаної проблеми.

Ключові слова: заохочення, кримінально-виконавче право, засуджені, установи виконання покарань, виправлення.

Статья посвящена изучению состояния научной разработки применения мер поощрения в уголовно-исполнительном праве. Изучено состояние научной разработки проблемы поощрения в уголовно-исполнительном праве в разные периоды становления и развития науки уголовно-исполнительного права. Определены основные направления дальнейших теоретических исследований указанной проблемы.

Ключевые слова: поощрение, уголовно-исполнительное право, осужденные, учреждения исполнения наказаний, исправления.

The article isdevoted to the analysis of current state of scientific development in the aspect ofmeasures of encouragement in criminal executive law. The scientific researches in different periods in the field ofmeasures ofencouragement in criminal executive law are analyzed. Thebasicdirectionsforfurthertheoreticalinvestigationsin- thisaspect areanalyzed.

Key words: encouragement, criminal executive law, condemned, correction.

 

 

У сучасній Україні відбуваються кардинальні зміни в усіх сферах її життя, не є винятком і кримінально-виконавчі правовідносини. Аналіз діяльності законодавчого органу нашої держави свідчить про активну імплементацію норм Європейського права в законодавство України. За 2014-2015 рр. Верховна Рада України прийняла низку законів, які внесли суттєві зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України. Міністерством юстиції України були затверджені нові Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Безумовно, це відбувається для того, щоб вплинути на стан фактичних результатів оптимі- зації пенітенціарної системи України, метою яких є розробка нових підходів до проблеми протидії злочинності, захисту прав і свобод засудженої особи. Така увага з боку держави, здавалося б, повинна позитивно вплинути на подальший розвиток кримінально-виконавчої системи. Однак цей підхід до реформування створює лише видимість змін, але докорінно нічого не змінює.

Постановка завдання. Саме тому на сьогодні перед наукою кримінально-виконавчого права постала нагальна проблема визначення оптимального та юридично-правомірного шляху виправлення засудженої особи. Як справедливо зауважує Ю. В. Голік стосовно кризи покарання, яка назріла, система покарань сформувалася переважно в глибокій давнині й мало змінилася за минулі століття за наявності кодифікованого кримінального права. Проте на сьогодні змінилося середовище проживання людини, умови їх життя й праці, змінилася роль держави, транспорту й комунікацій. Зміни відбуваються так швидко, що змінюється і ставлення до покарання й має змінюватися й саме покарання. Воно вичерпало свій відновлюваний потенціал. За ним лишилася тільки кара, що завжди було малоефективним засобом протидії злочинності. За таких умов найближчими десятиліттями буде зростати роль кримінально-правового заохочення [3, с. 29].

З цією точкою зору ми згодні, і, хоча вона висловлювалася в 1980-х рр., на сьогодні вкрай актуальна. Пріоритетом для покарання має бути, безумовно, виправлення засуджених, а для демократичної, правової держави, без сумніву, не байдуже, якими кримінально-правовими заходами досягаються виправлення й ресоціалізація засуджених.

Результати дослідження. Свого часу М. М. Гернет писав, що настане час, коли суспільство, яке міркує нині тільки про покарання, потурбується про нагороди й заслуги, і може статися, що той, хто не піддається впливу покарання, піддасться впливу нагороди, особливо, якщо вона присуджена своєчасно, у момент вагання людської волі у виборі між правомірною та злочинною поведінкою [2, с. 191].

Безумовно, поряд із традиційними обмежувальними й забороняючими засобами (заборонами, зобов’язаннями, покараннями) більш широко, на нашу думку, потрібно використовувати заохочення, що є стимулювальним правовим засобом і позитивно впливає на поведінку засуджених і забезпечує засудженим особам необхідний простір для активної й корисної діяльності. Ми вважаємо, що заходи заохочення є реальним механізмом, через який досягається мета покарання (виправлення особи), адже їхнє застосування можливе лише тоді, якщо засуджений або став на шлях виправлення, або повністю виправився.

Досліджуючи теоретичні засади та практику застосування заходів заохочення в кримінально-виконавчому праві, автор звернув увагу на серйозні прогалини в науковій літературі з цього напряму. Так, у сучасній науці кримінально-виконавчого права майже не приділяється увага питанням, що досліджуються, не було опубліковано жодного ґрунтовного наукового дослідження з узагальненням застосування інституту заохочень у кримінально-виконавчому праві. У більшості праць цей правовий інститут розглядався із позицій адміністративного, трудового, кримінального права. Важливість проблеми заохочень підкреслюється увагою з боку науковців різних галузей права. Так, окремі питання зазначеної проблеми досліджувались у роботах українських і російських криміналістів: П. П. Андрушка, М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, І. Г Богатирьова, В. І. Борисова, В. М. Галкіна, Ю. В. Голика, В. В. Голіни, Л. В. Головка, Т. А. Денісової, О. О. Дудорова, В. К. Дуюнова, В. О. Єлеонського, І. Е. Зве- чаровського, О. Г. Колба, В. М. Кудрявцева, В. М. Куца, В. Т. Маляренка, М. І. Мельника, В. А. Меркулова, І. С. Михалко, А. А. Музики, О. В. Наден, В. О. Навроцького, З. А. Рибака, Р. А. Сабітова, А. Ф. Сизого, В. В. Скибицького, В. В. Сташиса, А. Х. Степанюка, В. Я. Тація, П. Л. Фріса, М. І. Хавронюка, Н. Б. Хлистова, П. В. Хряпинського та інших.