Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Стан наукової розробки застосування заходів заохочення у кримінально-виконавчому праві

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 

justify;">На монографічному рівні проблеми інституту заохочень досліджували К. А. Автухов, В. В. Карелін, І. С. Яковець. їхня праця «Правове регулювання застосування заохочення та стягнення у процесі виконання покарань, пов’язаних з ізоляцією засуджених» суттєво допомогла комплексно дослідити інститут заохочень у кримінально-виконавчому праві, системно проаналізувати процес застосування заходів заохочення працівниками установ виконання покарань, а також ґрунтовно дослідити всі особливості застосування заходів заохочення до засуджених. Отже, монографія зазначеного авторського колективу є суттєвим внеском у вчення про заохочення загалом і вчення про заохочення в кримінально-виконавчому праві зокрема. Найбільша цінність праці полягає в тому, що її автори визначили й науково обґрунтували ті вектори подальших наукових розробок, відповідно до яких потрібно вдосконалювати законодавство, що регулює порядок і особливості застосування заходів заохочення до осіб, котрі відбувають кримінальні покарання. Це перша та єдина робота на теренах нашої держави, де почали досліджувати інститут заходів заохочення в кримінально-виконавчому праві. Однак варто зазначити, що ця наукова праця розглядає «заохочення» і «стягнення» як парні категорії, що генетично, детерміновано взаємопов’язані, тому сутність, значення, принципи науковці досліджують не окремо для кожної правової категорії, а в певній їхній єдності, шукаючи між ним то спільне, то відмінне. У деяких розділах авторський колектив значно більше уваги приділяв заходам стягнення, ніж заходам заохочення. Безумовно, ця робота є вагомим внеском у науку кримінально-виконавчого права, однак теоретичні та практичні проблеми заходів заохочення в кримінально-виконавчому праві висвітлено побічно й дещо поверхово [6, с. 30]. Також варто зазначити, що вказана праця повністю оминула такі категорії засуджених, які відбувають покарання, не пов’язані із позбавленням волі. Ми у своїй роботі обов’язково усунемо цей недолік.

Певна увага приділялась заходам заохочення й у дисертаційній роботі І. С. Михалко «Забезпечення принципу раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених», де під заохоченнями розуміється форма і ступінь правового схвалення добровільної правослухняної поведінки, у результаті чого засуджений винагороджується моральними чи матеріальними благами. Однак науковець не сприймала заходи заохочення у відриві від заходів стягнення, пропонує розглядати заохочення і стягнення як два протилежні боки однієї системи [9].
Вище зазначена робота І. С. Михалко зазнала багато критики науковців у сфері кримінально-виконавчого права України, ми також із чимось згодні, а з чимось ні, але із єдиним його твердженням ми беззаперечно погоджуємось: «Дисципліна в установах виконання покарань повинна підтримуватися не тільки і не стільки за допомогою покарань, скільки за допомогою заохочення, стимулювання» [10, с. 58].
Вивчаючи доробок І. С. Михалка, ми доходимо висновку, що в основному авторка зосередила свою увагу на аналізі принципів кримінально-виконавчого права через призму принципу примусу і стимулювання. І як стверджує сама авторка, розглянута нею класифікація стимулювальних заходів галузі кримінально-виконавчого права не претендує на абсолютну повноту й беззаперечність. Досліджені питання видів стимулу потребують подальшого поглибленого наукового вивчення, що сприятиме більш успішному розвитку юридичної науки, а також удосконаленню кримінально-виконавчого законодавства [9, с. 148]. Отже, не всі проблемні питання предмета нашого дослідження висвітлено, а це підштовхує нас до плідної роботи.
Наукові праці зазначених учених, безумовно, заслуговують на увагу, оскільки допомогли вирішити низку проблем, серед яких сутність і значення заходів заохочення при виконанні покарань, принципи їх застосування. Щоправда, у цих дослідженнях основна увага зосереджена на заходах стягнення, натомість теоретичні та практичні аспекти заходів заохочення залишається поза полем наукового аналізу, що унеможливлює створення ефективних умов для виправлення й ресоціалізації засуджених.
Заходи заохочення в кримінально-виконавчому праві України в окремих статтях досліджувала О. В. Нікітіна. Однак цей науковець більшою мірою досліджувала витоки становлення та розвитку інституту заохочень, які застосовуються до засуджених до позбавлення волі. Аналіз наукової літератури підтверджує той факт, що інститут заходів заохочення в кримінально-виконавчому праві України на сьогодні не досліджений, хоча певні спроби науковців були.
Отже, в українській пенітенціарній науці немає системних, комплексних дисертаційних досліджень, присвячених теоретичним і практичним проблемам застосування заходів заохочення.
Однак правове заохочення вивчали й представники інших галузевих юридичних наук.
З погляду кримінального права заохочення досліджувалися П. В. Хряпинським, Н. Б. Хлистовою. Так, робота П. В. Хряпінського «Заохочувальні норми у кримінальному законодавстві України: теоретичні, законодавчі та правозастосовні проблеми» є теоретичним і практичним підґрунтям щодо заохочувальних норм кримінального законодавства. Висновки й пропозиції, сформульовані автором, положення та проаналізована судова практика суттєво допомогли дослідити заохочувальний вплив на суспільні відносини, що виникають у кримінально-виконавчій сфері.
Варто зауважити, що вище зазначений науковець усебічно й повно дослідив сутність і правову природу заохочувальних норм у кримінальному праві, здійснив їхню класифікацію. Він зазначав, що заохочувальні норми є самостійною групою кримінально-правових норм, що складається із правових приписів, які, з одного боку, надають право особі, котра вчиняє або вчинила злочин, на соціально-схвальну, позитивну поведінку, а з іншого – породжують право або обов’язок держави усунути чи пом’якшити кримінально-правове обтяження [14, с. 37]. У своєму дослідженні П. В. Хряпінський зазначав, що функціональне призначення заохочення полягає у стимулюванні бажаної для суспільства поведінки особи у сфері кримінально-правового регулювання [14, с. 173-174].
Під заохоченням у кримінальному законодавстві П. В. Хряпінський розуміє виключно позитивний процес, збуджувальний фактор, формування спонукання, прагнення до правомірної соціально корисної поведінки [14, с. 121].
Н. Б. Хлистова в роботі «Заохочення суспільно корисної
Фото Капча