Стереотипи мовленнєвої поведінки українців і лезгинів крізь призму язичництва

 

 

Анотація

У статті досліджується вплив язичництва на формування мовленнєвих стереотипів українців і лезгинів. Головну увагу зосереджено на зіставному аналізі українських і лезгинських побажань добра і зла, клятв, етикетних формул, які відзначаються багатством сакральної семантики й зберігають залишки архаїчних уявлень про навколишній світ, акумулюючи культурно-історичний досвід народів, їх складне асоціативне мислення часів язичництва.

Ключові слова: язичництво, мовленнєві стереотипи, етнокультурні особливості, ритуально-магічна функція, сакральна семантика.

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку лінгвістики характеризується посиленою увагою вчених до проблем взаємозв’язку мови народу, його культури й національного характеру. Останніми десятиліттями у вітчизняному й зарубіжному мовознавстві з’явилося чимало наукових розвідок, присвячених вивченню мовних і соціокультурних процесів у їхній функціональній взаємодії, розгляду національної специфіки мовних явищ, що відображають культурні пріоритети того чи іншого етносу (див., наприклад, роботи Є. Верещагіна, В. Костомарова, В. Гака, В. Телії, А. Вежбицької, В. Маслової, Н. Мечковської, С. Тер-Мі- насової, І. Голубовської та ін.). Ідея наявності тісного зв’язку між мовою народу і його культурою завжди привертала увагу вчених. Перші спроби її розв’язання знаходимо в працях І. Гердера, В. Гумбольдта, Л. Вайсгербера, Е. Сепіра, Б. Уорфа, О. Потебні й ін., де наголошується на ролі природних, географічних, духовних і культурних факторів у формуванні розбіжностей між народами, стверджується наявність тісного взаємозв’язку між чотирма фундаментальними феноменами людини: мовою, культурою, суспільством і національним духом.

У лінгвістиці останніх десятиліть інтерес до мови в її культурному вимірі помітно збільшується й дедалі частіше привертає увагу представників різних наукових напрямів. Це пояснюється передусім великими соціальними змінами, які відбулися в сучасному світі: глобалізація, інтеграція, розширення культурних, освітніх, ділових контактів між народами стимулюють різні форми міжнаціонального спілкування, які потребують гармонізації. Крім того, зміна традиційної наукової парадигми в лінгвістиці, переміщення акцентів із системно-структурного опису мови на вивчення її функціонального боку створили умови для появи нових тенденцій у розвитку лінгвістичної думки, сприяли активізації досліджень зіставного характеру, спрямованих на виявлення універсального й етнокультурного в мовах різних націй. Останнім часом об’єктом пильної уваги науковців дедалі частіше стають особливості мовленнєвої поведінки представників різних етносів у схожих комунікативних ситуаціях (див., наприклад, праці Ю. Апресяна, Ю. Сорокіна, Ю. Прохорова, В. Красних, О. Леон- тьєва, Н. Сологуба, І. Ольшанського й ін.). І це не є випадковим, адже, як справедливо відзначають учені, при знайомстві з культурою й побутом чужого народу перше, що привертає увагу поряд із відмінностями в матеріальній культурі, – особливості поведінки в стандартних ситуаціях спілкування... [1, с. 3]. Незважаючи на посилений інтерес учених до етнокультурної специфіки мовленнєвої комунікації, ця проблема в лінгвістиці ще не здобула остаточного розв’язання. Так, зіставний аналіз сакральної семантики мовленнєвих стереотипів українців і лезгинів проводиться вперше, що визначає актуальність обраної теми.

Мета статті – зіставний аналіз стереотипів мовленнєвої поведінки українців і лезгинів у контексті язичництва, виявлення в них архаїчної етнокультурної семантики.

Виклад основного матеріалу дослідження. Під стереотипами мовленнєвої поведінки розуміємо національно марковані одиниці мови, що використовуються в типових, часто повторюваних ситуаціях спілкування (привітання, прощання, звертання, подяка, побажання добра і зла, клятва тощо) для обслуговування потреб певного соціального колективу. На думку дослідників, мовленнєві стереотипи фіксуються свідомістю як автоматичні стандартні схеми й моделі мислення. В основі їх формування – психологічна звичка людини повертатися до типових, часто повторюваних ситуацій і реакцій на них, а також прагнення звести різноманітність світу до невеликої кількості категорій і тим самим полегшити сприйняття, розуміння й оцінку [2, с. 287]. Отже, мовленнєві стереотипи характеризуються відтворюваністю, регулярністю вживання та стійкістю структури. У сучасній мові вони практично втратили своє первинне значення, перетворившись на шаблонні фрази, які виконують суто комунікативні й прагматичні функції (установлення, підтримання чи завершення контакту, висловлення ставлення до співрозмовника тощо). Разом із тим, незважаючи на зовнішню семантичну спустошеність, ці мовленнєві одиниці вирізняються багатством сакральної семантики й зберігають чимало залишків архаїчних уявлень про навколишній світ, акумулюючи культурно-історичний досвід етносу, його складне й суперечливе асоціативне мислення. Сакральний компонент у семантичній структурі мовленнєвого стереотипу здебільшого стертий або завуальований. Відновити його можна лише в контексті традицій і звичаїв народу, його світоглядних уявлень і способу життя.

Мовленнєва поведінка людини в традиційній культурі регламентується взаємодією низки механізмів, серед яких особливе місце посідає релігія. Упродовж багатьох століть релігійні уявлення кардинально впливали на всі сфери життя, визначаючи характер міжособистісного спілкування. Значний вплив на стилістику вербальної поведінки багатьох народів світу здійснило язичництво – політеїстична релігія, що являє собою складний комплекс архаїчних обрядів, звичаїв, ритуалів, вірувань, побудованих на анімізації й антропоморфізації навколишньої реальності. Людина, змушена щодня боротися за своє існування, відчувала залежність від природи, тому ставилася до неї як до живої істоти. Як відзначає І. Огієнко, «культ природи стояв в основі архаїчного релігійного світогляду, а релігія була одухотворенням усього довкілля» [3, с. 13]. Ці давні вірування стали для первісної людини своєрідною життєвою філософією, ключем до розуміння навколишнього світу й розв’язання багатьох важливих проблем.

Цінним джерелом інформації про народні вірування часів язичництва є клятви, присяги, побажання, звертання, прохання