Стереотипи мовленнєвої поведінки українців і лезгинів крізь призму язичництва

Повагу українців до грому відображають народні клятви, у яких слово грім супроводжується шанобливим епітетом святий: Побий мене [святий] грім! ; Нехай мене [святий] грім поб'є! ; Грім би мене [святий] побив! ; Хай мене грім поб'є, коли брешу!. Як бачимо, до складу більшості побажань, пов’язаних із громом і блискавкою, уходить компонент бити, який свідчить про те, що, згідно з давніми уявленнями українців і лезгинів, ці явища природи виникали в результаті битви небесних богів зі злими силами.

У язичницьких традиціях обох народів ушанування грому й блискавки поступово перетворилося на поклоніння окремим богам: у лезгинів – Алпану, в українців – Перуну, володарям Неба, які на всіх наводили страх, спрямовуючи свої вогненні стріли на демонів і грішних людей. Відгомони цих давніх уявлень зберігають українські й лезгинські побажання зла: укр. Бодай [щоб] тебе Перун [грім] побив! ; А Перун би ті ясний тріс! ; А нехай же тебе Перун ясний трісне! ; лезг. Вун алпанди ягърай! ‘Хай Алпан (вогонь, блискавка) тебе вдарить! ’.

У мовленнєвому спілкуванні українців і лезгинів яскраво простежуються сліди й інших небесних культів. Так, в обох культурах із давніх часів ушановувався місяць як джерело священної для язичника світлоносної стихії. Вірячи в чудодійну силу цього небесного світила, люди кланялись йому, молилися, просили достатку, здоров’я, любові, гарного врожаю, угадували свою долю, замовляли різні хвороби.

У минулому українці, як і інші слов’яни, при появі нового місяця ввечері або вночі хрестилися й промовляли спеціальні магічні формули із семантикою побажання та прохання: Тобі на поповнення, мені на здоров 'я! ; Місяцеві золоті роги, а нам щастя і здоров 'я! ; Місяцю-князю, дай тобі, Боже, підповня, а мені здоров’я! ; Молодик-гвоздик, Тобі роги красні, Мені очі ясні! [6]. Згідно з давніми уявленнями українців, щастя, здоров’я, благополуччя повинні збільшуватися так само, як росте, збільшується місяць. Іноді прохання мало вигляд пропозиції укласти союз на основі обміну: Добривечір тобі, молодиче молодий, на тобі хрест золотий! ; Місяцю молодий, повидаймося тобі золоті роги, а нам воли та корови, тобі виповняться, а нам оздоровляться! [6]. Первинна функція цих прохань – магічно-заклинальна: за їхньою допомогою селяни намагалися забезпечити своїй родині врожай, добробут, здоров’я в новому році. В українській мові лексема місяць і на сьогодні супроводжується епітетами молодий, ясний.

Поважне ставлення лезгинів до місяця (варз) засвідчує побажання: Кьилел экуь варз хьуй! ‘Хай над головою завжди буде світлий місяць! ’. У лезгинському язичницькому пантеоні Варз – бог таємниць, до якого ставилися з повагою й застереженням, адже якщо його розсердити, він може нашкодити людині. Помітивши молодий місяць на небі, лезгини, особливо представники старшого покоління, промовляють: Варз хьиз цІийи хьуй, ціиціхьиз дири хьуй, цІай хьиз хуьци хьуй! ‘Будь молодий, як місяць, щвидкий, як коник, гострий, як вогонь! ’. Побажання: Варз хьиз цІийи хьуй! ‘Будь як молодий місяць! ’ (у значенні ‘красивий’) адресують матері своїм дітям. Із місяцем порівнюється красиве обличчя дівчини: Варзхьтин чин ‘місяцеподібне обличчя’.

Разом із поклонінням небу в обох лінгвокультурних традиціях за часів язичництва утвердилось ушанування землі як однієї з найголовніших стихій Всесвіту, джерела життя й сили. Культ землі в українців і лезгинів виник під час переходу від мисливства до землеробства, із яким за часів язичництва було пов’язано багато магічних дій у житті людини. Через складні життєві умови, нестачу родючої землі люди зверталися за допомогою до сил природи, сподіваючись на сприятливу погоду, багатий врожай. Земля в уявленнях обох народів була живою істотою, годувальницею, джерелом добробуту хлібороба. Українці й сьогодні з великою повагою ставляться до землі, називаючи її святою, Божою, праведною. Землю цілують, їй кланяються, нею клянуться. Ці давні уявлення лягли в основу багатьох українських побажань: Бувай здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, а багата, як земля святая! ; Держімося землі, бо земля держить нас! ; Будь багатий, як земля, а здоровий, як вода!. Деякі архаїчні побажання мали вигляд звертання-про- хання: Дай, Боже, нам урожаю! ; Дай, Боже, в добрий час! Щоб Господь уродив хліб святий нам! або заклинання-прохан- ня: Роди, Боже, жито, пшеницю і всякую пашницю!, що в минулому виконували магічні функції.

Згідно з давніми уявленнями слов’ян, земля є найвірнішим свідком, тому нею клянуться на доказ правди. В Україні й нині поширені клятви: Клянусь святою землею! ; Щоб нас живими земля пожерла! ; Щоб мені під землю провалитися! ; Побила б мене свята земля! При цьому землю цілують або їдять: Я готова заприсягтись і землі з'істи [І. Нечуй-Левицький]. З особливим ставленням слов’ян до землі пов’язаний ритуал ховати померлих у землю, який супроводжувався побажаннями: Щоб йому земля пером [лежала]!.

Святою вважалася не лише земля, а й усе те, що вона родить. Найпоширенішими добрими побажаннями господарю в обох культурах є зичення рясного врожаю: укр. Щоб на твоїм да городі пшениця родила! ; Сніп на сто кіп, а хазяїну на сто літ; Дай Бог сей год убрать і на той діждать! (побажання господареві після обжинків) ; лезг. Куьн гзаф сагърай, куь ризкьидик берекет акатрай ‘Будьте здорові, хай ваш хліб насущний буде рясним! ’; Багъ къацу ди хьуй! ‘Хай сад зеленим буде! ’; Куь столдал вири няметархьурай! ‘Хай на вашому столі багато різних страв буде! ’; Къуй техилдикай Квез шаддиз недай ризкьи хьурай! ‘Хай буде врожай для Вас радісною їжею! ’. Найстрашнішим для лезгинів є побажання: Ви фу къакъажрай! ‘Хай перестане рости твій хліб! ’.

Однак земля не завжди є джерелом добра. Згідно з уявленнями давніх слов’ян, вона може розступитися й поглинути злу, непорядну людину, про що свідчать традиційні українські прокляття: Бодай тебе земля поглинула! ; Щоб тебе сира земля пожерла! ; Землі б ти наївся! ; Щоб ти зчорнів, як земля! ; Бодай ти в землю ввійшов!. Побажання такого змісту наявні й у лезгинській лінгвокультурі: Ківачерик квай чил хана! ‘Земля під ногами хай розійдеться! ’.

Великого грішника Свята земля може не прийняти після смерті, і той тиняється світом неприкаяний. Звідси – українські побажання зла: Бодай [щоб] тебе ^вята] земля не прийняла! ; Земля б його святая не приймала! ; Щоб під ним і над ним земля горіла! ; Щоб над тобою земля тряслась! тощо. Проклинаючи, ставали навколішки, били поклони й цілували землю.

Висновки. Отже, дослідження дає змогу стверджувати, що язичницькі уявлення визначали мовленнєву поведінку членів архаїчного суспільства, створюючи для кожного народу особливу систему комунікативних норм. Мовленнєві стереотипи, зокрема клятви, побажання добра і зла, привітання, звертання, прохання відображають специфіку язичницького світогляду українців і лезгинів, виконуючи роль своєрідних вербальних кодів, що транслюють етнокультурну інформацію.

У мовленнєвих стереотипах українців і лезгинів відображено й інші язичницькі вірування: ушанування води, рослин і тварин, богів і демонологічних істот, що відкриває перспективи для подальших досліджень у цьому напрямі.