Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Стереотипи мовленнєвої поведінки українців і лезгинів крізь призму язичництва

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 

(М. Коцюбинський).

У лезгинській культурі вшанування сонця перетворилося на поклоніння богу Рагь ‘Сонце’, який за часів язичництва вважався головним богом лезгинського пантеону. Відголоски його вшанування знаходимо в лезгинському мовленнєвому етикеті. Так, довгоочікуваного гостя лезгини вітають надзвичайно поетичною фразою: Вун атуй, Рагъ атуй! ‘Приходиш ти – приходить Сонце! ’ або ‘Твій прихід можна порівняти з приходом Сонця! ’. Лезгини, потрапляючи в скрутне, безвихідне становище, піднімали руки вгору і зверталися до бога Рагъ за допомогою: Чан Рагъ ба! ‘Дороге Сонце-діду! ’. Про обожнювання сонця за часів язичництва свідчать добрі лезгинські побажання, клятви: Кьилел гьамиша рагъ хьурай! ‘Хай буде завжди сонце над головою! ’ – побажання матері своїм дітям; Заз Рагъ къалум хьуй! ‘Хай Сонце покарає! ’ – клятва ім’ям сонця, рівноцінна клятві ім’ям Аллаха. Із сонцем порівнюють красиву, добру людину: Чина Рагъ авайди ‘людина, обличчя якої світиться як сонце’; Рагъ хьтин кас ‘сонцеподібна людина’, Рагъ хьтин руш ‘дівчина, подібна до сонця’. Доброзичливим людям адресують вислів: Ам сиве рагъ авайди я ‘У нього в роті сонце’.
Із давніх часів в українців і лезгинів склалися свої уявлення про схід і захід сонця. Захід сонця представники обох культур називають поетично: українці – сонце сіло, лягло, спочило, лезгини – рагъ акІана ‘сонце сіло, закотилося’; рагьакІидай пад ‘захід’ (дослівно: ‘сторона, де сонце сідає’) ; бахтар пайдай бере! ‘час, коли роздається щастя’.
Схід сонця, на думку наших пращурів, – сторона землі, де починається життя. Як відзначає І. Огієнко: «На Схід усі народи молились Хто молиться богам, має молитися на Схід, а
особливо вранці, бо ранішнє сонце, добре викупане й виспане, завжди милостиве» [3, с. 27]. Слов’янські народи в минулому радісно вітали схід сонця: здіймали шапки, низько вклонялися і хрестилися. У «Повчанні дітям» В. Мономах радить: «Щоб не застало вас сонце в ліжку. Віддавши ранішню Похвалу Богові, а потім сонцеві, що сходить, і побачивши сонце, прославте Бога з радістю!» [7]. Дагестанці ставилися до сходу сонця з не меншою повагою. Здійснюючи Намаз (Молитву), вони й сьогодні повертаються обличчям саме на схід. У лезгинській мові ‘схід’ – ра- гъэкъеч1дай пад (дослівно: ‘сторона, де сонце сходить’). Повага до сонця до цього часу залишається невід’ємною частиною мислення лезгинів, їхнього способу життя.
Згідно з давніми уявленнями обох народів, сонце може бути не тільки життєдайним і землеоновлюваним, а й ворожим. Свідченням цього є давні українські й лезгинські прокляття, що закликають на голову ворога каральну силу могутнього небесного світила: укр. Щоб ти крізь сонце пройшов! ; Щоб ти не діждав сонечка праведного побачити [на сонечко праведнеє дивитись]! ; Щоб над тобою світ не світає і сонце праведне не сходило! ; Щоб ти до світа сонця не бачив! ; Щоб на тебе праведне сонце не дивилось! ; лезг. Агь вун ярагирмиш хьуй! ‘Щоб тебе сонце спалило! ’ та ін.
З ушануванням сонця тісно пов’язане поклоніння вогню (зороастризм), поширене за часів язичництва в лінгвокультур- них традиціях обох народів. У давнину вірили, що вогонь – представник бога Сонця на землі, посол неба на землю. У багатьох етносів вогонь став окремим богом. У лезгинів це Алпан (бог вогню і справедливості) – наймогутніший у пантеоні богів часів зороастризму. Він стежив за поведінкою людей і карав їх за гріхи, випускаючи блискавки (слово цІайлапан ‘блискавка’ у буквальному перекладі означає ‘вогонь Алпана’). Щоб заручитися підтримкою всесильного бога, треба з пошаною ставитися до вогню. У сучасній лезгинській мові слово алпан уживається у двох значеннях: 1) метеорит; 2) страшне, згубне місце [8].
У сприйнятті давньої людини вогонь мав подвійну природу, яка відображає дві глобальні світові антитези: Добро і Зло. З одного боку, вогонь обігріває, тому в обох культурах його з давніх часів уважали символом родинного добробуту, охоронцем сімейного благополуччя. Ним благословляли, клялися. Крім того, для давніх українців і лезгинів вогонь мав цілющі властивості, тому йому відводилася роль очищувального засобу в обрядах весняного циклу: перескочити через вогонь – набратися сил, очистити тіло, спалити гріхи, долучитися до божественного духу. Лезгини під час свята весни “Яран-Сувар’, перескакуючи через багаття, промовляють фразу: Зун виниз, чи члеяр агъуз! ‘Хай гріхи зникнуть із вогнем! ’ (букв. ‘Якщо я – вгору, то мої гріхи – униз’), яка в минулому виконувала функцію магічного побажання під час весняних робіт. Подібний ритуал спостерігаємо в українській культурі під час свята Івана Купала й у весільній обрядовості.
Однак вогонь є носієм і негативної енергетики. Полум’я вогню може принести нещастя – ударити, спалити, притупити зір, завдати нестерпного болю, тож із ним пов’язані й найстрашніші прокляття, наприклад, у лезгинській мові: Адан кІвалин гум атІуй! ‘Хай припиниться дим у його будинку! ’ у значенні ‘Хай помре, не залишивши нащадків! ’, Вун цІаю тухуй! ‘Хай вогонь тебе віднесе! ’; цІайкткуй! ‘Щоб вогнем охоплений був! ’. В українській культурі з давніх часів побутували прокльони: Щоб тебе вогонь спалив! ; А спопелів би ти! ; Бодай [щоб] ти [він, вона, мій ворог тощо] скапав, як віск [свічка] тощо.
Із вогнем і небом тісно пов’язані народні уявлення про грім і блискавку, до яких українці й лезгини
Фото Капча