про виконання і фонограми. При тому наведена субправомочність, формулювання якої фактично дослівно повторює норми міжнародних договорів, з часом модифікувалась в Україні у «використання шляхом відображення у загальнодоступних електронних системах інформації» (ст. 442 Цивільного кодексу Ук-раїни). 3 моменту її введення виникла своєрідна конкуренція субправомочностей. Очевидно, що введення субправомочності надання доступу мало метою регулювання передусім відносин щодо використання об'єктів авторського й суміжних прав у мережі Інтернет. Проте вітчизняне правосуддя досить інерційно ставиться до нової субправомочності. Зокрема Президія Вищого господарського суду України у своїх рекомендаціях «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» зазначає, що «розміщення творів у мережі Інтернет є їх відтворенням в розумінні ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» і жодним чином не згадує про відображення у загальнодоступних електронних системах інформації.
Пошук
Стратегія захисту авторського права та суміжних прав в українському сегменті Інтернету
Предмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
27
Мова:
Українська
Тим не менш, враховуючи, що вказану субправомочність введено до авторського законодавства України, виглядає логічним використовувати її для захисту прав та інтересів відповідних суб'єктів права. I в даному контексті проявляються всі недоліки її формулювання.
Згідно зі слушним зауваженням В.Г. Ротаня, «... як поширювальне, так і обмежувальне тлумачення актів цивільного законодавства в національній правовій системі є неприпустимим, оскільки воно не передбачене Конституцією і законами України. Суд має тлумачити і застосовувати акти цивільного законодавства буквально». Тож і всі правові норми, в тому числі дефінітивні норми, що дають визначення авторським субправомочностям, підлягають застосуванню лише в межах, чітко визначених Законом. Отже, для правильного застосування вказаної субправомочності слід проаналізувати її зміст, а оскільки сьогодні в різних актах цивільного законодавства (Закон України «Про авторське право і суміжні права» та Цивільний кодекс України) цю субправомочність виражено в різних редакціях, варто проаналізувати одразу обидва формулювання.
У Законі України «Про авторське право і суміжні права» цю субправомочність викладено в редакції, подібній до формулювання договорів Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та про виконання і фонограми. У Законі цю авторську субправомочність сформульовано як подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будъ-якого місця і в будъ-який час. Для об'єктів суміжних прав її сформульовано наступним чином: для виконань - розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будъ-якого місця і в будъ-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження; для фонограм (відеограм) - публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будъ-якого місця і в будъ-який час за їх власним вибором.
Цивільний кодекс України не кваліфікував таке розповсюдження як окрему авторську субправомочність використання твору, проте включив його як різновид опублікування (ч. 1 ст. 442 Цивільного кодексу України), визначивши як повідомлення невизначеному колу осіб шляхом відображення у загалънодоступних електронних системах інформації. Що ж до об'єктів суміжних прав, то Кодекс визначає наведену субправомочність як забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання (фонограми, відеограми) з місця та в час, обраних нею.
Відтак розміщення творів і об'єктів суміжних прав у мережі Інтернет згідно з нормами Закону України «Про авторське право і суміжні права» повинне відповідати двом умовам: 1) доступність для публіки в будь-який час; 2) доступність для публіки з будь-якого місця. За нормами Цивільного кодексу України такими умовами є: для творів - 1) доступ для невизначеного кола осіб; 2) відображення у загальнодоступних електронних системах інформації; для об'єктів суміжних прав - умови, аналогічні до викладених у Законі України «Про авторське право і суміжні права».
Недотримання хоча б однієї з наведених умов виключає охорону твору (об'єкта суміжних прав) за допомогою наведеної субправомочності, залишаючи охорону лише в межах субправомочності відтворення. Проте на практиці обхід указаних умов не стано-вить жодних складнощів.
Так, загальнодоступність (доступність для невизначеного кола осіб) легко обходиться введенням на веб-сайті системи реєстрації відвідувачів із заповненням певної анкети щодо особистих даних та їх входу на веб-сайт за допомогою введення унікальних паролів. Після запровадження такої системи важко назвати відвідувачів веб-сайту невизначеними, а веб-сайт, де розміщуються твори, - загальнодоступним. При тому нині за такою схемою працює чимало популярних веб-сайтів.
Доступ у будь-який час нівелюється шляхом серверного програмування (веб-сайт із фонограмами виконань музичних творів може бути доступним для користувачів не цілодобово, а, приміром, двадцять три години на добу).
Доступність для публіки з будь-якого місця обходиться шляхом допуску до веб-сайту відвідувачів з IP-адресами певної країни чи навіть деякого регіону.
Таким чином, «субправомочність доступу» сьогодні не здатна забезпечити охорону прав на твори (об'єкти суміжних прав), розміщені в мережі Інтернет, оскільки її зміст обмежений умовами, що вільготно обходяться користувачами. Крім того, наведеною суб правомочністю не охоплюється так зване «цифрове передання» - передання за допомогою електронної пошти чи іншим подібним способом творів (об'єктів суміжних прав), хоча насправді для суб'єкта права або ліцензіара немає значної відмінності у розміщенні твору (об'єкта суміжних прав) в мережі Інтернет або ж переданні його засобами електронної пошти (досить згадати