Стратегія захисту авторського права та суміжних прав в українському сегменті Інтернету

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за її власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження; публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за її власним вибором) у Законі України «Про авторське право і суміжні права» та повідомлення невизначеному колу осіб шляхом відображення у загальнодоступних електронних системах інформації (забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання (фонограми, відеограми) з місця та в час, обраних нею) у Цивільному кодексі України, а також визначити субправомочність «електронного розповсюдження» у ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» як забезпечення засобами зв'язку можливості доступу до твору, записаного виконання, фонограми, відеограми або їх примірників і/або передання твору, записаного виконання, фонограми, відеограми або їх примірників з використанням телекомунікаційних мереж (окрім телемереж).

Термін «телекомунікаційна мережа» й «телемережі» наведено в Законі України «Про телекомунікації».

На наш погляд, такий спосіб використання твору (об'єктів суміжних прав) як відтворення в цифровій формі слід було би залишити поза межами авторсько-правового регулювання, оскільки, на відміну від відтворення матеріальних примірників:

-не існує фактичних можливостей здійснити контроль за електронним цифровим відтворенням;

-таке відтворення часто здійснюється комп'ютером поза волею користувача;

-таке відтворення не вимагає практично жодних зусиль і фінансових витрат користувача;

наклад такого відтворення практично необмежений і встановити якісь кількісні межі можливостей немає.

Тому «електронний запис» та «електронне розповсюдження» треба ототожнювати з відтворенням у необмеженому обсязі й розповсюдженням для необмеженого кола споживачів.

Слід зауважити, що наведена нами пропозиція не може стати частиною вітчизняної системи законодавства до внесення змін у ратифіковані Україною міжнародні договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та про виконання і фонограми, враховуючи, що пропонується змінити імплементовані Україною норми. Відтак є підстави ініціювати зміну відповідних положень даних договорів шляхом подання пропозицій Всесвітній організації інтелектуальної власності. I хоча очевидно, що цей процес є вельми тривалим, проте, враховуючи каталізацію технічного й суспільного розвитку, ініціювання таких змін є на часі. До того ж активізація участі України у міжнародній правотворчості сприятиме як поліпшенню міжнародного іміджу України, так і інтеграції в європейське співтовариство.

Ми погоджуємось також з Тарі Коскіен-Олссон у тому, що удосконалення охорони авторського й суміжних прав у мережі Інтернет пов'язане і з розвитком колективного управління майновими правами суб'єктів авторського й суміжних прав, адже дотримання прав інтелектуальної власності користувачами залежить не лише від ефективного захисту прав, а й від «зручності» дотримання прав, оплати винагороди суб'єктам права. Тож вітчизняні організації колективного управління повинні більше уваги приділяти інформуванню потенційних користувачів мережі Інтернет про можливості дотримання авторського й суміжних прав через одержання від організацій колективного управління відповідних ліцензій.

Таким чином, проблеми охорони авторського і суміжних прав у мережі Інтернет характеризуються своєю специфікою. їх вирішення потребує оновлення й удосконалення у першу чергу положень міжнародно-правових договорів, учасником яких є Україна, а також відповідного приведення у відповідність до них актів національного законодавства.

Існує кілька підходів до вирішення проблем, пов’язаних з порушенням авторського права безоплатними сайтами.

Наприклад, такі:

1. Попередити володільця сайту про порушене ним авторське право і попросити припинити порушення шляхом зняття інформації з сайту (попередньо дізнавшись, з якого джерела він взяв цю інформацію – це може «вивести» на ще одного порушника).

2. Попередити володільця сайту про порушене ним авторське право і попросити позначити ім’я справжнього автора, або автора взагалі (якщо твір не підписаний).

3. Написати скаргу до суду, в якій оскаржити дії володільця сайту і просити суд прийняти рішення щодо припинення правопорушення шляхом закриття сайту. Перелік осіб, які мають бути залучені до справи:

o скаржник;

o сайт–порушник: його Інтернет-адреса і відповідні докази, що сайт є безоплатним і його реєстрація не потребує пред’явлення документів, що посвідчують особу (це можуть бути відповідні положення взяті з сайта реєстратора, роз’яснення уповноважених осіб – представників реєстратора, або відповідні положення договору (угоди) про надання місця і адреси, що міститься на сайті реєстратора і згода щодо яких є обов’язковим елементом, без якого не може пройти подальша реєстрація). Оскільки ст. 27 ЦПК визначає докази як будь-які фактичні дані, на підставі яких суд обґрунтовує наявність чи відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ваше електронне листування, а також роздруківки з відповідних сайтів є фактичними даними, а отже,доказами.

Крім того, існують проблеми з визначенням форми і назви вашого документа про захист авторського права.

Позаяк у нас не прецедентна система права, то діяти треба відповідно до «букви» закону. Але чинний ЦПК не передбачає такого виду скарг, як скарга про відновлення порушеного авторського права і зобов’язання реєстратора закрити сайт–порушник. Теоретично можна подати позов, але фактично це неможливо з огляду на такі обставини:

• невідома адреса фізичної особи – володільця сайта, оскільки у 99,9% випадків така інформація не надається;