Структурно-семантична й функціонально-стилістична специфіка синтаксичних одиниць у сучасній публіцистиці

Навіть одне слово може виділятися дужками, коли воно має в собі додаткове пояснення: За селом зелено-зелено, і по хвилях переливи червоні (од сонця)  (А. Головко).

Невеликі вставлені конструкції, які стоять переважно в середині основного речення і мають із ним тісніший змістовий контакт, виділяються з обох боків тире: За вікном – згори було видно – шуміло, вирувало залите сонцем місто (С. Скляренко).

Комами з тире відокремлюються від інших членів основного речення вставлені конструкції тоді, коли на місці розриву повинна бути кома: Не було ще такого літнього ранку, – хіба вже каміння з неба, – щоб дід Арсен, прозваний Бугилею, всидів дома (Г. Тютюнник).

У складних синтаксичних конструкціях, у яких використовуються вставні та вставлені структури, спостерігається їхнє органічне поєднання. У такому разі вони експресивно забарвлюють текст і наповнюють його різними модальними та семантичними відтінками: Ще недавно – просто, здається, вчора було – стояли ми з нею під нашою любимою вишнею (М. Коцюбинський). Розділові знаки тут розподіляються так: вставні слова виділяються комами, а вставлені конструкції – тире або дужками.

Отже, вставлені та вставні конструкції – це різні синтаксичні одиниці, що мають диференційні ознаки на функціональному, структурному, позиційному, інтонаційному та пунктуаційному рівнях.

 

 

 

За значенням вставні слова поділяються на кілька розрядів:

• вставні слова з модальним значенням, які виражають оцінку мовцем міри реальності повідомлюваного (впевненість чи невпевненість, передбачення, можливість чи неможливість тощо: звичайно, безсумнівно, ймовірно, можливо, напевне, здається, очевидно, безумовно, мабуть, може, либонь) : Звісно, то скрипіли охоплені полум’ям осені дерева (М. Стельмах) ; Пісня, здавалось, бриніла вже в ньому (М. Стельмах) ;
• вставні слова з емоційним значенням, що виражають почуття мовця у зв’язку з повідомленням (радість, співчуття, здивування тощо: на щастя, на жаль, на сором, дивна річ, як на біду, як навмисне тощо) : Ах, шкода, що вчора цілий день ішов дощ – уже тая проклята поліська осінь! – було б так гарно походити в легкій білій сукні по сухому листі під жовтими й червоними вітами дерев! (Леся Українка) ; На щастя, на виноградник Замфірів флоксера далеко не пішла (М. Коцюбинський) ;
• вставні слова, що вказують на джерело повідомлення, вираженого реченням у цілому або його окремими частинами (кажуть, як кажуть, як відомо, по-нашому, по-моєму, на думку, з точки зору, за повідомленням та ін.) : Кажуть, мудрість приходить з роками (Л. Дмитерко) ; Почин, кажуть, великий чоловік (Панас Мирний) ; Як ви знаєте, через наш район будується асфальтова дорога (Ю. Яновський) ;
• вставні слова, що вказують на зв’язок висловленої думки з попередньою, на послідовність викладу (по-перше, по-друге, нарешті, інакше кажучи, наприклад, навпаки, отже, таким чином, однак, проте) : Робітників привабив, а казарм стільки, як і було, та й ті порозвалювались: словом, без вікон, без дверей повна горниця людей (С. Черкасенко) ; Нарешті, курячи пилюгою, з’явилися дві машини (М. Стельмах) ;
• вставні слова, звернені до співрозмовника з метою активізувати його увагу, викликати бажану реакцію з приводу висловленого (знаєте, вірите, уявіть собі, зверніть увагу, зрозумійте тощо) : А що таке, спитать би вас, жар-птиця? (Л. Глібов) ; Але доля звела нас дуже близько і, повірте, здружила (Ю. Збанацький) ;
• вставні слова, що виражають емоційну природу вислову, підкреслюють експресивні відтінки його (даруйте, пробачте на слові, признатись, жарт сказати та ін.) : Можна сказати, дочекалися свого свята (М. Стельмах) ; Про все в Вас єсть: і за народ, і за недолю краю. А як до серця те узять – даруйте, я не знаю (П. Тичина) ;
• вставні слова, що вказують на оцінку міри того, про що йдеться, а також на міру його звичайності (найбільше, найменше, в крайньому випадку, буває, бувало, звичайно тощо) : Буває, в неволі іноді згадаю своє стародавнє (Т. Шевченко) ; Чи не побився, бува, Гершко з писарем (І. Карпенко-Карий) ;
• вставні слова, за допомогою яких робиться висновок, зв’язок із попередньою думкою, підбиваються підсумки (отже, взагалі, словом, значить, виходить, навпаки та ін.) : Значить, єсть у нас ті соки, що коріння поять (П. Тичина) ; Отже, Шовкун не вповав ні на шану, ні на повагу (Панас Мирний) [25, с. 141-143].

За складом розглядаються вставні слова, словосполучення і речення.

У значенні вставних слів найчастіше виступають модальні слова: мабуть, очевидно, певно, безперечно, можливо, безсумнівно. Більшість із них співвідносяться з прислівниками: нарешті, власне, взагалі, звичайно, навпаки. Або прислівники утворені від інших частин мови, у тексті стають вставними словами: наприклад, зрештою, по-перше, по-вашому, без сумніву, по суті, в разі, до речі, з радості (прислівникові сполучення).

Роль вставних слів можуть виконувати деякі дієслова: розуміється, бачу, чуєте, знаєте, даруйте, дозвольте та ін.

Також роль вставних слів відіграють сполучники і частки: власне, мовляв, проте, однак, втім, отже та ін.

У ролі вставних словосполучень і сполучень слів найчастіше бувають такі: власне кажучи, чесно кажучи, сказати правду, кажучи відверто, з одного боку, як відомо, як звичайно, як правило, на щастя, на диво, за словами та ін.