Структурно-семантична й функціонально-стилістична специфіка синтаксичних одиниць у сучасній публіцистиці

Емоційні оцінки радості, задоволення виражаються вставними словами на щастя, на радість, на наше щастя, на велику радість та ін. Наприклад: На щастя, Марія Галич не потрапила у жорна сталінських репресій, як її колеги по перу: Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка («Літературне Придніпров’я») ; На радість уболівальникам, «Мілан» отримав другу поспіль перемогу («Спорт») [17, с. 301].

Негативні емоційні оцінки виражаються за допомогою вставних одиниць на жаль, на великий жаль, на превеликий жаль, на сором, на горе та ін. Вони в публіцистичних текстах служать засобом вираження:

• жалю: Попри всю цінність зібраних матеріалів, мусимо, на жаль, констатувати: для написання таких пізнавальних книжок самого лише патріотизму замало – потрібен дар володіння словом, уміння відібрати й подати вражаючі факти з нашої давньої й недавньої історії, одне слово – талант публіциста… («Літературна Україна») ;
• прикрості: На великий жаль, це дуже прикро, і вони пішли не на користь українсько-російським відносинам («Епіцентр») ;
• обурення: На жаль, не лише пересічні громадяни країни, а й народні депутати не можуть отримати повноцінну інформацію («Нація і держава») ;
• осуду: У нас є українці різної етнічної приналежності – державники, і є українці не лише «русскоязычные», а й, на превеликий жаль, україномовні і україногенні, які вороже ставляться до незалежності України, до самих українців етнічних («Київ») ;
• незадоволення: На жаль, відсутні сучасні механізми економічних зв’язків з підприємцями, власниками підприємств торгівлі та харчування («Червоний гірник») ;
• тривоги: На жаль, кон’юнктура, яка склалася в сучасному образотворчому мистецтві Придніпров’я, не сприяє широкій популяризації творчості цих художників, як і художників «огрінської школи» («Літературне Придніпров’я») [17, с. 301-302].

Серед вставних конструкцій у сучасній публіцистиці широко представлені односкладні (означено-особові, неозначено-особові, безособові та безособово-інфінітивні) речення, які виконують різні функції:

• власне-модальну й означають ставлення мовця до ступеня реальності змісту висловлення (Він повернутий на доопрацювання, поки що, треба гадати, його знову будуть «протягувати» наші політичні опоненти («Літературна Україна») ;
• модально-вольову й позначають різні контакти із співрозмовником (Все ж, сподіваюсь, в головному я не помилився («Дніпро») ;
• модально-кваліфікативну і вказують на джерело повідомлення, ставлення мовця до способу оформлення висловлення (А, як то кажуть, що будуємо – те й маємо («Час-Time») ;
• модально-кваліфікативну функцію і вказують на джерело висловлення (Як пише Грушевський, «нарід же і не поворухнувся» («Дніпро») [4, с. 10].

Що ж до вставлених конструкцій, то, на думку В. І. Грициної, у семантичному плані вони взаємодіють зі змістом усього висловлення, беручи участь у загальному комунікативному завданні й співвідносячись із змістом базового речення або окремих його членів. Така взаємодія виявляється насамперед тоді, коли ті чи інші елементи базової структури є семантично недостатніми [4, с. 11].

Виокремлюємо такі функції вставлених конструкцій у сучасній публіцистиці:

• оцінна (різні типи оцінок: інтелектуальна, емоційна, етична, мовна та ін. У публіцистичному стилі переважають вставлення, які виражають позитивну або негативну емоційну оцінку: Особливість (а сьогодні горе!) Шостки – наявність у ній кількох великих підприємств ВПК, продукція яких у незалежній Україні стала практично непотрібною («Голос України») ;
• розширення інформації: Зараз ви можете будь-коли приїхати у військову частину, де служить ваш син (а служить він тепер дома, в Україні, часто в своїй області, а то й районі), провідати його, поговорити («Літературна Україна») ;
• авторизації мовлення: «Горе нам, горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими і неприготованими!» (Франко)  («Дніпро») ;
• довідково-інформативна: А що головним замовником наукової роботи у нас є держава, то пріоритетну роль тут треба надавати тим дослідженням, які забезпечують економічну незалежність України, її становлення як цивілізованої держави (це паливно-енергетичний комплекс, наукоємні технології, виготовлення ефективних діагностичних та лікувальних препаратів тощо)  («Голос України»).

Як уважає І. Онищенко, автор, даючи за допомогою вставленої одиниці оцінку тому, про що йдеться в основному реченні, виражає власну точку зору, сформовану відповідно до певних суспільних критеріїв, а це певним чином впливає на вироблення переконань читача [17, с. 302].

У публіцистичних текстах, на думку дослідників, переважають вставлені конструкції, які виступають коментарем-роздумом автора до висловленого в базовій частині. Наприклад: Хоча перед покійним Вередюком і досі ніхто з офіційних осіб, причетних до перебігу слідства у «справі Александрова», так і не вибачився (мертвому-то, звісно, байдуже, але на живих було б хоч трохи менше сорому), проте всі ходи теперішніх слідчих говорять начебто про готовність принаймні частково щодо нього справедливість відновити («Україна молода») [17, с. 302].

Менш частотними в текстах публіцистики є вставлені конструкції, які містять емоційну оцінку висловленого в базовому реченні: Як би нашій державі важко не було, її керівники не мають права думати тільки про економіку (хоч і тут ще й досі нічого мудрого не зроблено!) і не сприяти розвиткові культури, що завжди свідчило про недалекоглядність можновладців («Київ») [17, с. 302].

І. Онищенко стверджує, що, відображаючи емоційний стан автора, ці конструкції мають високий ступінь впливу на читача. Своє бачення тих чи