Створення інтегрованих регіональних енергоринків

Створення єдиного енергоринку неможливо без відповідної інфраструктури. Для розв'язку цієї проблеми планується з'єднання енергомереж Німеччини, Польщі й Литви з вітровими електростанціями на шельфах Північної Європи, з'єднання енергосистем Франції та Іспанії і будівництво газопроводу Nabucco, за допомогою якого газ у Європу буде доставлятися із країн Центральної Азії в обхід Росії. Для реалізації цих планів необхідне створення нового механізму координації роботи єдиної європейської енергомережі. Згідно із попередніми підрахунками в наступні 25 років Європа інвестує близько 1 трлн. євро в розвиток електроенергетики і близько 500 млрд. євро – у газову інфраструктуру.

Конкуренція на внутрішніх енергетичних ринках країн ЄС – лише частина програми їх загальної лібералізації. Наступний етап – конкуренція із закордонними компаніями. Мета зусиль європейських чиновників – створити ситуацію, за якої кінцевий споживач, скажімо в Португалії, міг би вільно купувати електроенергію у Фінляндії. Але досягти цього можна лише в тому випадку, якщо газ та електроенергія матимуть змогу у відповідних обсягах перетинати кордони між країнами. При цьому транскордонні потужності є найслабшою ланкою мереж у Європі. Усередині окремих країн – у Німеччині, Великобританії, Нідерландах, Іспанії – конкуренція на енергоринках уже є очевидною. Але від єдиного конкурентного енергоринку Європа ще далека. 

У газовій галузі ситуація дещо інша: незважаючи на більшу пропускну спроможність європейських газопроводів, потрібні великі інвестиційні ресурси, щоб розв'язати існуючі проблеми. Отже, перш ніж європейський енергоринок буде повністю лібералізований, необхідно створити на ньому відповідну інфраструктуру. 

Проблема не тільки в тому, що самих мережних потужностей не вистачає, а й у структурі власності на них. Європейська комісія наполягає: мережні підрозділи – трубопроводи або лінії електропередачі – повинні бути виділені зі структури європейських енергокомпаній в окремі структури. Тільки в цьому випадку буде забезпечений недискримінаційний доступ до транспортних мереж усіх компаній, що працюють на європейських ринках газу та електроенергії. 

Отже, на шляху реалізації стратегії розвитку внутрішнього європейського енергетичного ринку існують дві серйозні перешкоди. Перша – нестача передавальних і розподільних потужностей як усередині країн – членів ЄС, так і транснаціональних мереж, що ускладнює альтернативним постачальникам вихід на енергоринок Європи.

Друга перешкода стосується не юридичного, а реального розукрупнення або поділу енергоконцернів-гігантів за вертикальним принципом. Крім виділення в структурі провідних енергоконцернів виробничих одиниць, які передають і розподіляють енергію, Єврокомісія пропонує введення нових наднаціональних органів керування, які в умовах децентралізації національних енергосистем будуть здійснювати контроль над виробництвом енергії у країнах Євросоюзу, різко звужуючи тим самим компетенцію національних урядів у цій галузі. Найбільші країни ЄС (Німеччина, Франція) не підтримують цих ініціатив, а отже, незважаючи на проведення низки заходів щодо лібералізації внутрішнього енергоринку, ступінь взаємозалежності й відкритості економік країн – членів Європейського Союзу відносно енергетики ще не надто високий.

Створення та лібералізація внутрішнього європейського енергетичного ринку не вирішує питання забезпечення енергетичної безпеки країн співтовариства. Відтак постає необхідність створення інтегрованого регіонального енергоринку, до якого входитимуть не тільки держави – члени ЄС, а й інші країни європейського простору. Враховуючи постійну стурбованість країн Євросоюзу щодо стабільного постачання природного газу на територію інтеграційного угруповання, співробітництво з країнами Південно-Східної Європи має за мету створення інтегрованого ринку природного газу та електроенергії. Механізм створення регіонального енергоринку засновується на систематизації чинників, які впливають на його розвиток, та сприяють забезпеченню енергетичної безпеки як усього регіону, так і кожної країни зокрема (додаток А). Цей механізм включає нормативно-правову базу та інструменти регулювання енергетичної політики кожної країни, яка має бути підпорядкована загальносвітовій концепції сталого розвитку, сприяти подоланню енергетичних загроз і стимулювати економічне зростання країн європейського простору.   

Ключовим елементом механізму формування регіонального енергоринку є нормативно-правове забезпечення та впровадження єдиних норм в енергетичній сфері всіма країнами-учасниками. Нормативну базу в енергетичній сфері складають: Європейська енергетична Хартія (1991), Договір енергетичної Хартії (1994), Договір про Європейське енергетичне співтовариство, Пакети енергетичних ініціатив, Транзитний протокол до енергетичної Хартії, Угода про стратегічне партнерство і, нарешті, енергетичне законодавство ЄС.

 

Рис. 1.  Механізм створення європейського регіонального енергоринку

 

Договір, що засновує Енергетичне співтовариство між ЄС і дев'ятьома країнами Південно-Східної Європи, був підписаний у Афінах 25 жовтня 2005 р. і набув чинності 1 липня 2006 р. Сторонами Договору сьогодні є Єврокомісія, Албанія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Сербія, Чорногорія, Хорватія і Косово під адміністрацією ООН. 

Договором про заснування Енергетичного співтовариства створена правова основа загального енергетичного ринку електроенергії і природного газу сторін – учасниць енергетичного ринку, що передбачає будівництво регіонального ринку країн Південно-Східної Європи та його інтегрування у внутрішній енергетичний ринок Євросоюзу. Для реалізації поставленої мети намічені, зокрема, такі конкретні заходи: встановлення загальних правил виробництва, передачі й розподілу електроенергії; встановлення загальних правил виробництва, розподілу, постачання та зберігання природного газу; формування на державному рівні регулюючих органів і операторів систем передачі; створення на регіональному рівні механізмів вирішення спорів; демонополізація енергетичного сектору; розробка прозорих дозвільних процедур, які будуть застосовуватися при створенні нових об'єктів інфраструктури; антикорупційна програма; регулювання доступу третіх країн; прийняття тарифних систем, що сприяють торгівлі; розробка технічних норм і правил, необхідних для функціонування ринкової регіональної системи.

Позитивний досвід створення Енергетичного співтовариства Південно-Східної Європи дав можливість Євросоюзу перейти до подальшого поширення на сусідні країни принципів ЄС у сфері енергетики та створення інтегрованого енергетичного ринку для забезпечення безпеки постачання енергоносіїв у держави Євросоюзу й стимулювання інвестицій в енергетичну інфраструктуру. 

Аналіз зовнішньої енергетичної політики Євросоюзу свідчить про його прагнення подолати «надмірну» залежність від імпорту енергоносіїв, що  найчастіше трактується як загроза енергетичній безпеці. З метою її ослаблення ЄС послідовно реалізує план щодо залучення сусідніх країн у свій внутрішній енергетичний ринок і тим самим створює правові та технічні умови для великомасштабного безперешкодного постачання енергоносіїв із сусідніх із європейськими регіонів, включаючи Південно-Східну Європу, Північну Африку, Африку південніше Сахари, Близький Схід, Середній Схід, Закавказзя й Центральну Азію. 

Окрім нормативно-правового забезпечення, необхідною умовою функціонування регіонального енергетичного ринку є ефективне регулювання, яке здійснюється на міжнародному, регіональному та національному рівнях. Найбільш компетентним суб'єктом регулювання енергетичних питань є Міжнародна енергетична агенція. При створенні регіональних інтегрованих енергетичних ринків у контексті забезпечення глобальної енергобезпеки найбільшу увагу МЕА приділяє створенню ринків для енергетичних. МЕА було розглянуто 22 приклади успішних урядових програм зі створення та виходу на енергетичні ринки нових технологій на загальну суму понад 20 млрд. євро. Аналіз результатів виконання успішних програм дозволяє дійти висновку, що нині більшість необхідних технологій уже створено або принципово розроблено. Наприклад, в електроенергетиці можливо на 15–25% зменшити використання енергії без нових наукових розробок. Водночас, для успішного виходу нових ефективних технологій на енергетичні ринки слід створити додаткову методологічну базу, яка б відображала можливість застосування погоджених підходів до реалізації енергетичної стратегії групами країн, що здійснюють скоординовану політику в умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів. 

 

ВИСНОВКИ

 

Енергетика – це сукупність природних і штучних підсистем у сфері господарсько-економічної діяльності людини, основу яких становлять енергетичні ресурси, оптимальне використання котрих забезпечує країні ефективне функціонування і сталий розвиток.

Енергетичний сектор економіки вимагає комплексного підходу, адже формування ринку енергетики нерозривно пов'язане з глобалізацією, регіоналізацією господарського життя, умовами ринкової економіки, наявністю ресурсної бази тощо. Системотворчі чинники ринку енергетики поділяються на дві категорії: екстернальні, зв'язані з чинниками зовнішнього впливу та інтернальні, зв'язані з функціонуванням ринку енергоносіїв на рівні однієї держави.

Формування інтегрованого регіонального енергоринку потребує конкретних матеріальних, організаційних, правових, методологічних та інституційних передумов, найважливішими серед яких є: сприятливий стан внутрішніх енергетичних секторів економіки, наявність стартових можливостей власної мінерально-сировинної бази, транспортних систем, виробничих потужностей, резервів енергетичних ресурсів; принциповий вибір стратегічних напрямів реформування енергетичних ринків, готовність урядових та керівних структур до вдосконалення чинного національного законодавства; наявність необхідних інструментів для розвитку реальних ринкових відносин, готовність до використання й удосконалення цих інструментів у процесі лібералізації енергетичних ринків; наявність потрібних регулювальних органів на загальнодержавному та регіональному рівнях, що виконують функції контролю за дотриманням правил функціонування ринків, ціноутворенням на них, регулюють тарифи і ціни для окремих груп споживачів, зокрема для населення та комунального господарства; готовність операторів ринків виконувати норми і правила функціонування ринків у межах регуляторної політики, що реалізується.

 

 

1. Яценко, А. Б. Міжнародні ринки ресурсів [Текст] : навчальний посібник / Під заг. ред. Ю.В.Макогона. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 194 с. - ISBN 966-364-062-6.

2. Енергетична безпека як складова національного проекту [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article

3. Європейський енергетичний ринок [Електронний ресурс].- Режим доступу:

http://www.db.niss.gov.ua/docs/energy/111.pdf - Загол. з екрану

4. Зовнішня енергетична політика ЄС [Електронний ресурс].- Режим доступу:

http://www.epravda.com.ua/publications/47babe9cc1f0d/ - Загол. з екрану