Сутність і соціальне призначення держави

Держава виконує надзвичайно багато функцій, які вивчаються різними галузями наук. Теорія держави аналізує лише, основні функції держави, які можна класифікувати за такими критеріями: 1) за соціальним значенням державної діяльності: [3 c. 56]

• основні функції – найважливіші напрямки діяльності держави, які мають пріоритетне значення у визначений історичний період розвитку суспільства (захист прав і свобод людини, економічна, соціальна тощо) ;
• неосновні (додаткові) функції – напрямки діяльності держави по здійсненню конкретних завдань, які мають супроводжувальний, допоміжний або обслуговуючий характер (управління персоналом, оподаткування, фінансовий контроль тощо) ;
• 2) за часом їх дії:
• постійні функції – напрямки діяльності держави, що здійснюються впродовж тривалого часу і притаманні їй на всіх або більшості етапах її існування, розвитку та функціонування (політична, соціальна, організація оборони країни тощо) ;
• тимчасові функції – напрямки діяльності держави, які спрямовані на вирішення деяких невідкладних завдань і здійснюються протягом певного періоду її існування (боротьба з стихійним лихом, введення надзвичайного стану тощо) ;
• 3) за сферою суспільного життя:
• гуманітарні функції – напрямки діяльності держави та її органів із забезпечення кожній людині належних умов життя;
• економічні функції – напрямки діяльності держави та її органів щодо регулювання сфери економічних відносин на ринкових засадах і добросовісної конкуренції, створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності; [13 c. 6]
• політичні функції – напрямки діяльності держави та її органів зі створення умов для формування і функціонування державної влади на засадах демократії, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя;

4) за територіальною спрямованістю:

- внутрішні функції – напрямки діяльності держави, що здійснюються в межах її території і в яких конкретизується її внутрішня політика відносно економічних, ідеологічних, культурних та інших сторін життя суспільства;

- зовнішні функції – напрямки діяльності держави, що здійснюються за межами її території у взаємовідносинах з іншими державами та міжнародними організаціями, в яких виявляється її зовнішня політика.

Як внутрішні, так і зовнішні функції не можуть бути однаковими для всіх держав. Певні відмінності залежать від типу держави і характеру політичного режиму, від етапів її розвитку, міжнародної обстановки, характеру взаємовідносин співіснуючих між собою держав. Між внутрішніми і зовнішніми функціями існує тісний зв'язок.

Кожна держава заради найефективнішого вирішення своїх внутрішніх завдань вступає у відносини з іншими країнами у сфері економіки, політики, культури тощо. З їх допомогою держава може швидше і ефективніше вирішувати свої внутрішні проблеми, особливо тоді, коли для цього у неї немає необхідних сировинних та інших матеріальних ресурсів. Це призводить до того, що значна частина зовнішніх функцій стає, по суті, продовженням внутрішніх, особливо у державах з однотипною соціальною базою. [9, c. 476]

Внутрішні і зовнішні функції держав соціальнодемократичної орієнтації можна класифікувати залежно від сфери впливу: в гуманітарній, економічній і політичній сферах.

Тип держави – це сукупність держав, які мають спільні загальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певному історичному етапі.

Сучасна наука розглядає, два підходи до типології держави: цивілізаційний і формаційний.

1) цивілізаційний підхід, покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивілізація», що включає соціальноекономічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступень гармонії природи і людини, рівень її свободи – економічної, політичної, соціальної і духовної. Прихильники цього підходу (Г. Кельзен, М. Коркунов, А. Дж. Тойнбі) співвідносять державу насамперед із духовноморальними та культурними факторами суспільного розвитку.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища, вони поділяють цивілізації на первинні та вторинні.

До первинних цивілізацій, яким притаманна командноадміністративна організація державної влади, віднесені: давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна цивілізації.

До вторинних цивілізацій, які характеризуються передусім правовою організацією державної влади, віднесені: західноєвропейська, східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська цивілізації (сучасні держави Західної та Східної Європи, Північної та Латинської Америки). [5, c. 98]

Цивілізаційний підхід, безумовно збагачує уявлення про особливості державності окремих країн, дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування одних верст населення над іншими, але й найважливіший фактор духовнокультурного розвитку суспільства. Проте суттєвим недоліком такого підходу є недооцінка соціальноекономічних факторів, звеличування культурного елемента, відсутність визначення історичних закономірностей розвитку держав, зміни одного типу держави іншим.

2) формаційний підхід, оснований на економічних факторах, таких, як стан розвитку виробничих відносин, спосіб виробництва, які зрештою визначають певний історичний тип держави. Відповідно до марксистських положень, що становлять теоретичну основу цього підходу, класова сутність держави, у кінцевому підсумку, визначається економічним фактором, а сама держава є лише надбудовою над економічним базисом, за формою і змістом зумовлена економічним ладом суспільства. За марксистською формаційною теорією підставою типології держави є суспільноекономічні формації.

Формація – це історичний тип суспільства, яке базується на певному способі виробництва матеріальних благ і його основі – формі власності.

В історії людства таких формацій було п'ять:

1) первіснообщинна;

2) рабовласницька;

3) феодальна;

4) буржуазна (капіталістична) ;

5) комуністична (перехідним етапом до якої була соціалістична).

Перехід від однієї суспільноекономічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни типів виробничих відносин, що віджили, і заміни їх новим економічним ладом. [7, c. 360]