Сутність і соціальне призначення держави

Після того пише Саллюстій, коли «працею і справедливістю» зросла Римська держава, коли силою зброї були приборкані великі царі й упокорилися дикі племена, коли зник з обличчя землі Карфаген – суперник Римської держави і «усі моря, усі землі відкрилися перед нами, доля початку лютувати й усе перевернула з гори до низу». [3, c. 47] Римляни, що з легкістю і достоїнством переносили позбавлення, небезпеки і труднощі, не витримали іспиту бездією і багатством.

На початку, помічає Саллюстій, розвивалася жадоба грошей, за нею – влади, і «обидві сталі як би загальним коренем усіх нещасть». Так сталося тому, що користолюбство загубило вірність, чесність і інші добрі якості. Замість них «воно породило зарозумілість і жорстокість, навчило нехтувати богів і бути продажним». Честолюбство багатьох зробило брехунами. Змусило «у серці таїти одне», а вголос говорити інше. Дружбу і ворожнечу оцінювати «не по суті речей, а в згоді з вигодою, про пристойну зовнішність піклуватися більше, ніж про внутрішнє достоїнство».

Усе сказане про падіння нравів населення остаточно підірвало моральні основи Римської держави і вона було приречена. Так може статися з будь-якою державою. Нрави – позитивні і негативні, добрі і злі – безсумнівно грають і відігравали значну роль у процесі становлення і розвитку держави. Важливу, але не вирішальну.

Вони є скоріше наслідком, але не першопричиною, хоча і можуть виступати на перший план.

Як показує історичний досвід головні причини виникнення держави лежать зовсім не в сфері моралі і релігії. Вони кореняться в області економіки й у соціальному житті людей.

Наукові дослідження і висновки свідчать про те, що державна організація приходить на зміну родоплемінній організації. Право – на зміну звичаям. І відбувається це не в силу самої по собі зміни суспільних устоїв, релігійних вірувань і поглядів. А в силу корінних змін в економічній сфері й у самім первісному суспільстві. Саме вони привели до розкладання первіснообщинного ладу і до втрати здатності первісними звичаями регулювати суспільні відносини в нових умовах.

Відомі у всесвітній історії найбільші поділи праці, пов'язані з відділенням скотарства від землеробства, ремесла від землеробства і з появою торгівлі й обміну привели до швидкого росту продуктивних сил, до здатності людини робити більше засобів до існування, чим це було потрібно для підтримання життя. Стає економічно вигідним використовувати чужу працю. Військовополонених, яких раніш убивали чи приймали на рівних у свій рід, стали перетворювати в рабів, змушували працювати на себе. Вироблений чи залишковий (понад необхідний для прогодування) продукт привласнювали.

У суспільстві спочатку намітилося, а потім у міру поділу праці швидко підсилилося майнове розшарування. З'явилися багаті і бідні. З метою одержання залишкового продукту стала широко використовуватися не тільки праця військовополонених, але і праця своїх родичів. Майнова нерівність спричинила за собою соціальну нерівність. Суспільство поступово, у плині багатьох тисячоріч розшаровувалося на різні, зі своїми власними інтересами і своїм власної, далеко не однаковим статусом, стійкі групи, класи, соціальні прошарки.

У всій Галлії, писав з цього приводу Гай Юлій Цезар, існують взагалі тільки два класи людей, які користаються певним значенням і пошаною, тому що простий народ тримають на положенні рабів: сам по собі він ні на, що не зважується і не допускається ні на які збори. Більшість, страждаючи від боргів, великих податків і образ з боку сильних, добровільно віддається в рабство знатним, котрі мали над ними усі права панів над рабами.

Розшарування суспільства веде до того, що з загальної маси членів роду виділяється знать – відособлена група вождів, воєначальників, жреців.

Використовуючи своє суспільне становище, ці люди привласнювали собі велику частину військового видобутку, кращі ділянки землі, здобували величезна кількість худоби, ремісничих виробів, знарядь праці. Свою владу, що стала згодом спадкоємної, вони використовували не стільки для захисту суспільних інтересів, скільки для особистих, для утримання в покорі рабів і незаможних одноплемінників. З'явилися й інші ознаки розкладання первіснообщинного ладу і відповідної йому родоплемінної організації, що поступово стала витіснятися державною організацією.

У нових суспільно-економічних умовах колишня система організації влади – родоплемінна організація, розрахована на управління суспільством, що не знало майнового поділу і соціальної нерівності, виявилася неспроможною перед зростаючими змінами в сфері економіки і соціального життя, що підсилюються протиріччями в суспільному розвитку, перед нерівністю, що поглиблюється.

«Родовий лад, – писав Ф. Энгельс у роботі «Походження родини, приватної власності і держави», – віджило своє століття. Він був витіснений поділом праці і його наслідком – розколом суспільства на класи. Він був замінений державою». [4, c. 37] Державні органи й організації частково з'явилися в результаті перетворення органів і організацій, що склалися в рамках первіснообщинного ладу. Частково – шляхом повного витіснення останніх.

У такий спосіб держава не нав'язується суспільству ззовні. Вона виникає на його основі природним шляхом. Разом з ним вона розвивається й удосконалюється.

Крім вищевикладеної доктрини виникнення держави, що звичайно називають марксисткою, у