Ситуаційні стилі керівництва як чинники зростання ефективності діяльності і розвиток співробітників

14. Координація дій.

Керівник зобов'язаний забезпечувати чітку координацію між різними підрозділами організації, залучати до цього процесу підлеглих, пояснювати, наскільки важлива для виробництва чітка координація робіт.

15. Полегшення роботи.

Керівник робить підлеглим підтримку, постачаючи необхідну сировину, забезпечуючи додатковими зручностями на робочих місцях, виявляє й усуває різного роду проблеми, видаляє перешкоди з виробничого процесу.

16. Залучення консультантів.

Керівник підтримує контакти з фахівцями в різних галузях і в разі потреби прибігає до їх допомоги, поради, консультації.

17. Налагодження сприятливого клімату в колективі.

Керівник робить усе, щоб у середовищі його підлеглих зберігалася атмосфера довіри і взаєморозуміння, кооперації і взаємодопомоги.

18. Управління конфліктами.

Кожен керівник повинен прагнути до того, щоб уникати будь-якого типу конфліктних ситуацій у своєму колективі. Для цього він може проводити визначену профілактичну роботу. Якщо ж уникнути такої ситуації не удалося, то тягар вирішення проблеми знову лягає на плечі лідера.

19. Дисципліна і критика.

Будь-який керуючий у своїй діяльності стикається із ситуаціями, коли необхідно відновити дисципліну, що похитнулася, покритикувати підлеглих за несумлінність, порушення інструкцій, неякісну працю. Дисциплінарними впливами можуть бути офіційне попередження, позбавлення премій, пониження в посаді, звільнення.

Теорія випадків

Один з останніх і найбільше широко обговорюваних підходів до розуміння керівництва будується винятково на теорії поведінки. У ній стверджується, що поведінка керівника будується по-різному в кожній конкретній ситуації. Наприклад, той стиль управління, що приносить успіх в управлінні розрізненим колективом сезонних: робітників (автократичний) приведе до повного провалу у випадку його застосування в роботі дослідницького відділу. Цей підхід відомий за назвою теорії випадків чи ситуаційного підходу. Дослідники в рамках вивчення даної теорії розробили основні моделі поведінки керівника, які мають значну практичну цінність.

Підлеглі:

- залежні від свого керівника;

- не мають можливості висловити свою думку;

- мають невисоку кваліфікацію (не завжди) ;

- усвідомлюють, що можуть бути жертвами застосування надзвичайних повноважень;

- усвідомлюють, що є членами групи «трудові надлишки»;

- практично не мають незалежності;

– часом самі стають послідовниками авторитарного режиму або прихильниками.

 

 

Згідно «Енциклопедичному словнику», критика (від грецького – мистецтво розбирати, судити) має ряд основних значень: 1) обговорення з метою дати оцінку; 2) негативна думка з метою вказівки недоліків; 3) перевірка достовірності чогось. Як видно, негативний підтекст критики складає лише одне з приведених значень. У практичній діяльності потрібно користуватися критикою, щоб цей підтекст не домінував.

На практиці має місце «вдала» і «невдала» критика. Частіше зустрічається остання. Можна назвати чотири причини невдалої критики, хоча ми не сумніваємося, що їх може бути значно більше [6].

1. Фатальність. Критика побудована таким чином, що вона формує у критикованого відчуття безповоротної втрати, неможливості виправити положення, змінити події на кращий. Улюбленою фразою тут зазвичай буває: «Вам потрібно було поступити так-то». Але оскільки події відсунулися в минуле і «поступити так-то» вже не можна, то немає і виходу. Людина потрапляє в тупикову ситуацію, і йому нічого не залишається, окрім як чинити опір. Критика не досягає мети. Люди марно витрачають свою енергію.

Спостереження показують, що відчуття фатальності при сприйнятті критики часто буває причиною неладів в сім`ях. Відомо, що критичні зауваження роблять в адресу один одного і чоловік, і дружина, частіше, звичайно, дружина. Немало зустрічається і жінкоподібних буркотунів серед чоловіків. Звичайно це накопичувачі і скнари, тремтячі над кожною копійкою сімейного бюджету. Але такі типів не так вже багато, більшість чоловіків – щира натура. У сімейній обстановці вони критикують інших не дуже злобно. Відчуття фатальності своєю критикою вони не створюють. Таким «мистецтвом» наділені жінки, особливо з невротичними схильностями. У своїх словесних вправах вони люблять вислови типу: «Навіщо ти зробив так-то?», «Чому ж ти втратив те-то?», «Ти не зміг цього зробити раніше, тепер сиди... « і так далі І оскільки змінити сказане неможливе, то чоловік нерідко впадає в агресію, що веде до сварки.

2. Повчальність. Той, що критикує може створити у того, кого критикує, негативне відношення до своєї персони. Часто таке відбувається, коли критика звучить дуже повчально, наприклад: «Ви зрозуміли, як треба поступати?», «Треба уважніше прислухатися до рад», «Не висовуйтеся зі своєю ініціативою» і так далі Адресат такої критики в даному випадку думає не про зміст вислову керівника, а про те, що до нього попросту прискіпуються. Цього не відбудеться, якщо спожити, наприклад, таку фразу: «Я говорю Вам це тому, що хочу, щоб наші відносини залишалися як і раніше хорошими». У подібній ситуації той, кого критикують, швидше подумає: «Він хоче мені допомогти».

3. Емоції. Коли критика «йде в одні ворота» (тобто залишається без відповіді), той, що критикує часто дає волю емоціям, розпалюється, втягується у водоверть словесних тирад і часто не може вчасно зупинитися. Обличчя з яскраво вираженою авторитарною спрямованістю при цьому додають «метал» до свого голосу і підвищують гучність мови. Слабкої натури така критика пригнічує, а у сильних викликає природне