Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Технічне дослідження реквізитів документів

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
51
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЗМІСТ
 
Вступ
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ДОКУМЕНТАЛІСТИКИ
1.1 Предмет і завдання криміналістичної документалістики
1.2 Поняття документа у криміналістиці
1.3 Слідчий огляд документів. Сутність техніко-криміналістичного дослідження
РОЗДІЛ ІІ. КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ
2.1 Прийоми встановлення слідів змін у документах
2.2 Встановлення первісного вигляду і змісту документа
2.3 Встановлення технічних підробок і підписів
2.4 Встановлення підробки відбитків печаток та штампів 
2.5 Дослідження машинописних текстів
2.6 Дослідження поліграфічної продукції
2.7 Дослідження матеріальної частини документів
РОЗДІЛ ІІІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКА МАТЕРІАЛІВ НА СУДОВО-ТЕХНІЧНУ ЕКСПЕРТИЗУ ДОКУМЕНТІВ
3.1 Підготовка матеріалів на експертизу реквізитів документів
3.2 Підготовка матеріалів на експертизу матеріалів документів
3.2 Підготовка матеріалів на експертизу друкарських форм
 
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ДОКУМЕНТАЛІСТИКИ
 
1.1 Предмет і завдання криміналістичної документалістики
 
Документ як засіб закріплення інформації, її обробки, зберігання і подання в сфері соціального управління є унікальним матеріальним утворенням. Документ (від. лат. documentum) – це в дослівному перекладі зразок, посвідчення, доказ, письмовий акт, який може слугувати доказом юридичних відносин або фактів, що породжують правові відносини'. У повсякденному житті «документ – це засіб фіксації відомостей про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини».
Тому він асоціюється з предметом, частіше плоским, на якому в символіко-знаковій формі закріплені якісь факти, юридичні відносини, зобов'язання.
Нині документ є засобом не тільки фіксації юридичних фактів, відносин, а й управління соціальною діяльністю. Комп'ютеризація і автоматизація обробки інформації змінили функції та властивості документів, їх зовнішній вигляд (писемність і паперовість). З'явилися документи, виготовлені електронно-обчислювальною технікою, безпаперові документи, які зберігаються на матеріальних носіях у довгочасній або оперативній пам'яті електронних пристроїв. З цим пов'язане те, що документ почали ототожнювати з матеріальним носієм, оскільки інформація, закріплена на ньому, піддається однаковим процесам: запису (перетворенню), зберіганню (передачі), одержанню (збиранню, пошуку) та читанню з метою обертання інформації.
У кібернетиці виникла наукова галузь – документалістик а, що вивчає документ у цілому і трактує його в широкому плані як інформацію, зафіксовану на матеріальному носії (письмовий текст, книжка, газета, перфокартка, перфострічка, магнітна стрічка, магнітний диск тощо). Документалістика вивчає форму документа, його властивості, ознаки (метод і мову документування), тобто спосіб і засоби відображення інформації на документі. Неважко помітити, що техніко-криміналістичне дослідження документів є лише частиною кібернетичної документалістики.
Оскільки зараз у документообігу, в тому числі й при розслідуванні злочинів, все більшої питомої ваги набувають документи, виконані сучасними електронно-обчислювальними і механічними друкуючими системами, які також піддаються змінам (підробкам, виправленням), остільки документи в криміналістиці правильніше розглядати в широкому значенні, як і в кібернетиці. Розділ криміналістики, що вивчає такі документи, називається криміналістичною документалістикою. Предметом її уваги залишаються традиційні та нетрадиційні документи у широкому значенні.
Виконуючи посвідчувальну і управлінську функції, документи нерідко піддаються різним неправомірним діям, наприклад підробці, що порушує нормальну функцію документів у соціальній діяльності. У цьому зв'язку завданнями криміналістичної документалістики є: 1) встановлення способу виготовлення документа або його окремих фрагментів; 2) виявлення існуючих змін у документах; 3) відновлення ушкоджених документів; 4) відновлення первісного змісту; 5) відновлення закритих текстів; 6) дослідження посвідчувальних ознак на документах; 7) встановлення засобів і знарядь, застосованих для виготовлення документів.
Загальновідомо, оскільки це підтверджено судово-слідчою практикою, що кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом дослідження різноманітних документів і використанням наявної в них інформації.
Частину документів, що містяться в матеріалах кримінального судочинства, складають особи, у провадженні яких перебувають ці справи (дізнавачі, слідчі, прокурори). Цими процесуальними документами вони фіксують і засвідчують хід і результати виконуваних ними слідчих та інших процесуальних дій, оцінюють зібрані докази і відображають у них результати доказування, приймаючи у справі ті чи інші проміжкові або кіпцеві рішення.
Одначе, розглянемо не процесуальні документи, а документи, за допомоги яких можна встановити обставини у справі, оскільки вони або є носіями інформації про злочин, або були знаряддям його вчинення чи об'єктом посягання тощо.
Дуже часто виникає необхідність фахово встановити справжність таких документів, спосіб, умови їх виготовлення, якщо є підозра, з'ясувати факт їх підроблення, визначити їх автора чи виконавця, коли такий невідомий, і т. ін.
Розслідування у кримінальному судочинстві – це за суттю діяльність, що наполовину складає роботу з людьми, а наполовину з документами.
Зрозуміло, що ці документи треба досліджувати, тобто з'ясовувати їх походження, справжність, авторство і т. д. Цьому пронесу значно сприяє криміналістика, яка містить галузь спеціальних техніко-криміналістичних знань – криміналістичну документалістику.
Кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом виготовлення, пошуку, вилучення, огляду, збереження й дослідження різноманітних документів, а також із процесом отримання, передай ня та використання містимо! в них інформації.
Саме з потребою дослідження і пов'язані виникнення й розвиток криміналістичної документалістики як галузі криміналістичної техніки.
Криміналістична документалістика (документологія, документоскопія) – це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, способи, методи їх дослідження, використання цієї інформації у правових і криміналістичних цілях.
До системи криміналістичної документалістики входять декілька підгалузей:
техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;
письмовомовно-криміналістичне дослідження документів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авто-рознавства.
Письмовомовне криміналістичне дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній літературі ще називають криміналістичною скриберологією.
Скриберологія – складова частина криміналістичної документалістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової мови і почерку як носіїв інформації, що має значення для кримінального судочинства.
Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи таких:
Установлення функції документа в можливій конкретній злочинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі документа й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної події. А саме, чи наявний документ – носій змістовної інформації про обставини злочину, або ж він виступав свого часу, об'єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі його слід.
Установлення виконавця документа (суть почеркознавства).
Установлення автора документа (суть авторознавства).
Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослідження документів виступають:
установлення способу виготовлення документа чи окремих його фрагментів;
виявлення наявних у документі змін (ознак підроблення) ;
відновлення видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих фарбою чи іншими барвниками, змитих, витравлених хімічними препаратами тощо) документів або текстів документів;
дослідження посвідчувальних ознак на документах (відтисків, печаток) ;
установлення засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;
Почерко- та авторознавство теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.
Отже, предметом криміналістичної документалістики є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціонування різноманітних документів, які потрапили до сфери кримінального судочинства.
 
1.2 Поняття документа у криміналістиці
 
Одним із основних у цій галузі є поняття документа. Термін «документ» походить від латинського, що означає все, що може служити свідченням, доказом чого-небудь.
Визначення поняття документа, які є у кримінально-правовій, процесуальній та криміналістичній літературі, В. К. Лисиченко поділяв на дві групи. До першої він відносив визначення, у яких документ розглядається як письмовий акт, що посвідчує за допомогою письма відомості про обставини, які мають юридичне значення.
Але такі визначення не відображають нові технічні можливості виготовлення документів. Другу групу становлять визначення, які розглядають документ як предмет вольової діяльності людини, за допомогою якого загальноприйнятим або спеціальним способом закріплено певну інформацію.
У широкому значенні в криміналістиці під документом розуміють будь-які матеріальні об'єкти (носії), в яких тим чи інтим способом зафіксовані відомості про певні факти й обставини, що молоть значення для розкриття, розслідування, запобігання злочинам, установлення істини в справі.
Документи класифікуються за різними підставами.
За процесуальною природою.
Документи – речові докази, які мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змісту, але й факту свого існування, способу виготовлення та іншим матеріальним ознакам. Вони можуть бути засобом скоєння злочину, засобом приховування злочину і засобом, що сприяє розкриттю злочинів та встановленню істотних для справи обставин.
Документи – письмові докази, які мають значення для встановлення істини у справі тільки завдяки своєму змісту. Такі документи не є об'єктом криміналістичного дослідження та можуть замінюватися у справі копіями та дублікатами.
Документи – зразки для порівняльного дослідження. За способом фіксації відомостей:
письмові (найбільш поширені), що у свою чергу поділяються на: рукописні, машинописні, типографські (поліграфічні), виготовлені засобами малої поліграфії та машинограми на паперовому носієві, виготовлені літеродрукуючим обладнанням ЕОМ;
графічні;
фото -, кіно -, відео -, фонодокументи;
машинні носії кодованої інформації для ЕОМ;
спектрограми, осцилограми, отримані в перебігу фізичних досліджень. За характером (джерелом) походження.
1. Офіційні, що видані установами, організаціями, підприємствами, тобто виходять від юридичних осіб. Такі документи повинні бути виконані у певній формі та мати реквізити. Реквізити – це сукупність необхідних, обов'язкових позначень, що індивідуалізують документ, які відповідно до встановлених вимог повинні міститися у документі (номер, текст, фотокартка, відбитки печаток та штампів, відомості про власника тощо).
2. Неофіційні (приватні) – документи, які виходять від громадян. Такі документи можуть бути двох видів: складені за прийнятою або встановленою законом формою (заяви) ; складені у довільній формі (записки, листи тощо).
За юридичною природою.
1. Справжні, які складені за встановленою або прийнятою формою. Такі документи поділяються на дійсні (справжній документ, який має юридичну силу) та недійсні (справжній документ, який втратив юридичну силу, наприклад, закінчився термін дії).
2. Підроблені – документи, зміст чи реквізити якого не відповідають дійсності.
Розрізняють підроблення двох видів. 1) інтелектуальне – внесення завідомо неправдивих відомостей до справжнього документа; 2) матеріальне – виготовлення повністю підробленого за формою і змістом документа (повне) ; внесення часткових змін до реквізитів та змісту справжнього документа способами, які залишають матеріальні сліди (часткове) «
Інтелектуальне підроблення документа встановлюється під час розслідування під час провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, проте за допомогою криміналістичного дослідження письма встановлюються автор, виконавець такого документа, факт підпису його конкретними особами.
Матеріальне підроблення (повне і часткове) встановлюється техніко-криміналістичними засобами, прийомами, методами, розробленими підгалуззю – техніко-криміналістичне дослідження документів.
Крім того, документи можна класифікувати за способом передачі інформації (відкриті та закодовані), за засобами захисту від підроблення тощо.
 
1.3 Слідчий огляд документів. Сутність техніко-криміналістичного дослідження
 
Слідчий огляд документів здійснюється слідчим з додержанням вимог ст. 237 КПК України в присутності понятих. У разі необхідності запрошується фахівець. Документи, як і всі матеріальні джерела, за місцем їх виявлення підлягають органолептичному дослідженню шляхом безпосереднього сприйняття зовнішнього вигляду (форми, розміру і розташування об'єкта) з використанням засобів польової криміналістики. Тут огляд виконує головну функцію – збирання доказів і фіксації безпосередності їх походження з місця події. Такий огляд-дослідження здійснюють у ході провадження й інших слідчих дій, наприклад обшуку, виїмки за місцем їх виявлення.
Органолептичне дослідження є зовнішнім, неповним, деякі невидимі й маловидимі ознаки залишаються прогнозованими. Тому після одержання документів останні можна дослідити додатково із запрошенням фахівця і застосуванням більш складної техніки при провадженні огляду як самостійної слідчої дії в кабінеті слідчого згідно зі ст. 237 КПК України.
Отже, слід розрізняти два види огляду документів: 1) огляд як прийом, спосіб виявлення і збирання документів; 2) огляд як метод попереднього дослідження.
Огляд як прийом, спосіб виявлення і збирання документів є необхідною процедурою, коли слідчий у ході слідчої дії виявляє і вилучає документи – джерела доказової інформації. Документ, як і будь-яке джерело інформації, підлягає безпосередньому зовнішньому дослідженню з метою встановлення місця виявлення, виду, форми, змісту документа і використання цієї інформації для розкриття злочину «по гарячих слідах». Документ є матеріальним джерелом, тобто слідом-документом, слідом-предметом. Виявлені документи описують у протоколі, упаковують і вилучають.
Огляд як метод попереднього дослідження являє собою самостійну слідчу дію, об'єктами дослідження якої є документи, одержані в ході інших слідчих дій – подання учасниками процесу або витребування слідчим. Огляд проводиться в кабінеті слідчого в присутності понятих і, як правило, за участю фахівця. Таке дослідження документів можна здійснити в стадії порушення кримінальної справи, наприклад, для виявлення невидимих слідів зміни в документі, закритих текстів, ознак підробки реквізитів документа тощо. Оглядом керує слідчий, який визначає цілі та завдання дослідження, залучає спеціальні засоби і знання для більш глибокого вивчення джерела інформації.
Методика дослідження документів в ході огляду. Огляд складається з трьох етапів: 1) вивчення змісту документа; 2) дослідження зовнішніх ознак із застосуванням технічних засобів;
3) процесуальне оформлення результатів огляду. При поводженні з документами слід дотримуватися загальних правил: а) перш ніж взяти документ в руки, треба зафіксувати його на місці виявлення; б) пам'ятати, що документ є джерелом запахового сліду;
в) на ньому можуть бути сліди рук; г) документ треба брати тільки пінцетом; д) не можна перегинати документ по нових складках; ж) до справи долучати в окремих конвертах; з) охороняти документ від дії прямих випромінювань (сонця, ультрафіолетових променів, високочастотного поля тощо).
Вивчення змісту документа розпочинається з уважного читання його тексту, аналізу змісту і встановлення того, чи відноситься документ до ситуації його виявлення. Потім фіксують його вигляд, форму, наявність посвідчувальних знаків, правильність заповнення реквізитів, відмічають загальний стан документа.
Зовнішній стан документа досліджується із застосуванням джерел кососпрямованого і точкового світла, луп, мікроскопа, вимірювальних засобів, фототехніки та світлофільтрів для кольороподілу.
Дослідження ганодокументів і відеострічок розпочинається з їх переліку, а матеріалів звукозапису – з прослуховування і розшифровування їх змісту. Відмічається наявність обривів, склейок, розривів запису, а також зашумленість та розбірливість, чіткість зображення тощо.
Для дослідження документів як на місці їх виявлення, так і при попередньому дослідженні в кабінеті слідчого застосовуються загальні засоби польової та експертної криміналістики. Слідчий і фахівець можуть використовувати будь-яку техніку неруй-нівного характеру; документ-джерело доказів до проведення експертизи має залишатися в первісному стані. Внесення змін в документ є недопустимим. Випадки необережного пошкодження документів необхідно зазначати.
Слідчий огляд закінчується процесуальним оформленням – складанням протоколу огляду документів, де дослідницька частина відрізняється від такої в звичайних протоколах огляду. Тут детально описуються хід огляду і дослідження, способи і прийоми огляду, застосовані при цьому технічні засоби та одержані результати. Причому останні можуть бути зафіксовані фото-, кіно-та відеозаписом, складанням плану та схем, що потім додаються до протоколу.
 
РОЗДІЛ ІІ. КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ
 
2.1 Прийоми встановлення слідів змін у документах
 
Документи, які використовуються в кримінальному судочинстві, зазнають двох видів підробки: часткової та повної.
Види і ознаки часткової підробки. Часткова підробка документа полягає в зміні змісту його реквізитів шляхом заміни, видалення, дописування, додруковування. Розрізняють такі способи підробки: підчистка, виправлення, дописка, вставка, заміна частин документа, переклейка фотознімків. Будь-яку зміну, що вноситься в документ, злочинець намагається зробити непомітною, замаскувати під загальний фон. Тому знання ознак підробок і способів їх виявлення має принципове значення.
Підчистка – це механічне видалення штрихів, літер, знаків, слів тексту шляхом відділення часток матеріального носія разом з сигналами відображення інформації. Наприклад, при видаленні поверхневого шару паперу гумкою, порошком пемзи разом з волокнами паперу видаляються штрихи, літери, знаки, слова. На місці підчистки шар носія стає тоншим, проклейка і глянсуватість зникають, волокна трохи підняті (кошлаті).
Виявити сліди підчистки нескладно; треба оглянути документ «на просвіт», тобто в проникаючому світлі. У місці підчистки буде світла пляма. Якщо вести спостереження в косопадаючому «ковзаючому» світлі, то на місці підчистки будуть помітні трохи підняті волокна, а на них частки барвника видаленого тексту. Підчисткою не тільки видаляють те, що потрібно видалити, а й порушують захисні засоби документа – захисну сітку і асюре, тобто захисні лінії в місцях розташування найважливішого тексту в документі. Наприклад, у вікні чека – «Сума прописом».
Якщо документи добре захищені, злочинці застосовують кваліфіковану підчистку, використовуючи для цього голку, мікроскальпеяь, якими видаляють тільки штрих знаку, не порушуючи поверхні між штрихами. Сліди такої підчистки можна виявити за допомогою мікроскопа.
Заміна частин документа частіше стосується фірмових знаків, номерів та серій в цінних паперах, наприклад вклеювання номерів в облігаціях, лотерейних білетах, грошових купюрах.
Нерідкими є випадки переклеювання фотознімків при підробці посвідчень особи, паспортів та ін. На фотознімку, як правило, є відтиски рельєфної та плоскої печаток. Тому на знов наклеєній фотокартці злочинець дорисовує відтиск рельєфних знаків і мастичної печатки. При цьому виникають розбіжності в розташуванні окружностей, нахилу окремих літер, їх форми і розміру. По краях фотознімка іноді помітні сліди нового клею.
Заміна великих частин здійснюється в документах у вигляді книжки з кількома аркушами (паспорт, трудова книжка). Тут можлива заміна аркушів, наприклад, з одного паспорта в інший (складання нового, «комбінованого» паспорта з кількох).
Дописка, вставка – це внесення до первісного змісту тексту реквізиту документа з метою зміни його змісту. Дописка літери, штриху, знака змінює загальне розташування (інтервали між літерами, нахил і ширина штрихів). Взагалі виникає неприродне розташування дописаного або вставленого тексту між словами, знаками. Крім того, дописані знаки мають інший відтінок барвника, що можна помітити при дослідженні за допомогою світлофільтрів.
Заміна частин тексту, вставки можливі в комп'ютерних документах, магнітних носіях запису звукових і відеосигналів. Слідчий вивчає такі документи за допомогою фахівця, шляхом попереднього дослідження в ході огляду або проведення судових експертиз.
Травлення – це хімічний спосіб внесення змін у документ. Воно здійснюється в рідкому середовищі, тому документ занурюють у розчин травлячої речовини або й наносять на текст, який необхідно видалити. Як травлячі речовини використовують кислоти, луги, окислювачі, які, вступаючи в реакцію з речовиною, що формує знак, розчиняють його, руйнують і переводять в іншу речовину або знебарвлюють.
Текст, таким чином, або зникає взагалі, а продукти його розпаду видаляються з поверхні документа, або барвник тексту знебарвлюється (перетворюється на сіль або окисел) і стає таким, що не відрізняється від фону.
Травлення, як і підчистку, здійснюють по площі, наносячи травильний розчин на весь текст, або тільки впливаючи на штрихи тексту, наприклад, пером (кваліфіковане травлення). Травлення змінює структуру поверхні: руйнується проклейка, зникає глянсуватість, поверхня стає матовою, змінюється колір, папір стає ламким. Сліди травлення помітні при боковому освітленні, спостереженні через лупу або мікроскоп. У вигляді люмінесціюючих плям вони спостерігаються в променях ультрафіолетової лампи (ОЛД-41, УК-1, «Таран», УФО-4А, «Фотон»). При неглибокому травленні іноді вдається виявити сліди витравленого тексту. Якщо травильна речовина погано видалена з поверхні документа, то процес окислення триває, і через деякий час на документі, виникає пляма, колір якої свідчить про вид травильної речовини: жовтий – соляна кислота, коричневий (цегляний) – сірчана кислота. Оскільки сліди травлення з часом проявляються і стають очевидними, злочинці вдаються до хитрощів: на документ наносять плями масла тощо. Підроблені права водія, наприклад, «купають» у машинному маслі, пояснюючи цей факт випадковістю. Масло консервує слід травлення, тому в ультрафіолетових променях люмінесценція відсутня, процес окислення-відновлення на повітрі притіняється. Виявивши такі документи, треба призначити експертизу для встановлення їх справжності.
Повна підробка документів полягає у виготовленні матеріального носія і виконанні на ньому змісту певного документа. Найчастіше повної підробки зазнають посвідчення особи, права на здійснення конкретної діяльності, атестати, дипломи тощо. Ознаки повної підробки встановлюють шляхом порівняльного дослідження спірного документа і справжнього зразка.
 
2.2 Встановлення первісного вигляду і змісту документа
 
Документи, які потрапляють на розслідування, іноді можуть бути ушкодженими: розірваними, частково або повністю спаленими, залитими брудом, смолою, барвниками, закритими тонкими шарами паперу, дерева, клею тощо. Для їх використання в доказуванні належить перш за все встановити документ як ціле, прочитати його зміст і визначити відношення до події злочину.
Дослідження розірваних, пом'ятих, пожованих документів розпочинається з їх огляду і вилучення на місці виявлення. Виявлені частини документа збирають на білий аркуш паперу, вологі шматочки висушують, розправляють і прикривають склом. Потім, перемішуючи шматочки пінцетом, намагаються з'єднати (скласти) їх в єдине ціле за лініями розчленування. Таким чином встановлюють походження шматочків, визначають вид документа, його зміст і відношення до розслідуваної події. Подальше дослідження переноситься в кабінет слідчого, де в ході огляду документів виявляють на них можливі сліди рук, запаху, мікрочасток тощо.
Розірвані документи при суміщенні фрагментів не можна склеювати чи наклеювати на підкладку. Рекомендується поміщати їх між листами прозорого матеріалу (скло, оргскло). Практика показує, що складання цілого є трудомісткою роботою, найменший рух повітря іноді зводить її нанівець. Тому складені шматочки можна з'єднувати вузькими смужками папі-росного паперу (3х2 мм), приклеюючи їх між текстом. Такий скріплений документ не маскує тексту, дозволяє зберігати його в конверті, а не між листами скла.
Процес горіння має кілька стадій. Якщо горіння відбувається при достатньому доступі повітря, то воно закінчується спопелінням об'єкта (на столі в попільниці зола – слід спаленого документа). Якщо ж об'єкт горить при обмеженому доступі повітря, наприклад в ємкості (урна, піч), то горіння іноді закінчується обвугленням документа при збереженні його форми. Тому, виявивши на місці події плиту, що горіла, не слід заливати вогонь, краще припинити доступ повітря – закрити піддувало, трубу і зачекати закінчення горіння. Якщо папери горять в ємкості, то її треба закрити кришкою, а ті, що горять на підлозі в купі, бажано накрити відром, картонною коробкою, брезентом. Обвуглені документи іноді рекомендується зафіксовувати розчином силікатного клею (чайна ложка клею на склянку води), цукру (столова ложка на склянку води), лаком для волосся. Не спід при цьому намагатися розправити документи і помістити LX між листами скла. Обвуглені об'єкти належить акуратно вилучити і упакувати в коробку, ящик, стінки якого слід попередньо змазати клеєм і вистелити ватою. Помістивши шар обвуглених об'єктів в ящик, їх прикривають ватою, потім в ящик кладуть ще один шар документів і закривають кришкою, котра також вислана ватою. При такій упаковці документи знаходяться у «ватній камері», рух вати відсутній, оскільки вона приклеєна до стінок, і документи добре зберігаються навіть при пересиланні поштою.
Для дослідження спалених документів призначають експертизу, котра може відновити текст документа, особливо якщо він був виконаний барвником, який містить вуглець (олівець, машинописні друкарські тексти), у деяких випадках вдається відновити текст анілінових барвників. Попіл документа, що згорів, дає змогу встановити вид носія (який папір спалений: газетний, гербовий, грошова купюра або чек).
Відновлення слабковидимих і згаслих текстів. Сприйняття кольорів оком людини залежить від яскравості і контрастності джерел світла. Яскравість – це характеристика джерела світла і освітленості або самосвітної поверхні. Контрастність – це відношення яскравості об'єкта (барвника штриха) і фону документа до суми їх яскравості. Існує мінімальний пороговий контраст, коли текст можна відрізняти від фону і ледве прочитати. Такі тексти називаються слабковидимими (важкорозрізнюваними). Якщо ж контраст між барвником і фоном документа буде дорівнювати або буде меншим ніж поріг сприйняття ока людини, то текст буде невидимий. Однак матеріальне нашарування речовини на папері є реальністю, що дає змогу за допомогою фізико-хімічних методів і засобів відновлювати такі тексти.
Тексти документів стають невидимими внаслідок навмисного травлення, стирання, змивання, закреслювання, замазування барвниками або неправильного зберігання, наприклад, під впливом прямих сонячних променів, в умовах підвищеної вологості тощо. Тексти вицвітають, знебарвлюються і стають малорозріз-нюваними або зовсім невидимими.
Відновлення і прочитання слабковидимих текстів зводиться до збільшення контрастності між барвником штрихів тексту і фоном документа. Дослідження належить розпочинати з огляду документа при розсіяному круговому освітленні через світлофільтр, додатковий до кольору барвника штрихів. Сині та фіолетові штрихи треба досліджувати в жовто-оранжевій зоні спектра (світлофільтр ЖС-12, ОС-12). Із цими світлофільтрами документ рекомендується фотографувати. Сліди слабковидимого і невидимого тексту все ж існують, оскільки наповнювачі чорнил (антисептик, гліцерин) проникають в товщу паперу і залишаються навіть при видаленні підчисткою барвника. Для відновлення невидимих слідів використовують ультрафіолетову та інфрачервону люмінесценцію. Документи оглядають у відбитих ультрафіолетових променях, використовуючи лампи ОЛД-41, «Таран», «УК-І», Фотон» та ін. Інфрачервону люмінесценцію спостерігають за допомогою приладу ЕОП (мал. 89). Повністю видалені тексти (на папері, дереві) можна відновити дифузно-копіювальним методом.
Дослідження залитих, закреслених і закритих текстів. Залитий текст належить розуміти як текст, закритий яким-небудь рідким барвником, нанесеним шляхом розливання рідини по паперу або пензлем, тампоном (замазування). Закреслення – це нанесення барвника пишучим (друкуючим) приладом (ручка, олівець, кегль). Закритий текст в документі належить розуміти як текст, що перебуває під шаром якогось твердого матеріалу (заклеєний папером, тонким шаром дерева, тканини і т. ін.). Відновлення залитих або закреслених текстів залежить від властивостей барвників, якими виконаний і залитий текст, а також від властивостей паперу. Відновлення і прочитання текстів у таких документах зводиться до посилення контрасту між барвником тексту і маскуючим барвником. У криміналістиці розроблено достатньо методів дослідження залитих і закреслених текстів, а саме: а) вивчення документів «на просвіт»; б) дослідження властивостей відбиття і поглинення барвників штрихів і маскуючої плями; в) відновлення тексту під плямою фізико-хімічними методами; г) посилення контрасту шляхом кольороділення і кольоророзрізнення барвника штрихів і маскуючого тексту; д) кольорова трансформація; е) збудження люмінесценції.
Вивчення документа «на просвіт», тобто у проникному світлі. Якщо залитий документ є одностороннім, то пляма барвника в місцях розташування знака, літери буде удвічі щільнішою, ніж між літерами. Тому, якщо з протилежного боку документа спрямувати потужний концентрований пучок світла, то проміжки між літерами будуть світлими, а штрихи літер – темними. Останнє можна спостерігати і сфотографувати. Іноді текст можна відновити бетаграфією (фотографуванням в м'яких бета-променях).
Дослідження властивостей відбиття і поглинання барвників тексту і тями. Освітлений сонячним світлом предмет сприймається зором людини такого кольору, якій він відбиває; фіолетова пляма є фіолетовою тому, що барвник відбиває фіолетову зону спектра, а усі інші поглинає. Тому якщо розглядати фіолетову пляму через фіолетовий світлофільтр, то її не буде видно, нібито вона видалена механічно. Таким чином, досліджуючи документи в затемненій кімнаті з різними світлофільтрами з каталогу кольорового скла, слідчий сам може відновити, прочитати і сфотографувати залитий текст. Аналогічні результати можна одержати при огляді документа за допомогою електронно-оптичного перетворювача. Проте усе це можливо лише тоді, коли барвник плями є прозорим для інфрачервоних променів. У протилежному випадку треба використовувати інші методи.
Відновлення тексту під плямою маскуючого барвника фізико-хімічними методами. Відновлення тексту можливе: а) видаленням плями (зіскоблюванням, стиранням, розчиненням, відкопіюван-ням, використанням ультразвуку) ; б) вилученням барвника з-під плями дифузно-копіювальним способом.
Зіскоблювання застосовується тоді, коли маскуюча речовина – це тверді частки (грунт, пісок, бруд). Ящо барвник плями добре копіюється, застосовують відкопіювання на липучі плівки («скотч», фотопапір, дактипоплівка).
Використання ультразвуку є лабораторним методом. При опроміненні документа ультразвуком виникає явище кавітації, під дією якого відбувається відділення часток барвника плями від структури документа, і текст стає видимим.
Видалення плями – це ушкоджувальний метод, і його застосування експерт не завжди допускає.
Дифузно-копіювальний метод дозволяє зафіксувати текст, не порушуючи плями. Для цього документ поміщають між двома пластинами – анодною і катодною. Потім їх зволожують електролітом – розчинником барвника штрихів тексту – і подають постійну напругу. Під дією струму відбувається рух іонів від анодної пластини до катодної, а разом з цим – молекул розчиненого барвника тексту. Барвник, що дифундуює крізь пляму тексту, фіксується на катодній пластині. Так відновлюють тексти, залиті тушшю, друкарською фарбою, зіскоблені з дерев'яних предметів, картону тощо.
Посилення контрасту кольороділенням та іншими споасобами. Кольороділення – це спеціальний метод доведення малих контрастів до порогу сприйняття ока людини шляхом поєднання кількох негативів, виготовлених з одного й того ж об'єкта. Посилення контрастів можна здійснювати й фотохімічними методами при обробці фотоматеріалів шляхом спеціального освітлення і т. ін.
Кольоророзрізнення – поняття ширше за кольороділення. Воно включає способи збільшення контрастів, розглянуті вище, котрі використовуються для відновлення залитих текстів.
Кольорова трансформація є одним з методів кольоророзріз-нення – збільшення контрасту шляхом передачі (подавання) кольоровості досліджуваного об'єкта в додаткових кольорах. Відомо, що більшість чорнил, паст виготовляються на основі синьо-фіолетових анілінових і мінеральних барвників, які лежать в найнижчій зоні чуттєвості ока людини. Якщо для дослідження сфотографувати синій і фіолетовий штрихи на негативну або обертальну кольорову плівку, кольоровість штрихів передаватиметься в додаткових кольорах жовтим і зеленим. Око має найбільшу чуттєвість до жовто-зеленої зони сонячного спектра. Тому візуально в цій зоні можна вивчити найтонші відтінки кольорів, які неможливо виявити при безпосередньому дослідженні барвників. Методом кольорової трансформації встановлюють дописки, послідовність штрихів, що перехрещуються.
Відновлення закритих текстів залежить від того, чим закритий текст: папером, тонким шаром деревини або тканини тощо. Перш за все належить застосувати проникаючу радіацію (рентген-промені, гамаграфію, інфрачервоні промені), а потім – механічні або фізичні методи видалення матеріалу, що закриває текст.
 
2.3 Встановлення технічних підробок і підписів
 
Технічна підробка підпису передбачає наслідування почерку особи, від імені якої виконується підпис, або використання різних технічних засобів. Способами підробки підписів є такі:
1) утворення підпису шляхом звичайного наслідування іншій особі;
2) копіювання підпису на просвіт;
3) передавлювання через копіювальний папір;
4) передавлювання дійсного підпису загостреним предметом на інший документ з наступною обводкою;
5) виготовлення з дійсного підпису факсиміле (точне відтворення підпису фотомеханічним способом; підписи, нанесені за допомогою факсиміле, мають мікроструктуру штрихів, специфічну для металевих кліше) ;
6) використання комп’ютерних можливостей сканування дійсного підпису з наступною принтерною розпечаткою на документі.
Ознаки технічної підробки підпису охоплюють: сліди зупинок пишучого приладу у вигляді стовщень або надривів штрихів, нетвердість рухів, наявність у штрихах і біля них часток іншого барвника, звивистість і тупі закінчення штрихів, підрисовку штрихів, вдавлені борозенки, які не завжди співпадають з чорнильною обводкою та ін.
У процесі дослідження підпису необхідно встановити дійсний він чи підроблений. Під час експертизи підписів вирішуються такі типові питання: чи не скопійовано даний підпис з якого-небудь підпису за допомогою технічних засобів, якщо так, то яких саме; чи не скопіювано підпис на досліджуваному документі з якого-небудь підпису, поданого для порівняння.
Під час експертизи досліджуваний підпис рекомендується порівнювати із зразками підписів особи, від імені якої він виконаний. Експерту подаються вільні (6-8) та експериментальні (до 10) зразки підписів цієї особи.
 
2.4 Встановлення підробки відбитків печаток та штампів
 
Документ свідчить про факти і відношення своєю формою, матеріалом, способом відображення інформації та й» змісту, а також спеціальними посвідчувальними підписами і знаками – відбитками печаток і штампів.
Печатка – це прилад з рельєфним зображенням знаків, інструмент для нанесення слідів (позначок) на матеріальних об'єктах. Відображення печатки на документі називається відбитком.
Гербова печатка має в центрі рисунок герба держави, а по колу – назву відомства і установи, якій належить печатка. Прості печатки містять лише назву відомства, установи, приватної фірми тощо, а також певний рисунок, номер, текст, що свідчать про призначення печаток («Для пакетів», «Склад № 1 «, і т. ін.).
Печатки бувають круглими, овальними, трикутними, багатокутними, прямокутними та іншої форми. За цільовим призначенням і матеріалом виготовлення вони поділяються на каучукові (гумові) та металеві. Широко застосовуються також печатки з синтетичних матеріалів, котрі за властивостями близькі до гумових. Такі печатки застосовують для нанесення забарвлених плоских відбитків, а металеві – для нанесення як забарвлених, так і рельєфних відбитків, що формуються матеріалом документа. Рельєфні відбитки наносять на паспорт, важливі юридичні документи, грамоти у вигляді зліпків печаток, що прикріплюються до документів, свинцевих і поліетиленових пломб, які навіщуються на сховища, тощо. Металеві печатки, що застосовуються для нанесення забарвлених плоских відбитків, називаються нумераторами, а печатка для нанесення відбитків – кліше.
Чотирикутні або прямокутні печатки називаються штампами. Відбитки останніх, як правило, розміщують у лівому верхньому куті документа. Штампи не мають рисунка герба.
Відбитки, нанесені печатками фабричного виготовлення, мають ознаки, знання яких дає змогу встановлювати підроблені відбитки.
Це такі ознаки:
геометричні форми ліній рамок (коло, овал, трикутник) правильні; б) лінії рамок мають однакову товщину; в) літери відбитку відповідають стандарту друкарського шрифту; штрихи літер прямі, овали не закруглені, є відсічки;
контури літер рівні, а їх відбиток не має розпливу барвника;
вертикальне розташування літер є суворо перпендикулярним до лінії рядка;
радіальний нахил однаковий, тобто осі літер відбитку перетинаються в одній точці – центрі круга;
інтервали між літерами і рядками однакові;
зміст відбитка мусить вказувати на власника печатки, не мати помилок, суперечностей.
Огляд відбитків печаток, штампів і встановлення ознак їх підробки вимагають попередніх знань способів і засобів, які використовують злочинці для підробки печаток і нанесення їх відбитків. Найпоширенішими способами виготовлення печаток є вирізування і гравірування. Використовують також набір із стандартних знаків (літер) – друкарських кеглів або гумових літер.
Відбитки, нанесені з вирізаних кліше, є примітивними: літери не мають стандартної форми, штрихи HqiiBHi, відсічки від-стні, овали кутасті, а з'єдщ'вальні штрихи перерізані. Важче виявити ознаки підробки у відбитках, нанесених з набірних кліше. Тут літери відповідають друкарському шрифту, але їх вертикальне розташування, інтервали, лінія рядка можуть бути зміненими. В круглих відбитках радіальний нахил літер є різним і лінії-осі не мають єдиної точки перетинання
Оглядаючи відбитки печаток, треба звертати увагу на розподіл барвника в штрихах літер. Якщо відбиток нанесений з каучукового (синтетичного) кліше, то барвник (мастика) розподіляється по полю штриха рівномірно, края штрихів рівні і не-розпливчасті. При нанесенні відбитків металевим кліїпе барвник витискується з-під площини літери, і по краю штриха виникають розпливи з чіткими краями барвника, особливо коли відбиток наносять з достатньою силою, наприклад, поштовим штемпелем.
На документи відбитки печатки і штампа можуть бути нанесені не тільки з підроблених кліше, а й безпосередньо рисуванням, вологим копіюванням і нанесенням штрихів з плоских проміжних кліше. Розглянемо ознаки, які дозволяють виявляти підроблені документи.
Рисування відбитку печатки на документах застосовується дуже рідко, головним чином у разі переклейки фотознімку на паспорті, правах водія, військовому квитку тощо. Дорисовуючи частину печатки, злочинець намагається правильно виконати коло рамки, тому іноді на документі можна побачити ямку (прокол) від голки ніжки циркуля. Літери, як правило, не мають відповідного радіального нахилу, інтервали між ними не однакові, а форма не відповідає друкарському шрифтові. Рельєфні відбитки на вклеєному знімку наносять тисненням шариковою ручкою, іноді голкою.
Отже, знання наведених ознак відбитків печаток і штампів дають змогу визначити спосіб виготовлення печаток, професійні якості виконавця, застосовувані матеріали і технічні засоби, які належить шукати при збиранні матеріалів для ідентифікаційної криміналістичної експертизи. Ідентифікаційні дослідження здійснюються в експертних закладах за постановою слідчого про призначення експертизи.
 
2.5 Дослідження машинописних текстів
 
Документи та їх реквізити найчастіше виконуються на канцелярських друкарських машинках, цифрових і знакодрукуючих пристроях, периферійних пристроях – принтерах і плотерах електронно-обчислювальних машин, персональних комп'ютерів. Усі друкуючі пристрої, що роблять відбитки шляхом удару або натиснення-давлення, є різновидом класу знарядь, а за видом відносяться до інструментів, що входять у поняття «засоби скоєння злочину».
Друкарські машини поділяють на класи, типи і моделі. Розрізняють клас механічних машин ударної та безударної дії. В машинах ударної дії друк здійснюється ударом або тисненням друкуючої форми на папір, тобто контактно, а в безударних – дистанційно на основі фотофізичних і хімічних процесів. Тому друкуючі пристрої поділяють на важільні та безважільні. Типовими важільними друкуючими машинами є канцелярські, дорожні, портативні моделі: «Україна», «Москва», «Івіца», «Olimpia», «Continental», «Underwood» та ін.
Безважільні машини – це принтери, плотери, ксерокси тощо.
Будь який друкуючий пристрій містить літероносій і опорну площадку (опорний вал), між якими поміщають барвну стрічку і пакет паперу. -Якщо прикчасти силу до літероносія, то виступаю-чш»і знак (літера), який є на останньому, здійснить відбиток на папері через барвну стрічку.
Літероносій – це пристрій, що містить повний набір знаків. Він може бути монолітним або складеним. У відомих побутових механічних друкарських машинках літероносії складені, знаки закріплені на важелях, які у механічних машинах приводяться в рух оператором, а в електрифікованих – електродвигуном. Рухаючись, важіль ударяє по опорному валу і здійснює відбиток літери. Монолітний літероносій являє собою єдине ціле (кулю, циліндр, диск, кільця та ін.), на поверхні якого розташований весь набір друкуючих знаків. Безважільні механічні друкарські машини з монолітними кульовими і циліндричними головками з'явилися у середині XX ст. («Borrus» – у США, «Агидель» – в колишньому СРСР). Дисковий або пелюстковий літероносій являє собою коло, на якому в кілька рядків розміщені друкуючі знаки. Перевага машин з кульоподібним або пелюстковим літероносієм перед традиційними полягає в тому, що достатньо замінити в машині головку українського шрифту на англійський або французький, і машина готова до друку. Пелюстковий літероносій використаний на американській моделі «Diablo Sistenis» і російський – «Ромашка».
У сучасних друкуючих пристроях літероносій не містить набору усіх друкуючих знаків, а складається з окремих елементів, які дають змогу друкувати точки, відрізки прямих ї кривих ліній, з яких можна синтезувати (складати) будь-які знаки. Такі літероносії одержали назву матриць, а спосіб друку – матричний. Матричний спосіб друку майже витиснув механічний друк. Але оскільки побутові друкуючі важільно-механічні машини ще частково збереглися, то нижче розглядаються ознаки старих, а потім – нових засобів друку.
Важільні машини характеризуються загальними і окремими ознаками, які дають змогу ідентифікувати друкарську машинку за машинописними текстами, встановлювати її вид і модель. До загальних ознак відносять: крок головного механізму, інтервал між рядками, марку шрифту і тип клавіатури.
Загальні ознаки в машинописному тексті – це відображення конструктивних особливостей механізму. Вони є стійкими для конкретної моделі друкарської машинки. Дослідження машинописних текстів в документах слідчий розпочинає з вивчення загальних ознак та їх процесуальної фіксації в протоколі.
Окремі ознаки обумовлені не тільки конструктивними особливостями машинки, її літеродрукуючого механізму, а й головне – умовами і часом експлуатації, внаслідок якої у важільних і безважільних механічних і електричних машинках виникають поломки (дефекти), котрі відображаються при друк}' як окремі ознаки. До них відносять: а) зміщення окремих знаків по вертикалі; б) змін) ' нахилу; в) зміну інтервалів між знаками; г) нерівномірну інтенсивність забарвлення знака; д) непаралельність ліній вершин рядкових і заголовних знаків; е) непаралельність рядків 1-3.
Розрізняють кілька видів принтерів: пелюсткові, термографічні, точково-матричні, струминні і лазерні. Пелюсткові і термографічні принтери внаслідок технічних причин не одержали належного розповсюдження, тому коротко розглянемо останні.
Точковий матричний принтер формує літеру, цифру або інший знак точками, розташованими в певній сітці, що називається матрицею 1 – 3. В поліграфічній промисловості матричний спосіб формування знаків інформації є найпоширенішим після контактного. Для синтезування знака точками в друкуючому пристрої застосовується друкуюча головка, яка являє собою вертикальну матрицю з пакета голок (див. мал. 92). Між друкуючою головкою і опорним валом поміщено барвну стрічку і папір. Голки головки друкуючого пристрою приводяться в рух і через стрічку наносять точкове зображення знака, літери 4.
Якість друку залежить від кількості голок у головці (9, 18, 24). При 9-голчастій матриці якість друку є значно нижчою, ніж при 24-голчастій. Поряд з чорно-білими існують і кольорові принтери, де принвдіп формування знака той же, тільки в них використовується кольорова барвна стрічка, яка має чотири основні та два комбіновані кольори, що дає змогу одержувати всі відтінки спектра сонячного світла.
Струминний принтер працює за принципом вистрілювання барвника на папір. Спосіб формування знака також матричний. Друкуюча головка являє собою вертикальну матрицю, котра складається з капілярних трубочок, через які «вистрілюється» рідкий барвник, і отаким чином точками, матричним способом формується знак. У голчастому принтері зображення точки формується контактно, натисненням-ударом, як і в механічній друкарській машинці через стрічку. Тому при достатньому збільшенні у відбитку точки видно структуру стрічки, краї зображення рівні 5. У точці, нанесеній струминним принтером безконтактне, немає ніякої структури, барвник розташований рівномірно, краї знака не мають чіткої лінії б.
Деякі фірми використовують в струминних принтерах друкуючі головки з одним соплом. «Вистрілювані» крапельки барвника при польоті одержують електричний заряд, а потім в електромагнітному полі управляються системами, що відхиляються, і подібно до електронного променю формують на екрані зображення літер, знаків. Струминні кольорові принтери нерідко використовуються злочинцями для виготовлення фальшивих грошей, підробки цінних паперів тощо.
Лазерний принтер – найбільш удосконалений друкуючий пристрій. Тут принцип друку заснований на здатності матеріалу змінювати свою фоточуттєвість під дією світла. Основними елементами лазерного принтера є лазерний діод, дзеркало, що обертається, і фоточуттєвий барабан. За допомогою дзеркала лазерний промінь, який формує зображення, спрямовують на фото-чуттєвий барабан, на якому утворюється приховане електростатичне зображення. Потім на барабан наносять забарвлений діелектрик (тонер), який прилипає до заряджених міспь. Після цього по барабану нагрітим валиком прокочують папір, і розм'якшений барвник, який прилипає до паперу.
Лазерні принтери зробили переворот в поліграфічній промисловості, оскільки якість лазерного друку не поступається високому друкарському і дає змогу кожному, хто володіє комп'ютером, лазерним принтером, мати власну друкарню. Саме це злочинці і використовують для підробки не тільки документів, а й грошей, валюти, цінних паперів. Особливо це стосується кольорових лазерних принтерів, які дозволяють відтворювати будь-яку гаму кольорів сонячного спектра.
Плотери – це периферійні пристрої, які відтворюють графічну інформацію при автоматизованому проектуванні. Увід графічної інформації здійснюється за допомогою графопобудовників векторного або растрового типу, а також фотооптичного – «Відеографа».
Оглад і дослідження друкованих документів. Як уже зазначалося, друкуючі пристрої можуть бути ударної та безударної дії. У першому випадку – це безконтактні механічні друкарські машини різного призначення (побутові, друкарські, нумератори, печатки, штампи і т. п.), у другому – безконтактні і вельми різноманітні (фотографічні, електрофотографічні, електрографічні, електрохімічні, електроіскрові, електротермічні, термографічні, струминні, ферографічні). Кожний спосіб друку має свої особливості та очевидні ознаки, які відображаються в тексті. Оскільки в сучасних друкуючих пристроях найбільш поширеним способом є електрографічний, то саме на його основі працюють усі ксерокси. Розглянемо коротко цей спосіб друку.
Електрофотографія – новий перспективний напрямок у науковій і прикладній фотографії. На відміну від звичайної фотографії, заснованої на використанні фотохімічних явищ, електро-фотографія – це фотоелектричний процес, в якому для утворення прихованого зображення використовується явище фотопровідності діелектриків і напівпровідників. Розглянемо принцип роботи електрофотографічного друку, який використовується в ксероксах, на прикладі моделі електронного приладу «Rank Xeronic», котрий працює у двох режимах: як периферійний пристрій для виводу інформації з ЕОМ, персонального комп'ютера і в режимі копіювання.
При огляді машинописного тексту документа перш за все слід установити, на чому він віддрукований: на звичайній канцелярській друкарській машинці або сучасному друкуючому пристрої – принтері, ксероксі та ін.
У першому випадку відбиток утворюється внаслідок удару (натиснення) друкованої форми, на якій знаходився барвник. Тому барвник у штрихах знаків розподілений рівномірно, краї рівні, де-не-де видимі сліди видавлювання барвника з-під друкованої форми, особливо на гербовому папері.
Так, якщо текст надрукований на друкарських машинках з монолітним літероноаєм (наприклад, «Ромашка», «Агидель», «Bonus», «Diablo», «Sistems» та ін.), які також наносять відбитки літер ударом через красильну стрічку (копіювальний папір), то відрізнити такі тексти один від одного важко. Загальні ознаки машинописних текстів зберігаються і можуть бути однаковими, але не зберігаються типові окремі ознаки. Оскільки друкуючі форми – літери нерухомо закріплені на літероносії, то під час друку вони зберігають однакові інтервали між літерами, які в старих машинках змінюються внаслідок викривлення важелів. Відхилення літер від вертикального положення також не може бути, якщо машинка не зіпсована. У тексті немає і такої окремої ознаки, як виступання літер над верхнім рядком або опускання під нижнім. У текстах зберігається індивідуальна ознака – деформування знака. При зміні літероносія кульової головки – диска-пелюстки для переходу на інший шрифт (мову) змінюються і загальні ознаки, які відбивають розташування знаків на поверхні монолітного літероносія.
Навіть при поверхневому огляді машинописного і друкарського текстів у документі його не можна сплутати з текстом, нанесеним матричним друком.
Матричний спосіб формування знаків використаний у принтерах, плотерах і ксероксах, які мають конструктивні особливості, що дає змогу диференціювати їх за друкованим текстом у документах. Спосіб формування знаків однаковий, але способи відображення інформації на папері різні: контактний (голчастий), струминний і електростатичний.
Матричний друк характеризується тим, що друкована форма складається з дискретних елементів «голок» або мікрокапіляр-них трубочок-сопел. Тому знак (літера) формується у вигляді забарвлених відбитків голок і забарвлених точок, нанесених «вистрілюванням» барвника із сопла мікрокапіляра. Точки наносяться голками через барвну стрічку. За такою ознакою можна легко відрізняти голчасті принтери від струминних.
При мікроскопічному дослідженні матричних знаків-відбитків можна визначити вид головки принтера, а отже, його модель. Відомо, що головка принтера являє собою вертикальну матрицю голок. У вертикальному штриху знака можна підрахувати кількість точок і таким чином попередньо визначити вид головок принтера 5-6.
Матричний друк здійснюється в автоматичному режимі за спеціальною програмою, тобто можна обрати будь-який шрифт, його розміри, форму, інтервали між знаками і рядками, запрограмувати поля, абзаци та ін. Отже, загальні традиційні ознаки машинописного тексту в даному тексті не можна брати за основу диференціації, оскільки вони зберігаються до зміни програми друку, що може зробити оператор.
Складніше відрізняти тексти, нанесені за принципом матричного друку лазерними принтерами, ксероксами та іншими подібними пристроями. Характерною ознакою, що в даному випадку відображається в текстах, є спосіб відображення інформації на папері: струминний або електрофотографічний. Штрихи літер лазерного друку мають характерний блиск при вертикальному освітленні. Тексти, віддруковані на струминному принтері, блиску не мають, барвник розчиняється, лінії штрихів нерівні. Якщо друк кольоровий, то знаки складаються з кольорових точок (плям) : чотирьох додаткових і двох складених. Проте навіть за участю фахівця при огляді не завжди можливо встановити потрібне і тому належить провести техніко-криміналістичну експертизу документів.
Підготовка матеріалів для техніко-криміналістичної експертизи документів. Техніко-криміналістична експертиза машинописних документів розв'язує комплексні ідентифікаційні та не-ідентифікаційні завдання:
здійснює ототожнення друкарських машинок – механічних важільних і з монолітними літероносіями;
встановлює групову належність за машинописним текстом сучасних друкуючих засобів з голчастим та струминним засобами відображення інформації;
здійснює диференціацію способів відображення на носії інформації (електрофотографічний, термографічний, термічний та ін.) і пристроїв, що працюють за конкретним способом.
Що стосується механічних машин, то іноді аналіз тексту дає змогу встановити оператора (автора, який віддрукував текст).
Неідентифікаційні завдання з'ясовують, на одній чи на кількох машинках віддруковано досліджуваний документ; чи yd фрагменти документа виконано за один прийом без витягнення паперу з машини або якась частина є додрукованою пізніше; яка кількість примірників віддрукована в одній закладці; яка давність виготовлення документа (друкованого тексту).
Для розв'язання таких завдань у достатній кількості мають бути подані якісні вільні та експериментальні зразки. Оскільки окремі ознаки і більшість загальних нестійкі, а їх ідентифікаційний період обмежений строками капітального або профілактичного ремонту друкарської машинки, остільки вільні зразки в часовому вимірі мають бути однаковими, тобто віддрукованими в той же час.
Нерідко експериментальні зразки пропонують надрукувати особі, відносно якої здійснюється ототожнення. Машинописного тексту має бути достатньо, в усякому разі, щоб yd знаки клавіатури були тричі відтворені. У числі експериментальних зразків усі знаки верхнього і нижнього регістрів слідоносія обов'язково повинні бути віддруковані по порядку. Потім належить промити шрифт і повторити процедуру. Експериментальні зразки матричних друкуючих пристроїв відбирає слідчий за участю фахівця. Зразки беруть у різних режимах роботи пристрою, приблизно на такому ж папері, що і досліджуваний документ, із застосуванням однакових барвників, барвної стрічки, копіювального паперу, якщо текст був віддрукований за його допомогою. Необхідно одержати зразки друкуючої матриці (головки принтера), а також знаків, сформованих даною головкою. Наприклад, належить встановити, як 9-голчастий принтер формує конкретні літери, що підлягають дослідженню (додруковані, вставлені в текст) або як 18-голчастий принтер формує ті ж знаки, літери. Зрозуміло, вільні зразки мають за часом відповідати даті виконання документів досліджуваного тексту.
Проблема ототожнення засобів матричного і струминного друку за їх друкованою продукцією сучасною криміналістикою поки що не вирішена.
 
2.6 Дослідження поліграфічної продукції
 
До поліграфічної продукції відносять документи державного, громадського, приватного призначення, виконані друкарським способом на друкарських машинах. За способом виготовлення поліграфічну продукцію прийнято поділяти на друкарську і оперативну. Друкарські документи виготовлюють високим, плоским, глибоким і трафаретним друком з друкованих форм. Останні являють собою плоский предмет, на якому є друкуючі і пробільні елементи. Для виготовлення оперативних документів використовують більш прості способи друку, а саме: ротапринтні, ротаторні, електрографічні, ксерографічні, склографічні, гектографічні. У кримінальному і процесуальному судочинстві документи є найпоширенішими об'єктами криміналістичного дослідження. Тому при огляді документів слідчий повинен перш за все встановити, яким способом виготовлений документ, чи стандартний використаний бланк, документ виготовлений друкарським способом високого друку або він є підробленим, виконаним з друкованої форми, виготовленої кустарно, вирізуванням.
Предметом криміналістичного дослідження друкованих форм та їх відбитків є фактичні дані, що стосуються способу, місця і часу виготовлення друкованих засобів і документів, що виконуються за їх допомогою.
Предметом безпосереднього дослідження (об'єктами дослідження) є:
казначейські білети, білети Національного банку України, державні цінні папери і іноземна валюта;
посвідчення або інші документи, які видаються державними або громадськими органами, установами, підприємствами і надають права або звільняють від обов'язків: дипломи, атестати, свідоцтва, трудові книжки, посвідчення водія, особи та ін.
матеріали порнографічного змісту, виготовлені друкарським способом
Для диференціації способів друкарського виготовлення документів необхідно вивчити їх ознаки.
Ознаки виконання тексту високим друком – це глянсова поверхня відбитку, яка виникає внаслідок великої кількості барви і сильного тиснення; чіткі і рівні краї штрихів знаків, видавлювання барви за контури і утворення «валика» 5-6.
Ознаки виконання тексту плоским друком – матова поверхня відбитку, рівномірний розподіл у штрихах барви, розташованої на верхніх волокнах паперу 4.
Ознаки виконання тексту глибоким друком – дробіння зображення штрихів на дрібні елементи однакової форми (квадрати, ромбики, трикутники, відповідно до рисунка растра).
Ознаки виконання тексту трафаретним друком – дробіння знаків на дрібні елементи сітки, на якій виготовлена друкована форма; великий шар барви по всій площі штриху.
Крім ознак друкованих форм, слід знати і ознаки друкуючих елементів (літер, знаків), які є на поверхні форми. Друкуючі знаки можуть бути стандартними і нестандартними. До перших відносять друкарські шрифти, конструктивні особливості яких визначаються держстандартами, а до других – шрифти, виготовлені кустарно або в заводських умовах без додержання держ-стандартів.
Можна назвати такі ознаки стандартних друкуючих знаків:
однаковий рисунок однойменних літер, знаків у слові, тексті;
однакові розміри літер та їх. елементів;
рівномірні інтервали між літерами, точне перпендикулярне розташування знаків до лінії рядка, однаковий нахил у тексті, набраному курсивом.
Нестандартні друкуючі знаки характеризуються загальним рисунком форм, у них овали і наїгівовали мають неправильну форму, штрихи нерідко викривлені і мають неоднакову товщину, відсічки різної форми, барвник має перерви, краї штрихів нерівні.
Поліграфічний спосіб відтворення зображень може бути:
контактним, коли зображення переноситься на папір безпосередньо з друкованої форми; непрямим, якщо зображення наноситься за допомогою прбміжної форми (офсетний друк) ;
безконтактним, коли формування зображення є дистанційним, наприклад, електрографічним -шляхом. Сутність електрографічного, або ксерографічного-, -'способу одержання зображення полягає в наступному. Оптична система формує на документі електростатичне зображення, яке оброблюється електростатичним порошком. Внаслідок неоднорідного розподілу електростатичних зарядів на зображення притягується (прилипає) різна кількість порошку. Потім зайвий порошок видаляється, а залишковий піддають термічній обробці. Частки порошку розм'якшують і з'єднують з волокнами паперу. Так виникає ксерографічне зображення. Воно може бути чорно-білим і кольоровим.
Чорно-білі настільні ксерокси є необхідним засобом будь-якого офіса. Тому використовування правоохоронними органами ксерокопій документів – це звичайне явище. Деякі ксерокопії чорно-білих, особливо текстових, документів важко відрізнити від справжніх.
Разом з тим при достатньому збільшенні (не менш як у 20 разів) у відбитках літер, нанесених ксероксом, можна виявити такі ознаки:
тонкі елементи знаків невіддруковані, мають розриви 3;
краї знаків нерівні 4, оскільки формуються частками порошку, які мають кінцевий розмір;
у проміжках є помарки;
забарвлення штрихів нерівне – поряд з дрібними частками порошку зустрічаються крупні грудочки спеченого тонера, чого в знаках, нанесених високим друком, не трапляється.
Кольорові ксерокси, які з'явилися останнім часом, дозволяють одержувати кольорові копії документів, передаючи yd відтінки спектра. Ці складні технічні пристрої нерідко використовують злочинці для копіювання паперових грошей, іноземної валюти, цінних паперів та ін.
Для огляду таких документів належить запрошувати фахівців, а потім призначати судову експертизу. Ознаки блиску часток барвника найбільш яскраво виражені в кольоровому зображенні.
Крім того, кольорове зображення формується частками діелектрика, забарвленими в додаткові кольори спектру, які можна спостерігати в тонких шарах у полі мікроскопа.
Криміналістичне дослідження документів, виконаних сучасними друкованими формами, виділено в самостійний вид тех-ніко-криміналістичної експертизи – криміналістичну експертизу сучасних друкованих форм і одержаних за їх допомогою відбитків. Об'єктами такої експертизи є:
друкуючі пристрої – друковані форми всіх видів;
різні види документів, тексти яких надруковані друкарським і оперативним способом друку;
друкарське і кустарне обладнання, яке застосовується для виготовлення друкованих форм, апаратури і способів відтворення зображень.
При проведенні експертизи можна з'ясувати: яким способом друку виготовлений документ; яким способом виготовлена друкована форма; чи даною друкованою формою надрукований документ; чи на даній друкуючій машині (пристрої) віддрукований документ.
На експертизу надсилають документи поліграфічної промисловості, відносно яких є версія, що вони надруковані на одному й тому ж друкарському пристрої. Якщо є інформація про вид друкарського пристрою (друкуючої машини), відбирають вільні та експериментальні зразки. Вільні зразки за часом мають бути зіставленими з урахуванням того, хто складав текст. Експериментальні зразки вилучають у вигляді готової продукції, складеної конкретним складачем і віддрукованої на конкретній друкарській машині. Експертиза може ідентифікувати друкарську форму і машину або встановити загальне джерело їх походження.
 
2.7 Дослідження матеріальної частини документів
 
При дослідженні документів прийнято розрізняти матеріали документів і засоби письма. Матеріали слід визначати як тверде фізичне тіло, здатне відображувати письмові (друковані) знаки і зберігати їх у часі. Тому сучасний документ може бути виконаний на металі, камені, пластмасі, дереві (папір, картон, фанера), бавовняних, синтетичних тканинах і т. п. Ось чому до матеріалів документів відносять не тільки носій тексту як матеріальну основу, а й ії складові, наприклад клей, різні мінеральні наповнювачі паперу, картону, барвники, консерванти та інші речовини, які надають паперу споживчих якостей.
До матеріалів документів відносять барвники, формуючі текст (письмо) на матеріальній основі. Отже, для ідентифікації і діагностики барвники в штрихах знаків, літер підлягають фізико-хімічному дослідженню.
Барвник – це інтенсивно зафарбоване органічне з'єднання, колір якого залежить від його здатності вибірково поглинати тільки частину світлових хвиль спектра, а інші відбивати.
Таким чином, матеріали документів – це матеріальний носій документа і компоненти, що його складають, – барвні речовини (барвники), якими власне і сформований текст (написаний документ).
Для виготовлення документа потрібні не тільки матеріали і барвники, а й знаряддя, якими пишуть, друкують, рисують, гравірують знаки і літери тексту. Це знаряддя письма людини – олівці, пір'яні, шарикові, капілярні ручки, плакатні пера, фломастери, друковані форми, друкуючі машини будь-якої складності, інструменти гравера і злочинця, який виготовляє підроблену печатку, усе це засоби спеціальної письмової діяльності людини.
Засоби письма, якими людина пише, тобто залишає сліди на слідосприймаючому об'єкті, в трасології є сягідоутворюючими об'єктами. Тому при дослідженні документів нерідко виникають питання щодо ідентифікації і неідентифікації, а саме: чи даним засобом (олівцем, пером) виконаний конкретний текст (лист) ; який клас, вид барвника, котрим виконаний лотерейний білет, і чи не виконаний він барвником, виявленим у підозрюваного; який Держстандарт паперу, на якому виконано доручення, і чи він ідентичний паперу, виявленому у звинуваченого? Отже, об'єктами дослідження є матеріали документів, папір, барвники і засоби письма.
Дослідження паперу документів розпочинається з огляду його слідчим. Він зобов'язаний дослідити папір у проникаючому світлі під МБС і звернути увагу на його структуру, наявність волокон у товщі, їх колір, в ультрафіолетових променях відмітити колір люмінесценції поверхні паперу і обов'язково визначити його товщину мікрометром або штангенциркулем. Товщина, колір, глянсуватість, волокниста структура – перші ознаки, що допомагають відшукувати схожі зразки паперу для експертного дослідження.
Досліджена барвників штрихів тексту. Слідчий може лише візуально назвати колір барвника, його відтінок, порівнюючи їх з каталогом кольорів, що є у слідчому чемодані, вказати, яким барвником нанесений текст – чорнилами, друкарською фарбою, графітним олівцем і т. п. Визначати розчинність і взагалі здійснювати які б то не було експерименти з барвником не можна.
При огляді олівцевих штрихів під мікроскопом можна виявити частки каоліну, слюди у вигляді блискучих лусок. За кількістю відкладених часток на одиницю поверхні та їх розміром експерти визначають номер олівця.
Дослідження засобів (знарядь) письма. При дослідженні письма в документах належить враховувати, що засоби письма утворюють не тільки забарвлені штрихи, а й масковані барвником об'ємні сліди давлення і ковзання. Олівець, перо і шарик в ручці, плакатне перо «Редис» і «Лопатка» крім забарвленого сліду залишають сліди тиснення і ковзання, які характеризують ознаки слідоутворюючого об'єкта, що дає змогу здійснювати їх розшук і ототожнення за їх слідами. Погано заточений олівець, шарик авторучки, неоднакові за шириною розщепи пера (б), фабричне плакатне або кустарне перо (в) – усі вони залишають траси. Ці сліди є мікроскопічні. Тому огляд необхідно здійснювати із застосуванням мікроскопа, запрошувати фахівців.
Сліди тиснення і ковзання знарядь письма зустрічаються рідко, а їх дослідження вимагає від фахівців певної кваліфікації і особливої підготовки матеріалів. На експертизу подають знаряддя письма, відносно яких є припущення, що вони використовувалися для написання. З практики відомий випадок встановлення особи злочинця, який писав погрозливі тексти примітивними знаряддями – стеблинами рослин, котрі були виявлені у нього. Експертиза показала, що злочинець користувався ними як плакатними перами.
Надсилаючи знаряддя письма на експертизу, слідчий повинен повідомити, що знаряддя, наприклад олівець, після написання тексту не застругували і не використовували для письма.
Вільні зразки письма за часом мусять відноситися до часу виконання досліджуваного документа, причому не пізніше цього моменту. Найбільш розробленою в криміналістиці є методика ідентифікаційного і неідентифікаційного дослідження засобів виконання письма друкуванням. І в криміналістиці і в поліграфії такі знаряддя називають друкарськими формами. Це друкарські машини, канцелярські, дорожні, репортерські машинки та ін., а також печатки, нумератори, штампи і т. п. До засобів письма (друкованого) належать засоби матричного і графічного друку – принтери, комп'ютери та ін. Методика їх криміналістичного дослідження поки що не відпрацьована. Зрозуміло, в матричному друку, що управляється, існують ознаки, котрі дають змогу визначати: засоби, котрими надруковано документ (зокрема, тип принтера) ; одна чи кілька установок драйвера друку використовувалися при виконанні тексту документа. Для вирішення таких завдань рекомендується призначати комплексне дослідження, включаючи до складу комісії фахівців з різних галузей інформатики, криміналістики машинного матричного друку.
 
РОЗДІЛ ІІІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКА МАТЕРІАЛІВ НА СУДОВО-ТЕХНІЧНУ ЕКСПЕРТИЗУ ДОКУМЕНТІВ
 
3.1 Підготовка матеріалів на експертизу реквізитів документів
 
Судова практика останніх років свідчить про стійке зростання використання спеціальних знань при розгляді справ. Виразно ця тенденція виявляється у цивільному та арбітражному судочинстві, де дослідження та оцінка різного роду документів, представлених сторонами в ході розгляду, є повсякденною практикою. У вирішенні спорів, що виникають між суб'єктами господарської діяльності, що будують свої взаємовідносини на договірних засадах, часто фігурують письмові документи як джерела виникнення зобов'язань. Документи стають об'єктами фальсифікації (підроблення договорів, векселів, зобов'язань тощо), не визнаються сторонами як видані легітимно. При виготовленні документів або їх реквізитів використовуються сучасні технічні засоби, що істотно ускладнює розпізнавання підробок.
У фінансовій і господарській сфері істотно зросла роль цінних паперів, до яких належать державні облігації, векселі, чеки, депозитні і ощадні сертифікати, банківські ощадні книжки на пред'явника, коносаменти, акції, приватизаційні цінні папери. При укладанні угод важливу роль відіграє перевірка і дослідження на справжність всіх супутніх документів – загальногромадянських і закордонних паспортів, інших видів посвідчень особи, потрібен ретельний аналіз документації, що відображає рух матеріальних цінностей, накладних, рахунків, ордерів, роздавальних і платіжних відомостей, грошових і сохранных розписок. Підвищеним доказовим значенням стали мати документи, що супроводжують договірні і завещательные процедури. Актуальним стає аналіз правильності операцій, проведених з використанням пластикових платіжних засобів.
Найчастіше єдино можливим способом встановлення фактичних даних, пов'язаних з вірогідністю появи в обігу того чи іншого документа, що є його експертне дослідження, і зокрема проведення судово-технічної експертизи документів. Дана область досліджень вимагає високого рівня спеціальних знань. Складності в освоєнні предмета обумовлені широким колом питань, що підлягають вирішенню, безліччю різних об'єктів дослідження, необхідністю використання передових досягнень природничо-технічних наук, так і різноманітністю та витонченістю способів фальсифікації документів.
Для ілюстрації сказаного можна навести наступний приклад із судової практики.
Позивач (ТОВ «Рокош») звернувся в Арбітражний суд Москви з позовом до ТОВ «Салон-перукарня «Блиск»« (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача несплачену суму простого векселя, виданого у 1998 р. ТОВ «ФЛЕШ-1» на суму 10 тис. доларів США зі строком погашення за пред'явленням, але не раніше 2003 р. Відстрочення терміну погашення векселя ТОВ «ФЛЕШ-1» обґрунтовувало безперервним рядом індосаментів (передач прав іншій особі), в числі яких перебував і відповідач.
Відповідач не погодився з позовом і в своєму клопотанні про необхідність проведення експертизи зазначає, що векселедавцем даний вексель не видавався і що передавальний запис і підпис на векселі, датовані 2002 роком, не могли бути виконані Т., оскільки до цього часу вона з перукарні була вже звільнена.
У даному разі вирішення спору виявилося неможливим без призначення відповідної судової експертизи. Причому необхідно, поряд з проведенням ідентифікаційного дослідження підпису від імені Т., провести судово-технічну експертизу векселя з метою вирішення наступних питань:
1. Чи відповідає час видачі векселя зазначеної на ньому дати (1998)?
2. Не застосовувалися при виконанні підпису від імені Т. технічні засоби копіювання?
Заявлене клопотання про проведення експертизи судом було підтримано.
Проведення судово-технічної експертизи документів (СТЭД) – самостійна процесуальна дія, призначенням якого є вирішення питань, які мають значення для розгляду справи з використанням спеціальних знань експерта. Мета експертного дослідження документів – встановлення фактів (обставин, фактичних даних), які, будучи викладеними у висновку експерта, служать доказами в процесі розгляду справ у суді.
В спеціальні знання експерта, який проводить СТЭД, входять знання її предмета, об'єктів, методів і методик дослідження.
Предмет даного виду експертизи становлять мають значення для справи фактичні дані (факти, обставини), пов'язані з використанням документів і встановлюються у передбаченому законом порядку шляхом застосування спеціальних знань в галузі технічного дослідження реквізитів, матеріалів документів.
Реквізити документів – це узагальнена назва друкованих текстів, графічних зображень, записів, підписів, відбитків печаток, штампів, інших удостоверительных знаків. Реквізити щодо механізму їх відображення на документах поділяються на такі групи:
- рукописні реквізити (тексти, короткі записи, підписи) ;
- віддруковані реквізити (відтиски печаток і штампів, машинописні тексти, тексти, виконані на принтерах, касових та інших знакопечатающих апаратах, відображення компостерів, перфораторів і ін) ;
- наклеєні реквізити (фотознімки, марки, ярлики).
 
3.2 Підготовка матеріалів на експертизу матеріалів документів
 
За своїм споживчим призначенням технічні засоби, призначені для виконання реквізитів в документах, поділяються на пишучі прилади (пір'яні ручки кулькові ручки, фломастери, гелеві, роллерні ручки, ручки з биополимерными чорнилом, офісні маркери, текстовыделители, олівці) та друковані форми (кліше, печатки і штампи в оснащенні, компостери, перфоратори, друкуючі пристрої, поліграфічна та розмножувальна техніка). Власне технічні засоби також є, поряд з документами, об'єктами СТЭД, але з ряду причин (наприклад, в силу громіздкості друкуючих пристроїв, зайнятістю пристроїв у виробництві) можуть бути представлені зразками відбитків їх друкуючих елементів, відібраними у відповідності з встановленими правилами.
До матеріалів документів віднесено матеріальні субстанції, що використовуються для виготовлення документів: матеріали листа (застосовуються для виконання реквізитів у документі), основа документів (папір, картон, пластик), допоміжні матеріали (застосовуються для обробки документа, скріплення, брошурування його частин). До матеріалів документів відносять також речовини, що використовуються в злочинних цілях для видалення реквізитів у документі – травящие (змиваючі) речовини.
Матеріали документів надходять на дослідження у вигляді рідин або сухих залишків у флаконах, ручках, фломастерах, на кінчиках пишучих приладів (пристосувань для письма), у вигляді просочених фарбою машинописних стрічок, штемпельних подушок копіювальних паперів, картриджів принтерів, коригуючих речовин, листів, уривків і пачок паперу.
Завдання, складові предмет СТЭД, можна розділити на дві групи: діагностичні та ідентифікаційні. Зміст процесу діагностики в криміналістичній експертизі являє собою складання та обґрунтування висновків про природу невідомого об'єкта (документу, засобу його виготовлення, реквізиту, матеріалу), пов'язаного (або ймовірно пов'язаного) з досліджуваним справою.
У процесі ідентифікації проводять порівняльне дослідження об'єктів з метою вирішення питання про їх тотожність, коли порівнювані об'єкти пов'язані (або ймовірно пов'язані) з досліджуваним справою.
Завданнями діагностичного дослідження є: встановлення способу виготовлення документа (реквізитів документа), факту і способу внесення до нього змін, визначення його роду, виду, початкового змісту, виявлення невидимих і слабовидимых текстів, вицвілих, залитих, закреслених записів, текстів на спалених документах і записів, утворених втиснутими штрихами, визначення віку документа.
До ідентифікаційним завдань належать: встановлення тотожності одиничних, індивідуально визначених об'єктів (засобів друку, знарядь письма та інших технічних засобів, використаних для виготовлення документів) з їх відображенням у документі, встановлення приналежності частин одного документа, виявлення спільності (джерела) походження документів за умовами виробництва, зберігання та використання. За змістом проведених досліджень можна вважати ідентифікаційними завдання щодо віднесення порівнюваних об'єктів (засобів письма, документів в цілому) до одного (або різним) класу, роду, виду, групи.
Результативність експертизи багато в чому залежить від підготовки матеріалів для її проведення. При підготовці матеріалів повинні бути виконані певні вимоги поводження з об'єктами дослідження, чітко сформульоване завдання експертові, проведений збір необхідних порівняльних матеріалів, здійснено збір інформації виробничого, експлуатаційного характеру, необхідної для провадження експертизи.
Відповідно до правил поводження з документами – речовими доказами, розроблених у криміналістиці, ініціатор експертизи зобов'язаний:
- представляти експерту документи в тому вигляді та стані, в якому вони були виявлені, представлені сторонами;
- зберігати документи – речові докази в окремих конвертах (пакетах, файли), не наклеювати на аркуші паперу, не проколювати швидкозшивачем, стиплером для долучення до матеріалів справи; при необхідності згинати і складати аркуші паперу документів лише за наявними складках;
- написи на конвертах при необхідності слід проводити до приміщення в них документів, щоб не утворилися сліди тиску від пишучого приладу йди сторонні штрихи від чорнила;
- оберігати документи від впливу світла, вологи, високої температури, так як це може призвести до суттєвих змін властивостей їх матеріалів;
якщо документ служи I об'єктом комплексного дослідження, го при його огляді бажано користуватися пінцетом, щоб випадково не забруднити, не залишити слідів пальців рук;
- особливу обережність слід дотримуватись при виявленні, фіксації та упаковці спалених документів; навіть при слабкому натисканні папір, особливо обвуглена і испепеленная, руйнується, і об'єкт може бути безповоротно втрачений; обпалені документи можна переносити руками або пінцетом, обвуглені і испепеленные – з допомогою гумової груші та наелектризованої целулоїдної плівки;
- старі, розірвані на частини або частково спалені документи не слід склеювати або намагатися реставрувати якимось іншим способом; для транспортування їх можна помістити між двома стеклами і окантувати;
- на документах ні в якому разі не можна робити будь-яких позначок, намагаючись виділити той чи інший фрагмент, щодо якого ставиться питання;
- не рекомендується виконувати які-небудь записи ручками і олівцями, які є об'єктами ідентифікаційних досліджень, так як при цьому вони можуть втратити важливі ознаки. Упаковувати їх необхідно так, щоб не тільки не пошкодити їх у цілому, але особливо ту частину, яка безпосередньо контактувала з документом при листі. Не можна допускати витікання барвника з ручок. Найкраще зафіксувати їх у твердій упаковці і зберігати в горизонтальному положенні.
В ухвалі про призначення експертизи необхідно конкретизувати об'єкти, що підлягають дослідженню:
- вказати найменування документа, наведену в документі дату його складання;
- дати інформацію про обставини виявлення документів – речових доказів (дата, місце виявлення, вилучення) ;
- вказати безпосередній об'єкт дослідження – описати його зміст (символ, слово, рядок тощо), місце розташування у документі;
- при направленні на експертизу зброшурованих матеріалів справи вказати місце розташування документа в матеріалах справи – аркуш справи; чітко визначити досліджувані документи і порівняльні матеріали, щоб не призвести до їх змішування при виробництві експертизи.
При призначенні експертиз з дослідження матеріалів документа (визначення складу матеріалів листи в штрихах реквізитів, визначення складу і властивостей основи і р. п.) не допускається подання на експертизу копії замість оригіналу документа.
Питання експерту не повинні виходити за межі його компетенції, вимагати правової опеньки результатів дослідження. При формулюванні завдання експерту неприпустимо використовувати терміни, які мають двояке тлумачення – технічне та юридичне: «виправлення», «підробка», як синоніми термінів: «зміна», «невідповідність правилам».
При формулюванні запитань повинен бути чітко визначений обсяг завдання експерту. Питання про подібності, однорідності, ідентичності, спільної родової (групової) належності, одночасності є питаннями з невизначеним завданням експерту.
При вирішенні питань, пов'язаних з ідентифікаційними дослідженнями матеріалів документів з метою встановлення спільності їх походження (ототожнення індивідуально виділеного об'єму матеріалу) повинні бути визначені просторові границі об'єкта ідентифікації, встановлені процесуальним шляхом. Неприпустима формулювання питань про подібності, однорідності, ідентичності, спільної родової (групової) належності без пояснень особи, яка призначила експертизу, що в кожному конкретному випадку слід розуміти під родом, групою об'єктів, яке конкретно безліч (група об'єктів) виділяється терміном «однорідні».
Питання про одночасність виконання декількох документів, фрагментів одного документа є типовим випадком невизначеної форми завдання експерту. Термін «одночасність» доречний лише щодо документів, виконаних в один прийом: в одну закладку з використанням копіювального або самокопіювального паперу. В інших випадках потрібне уточнення: який період часу, на думку ініціатора завдання, охоплюється терміном «одночасність».
Як правило, при постановці питання про одночасність виконання штрихів фрагментів документа наслідок (суд) цікавить визначення послідовності виконання реквізитів документів (не виконано раніше, що пізніше) або факт внесення змін у документ шляхом дописки (додрукування).
Якщо об'єктами експертизи стають технічні засоби, призначені для виконання реквізитів документів (друкарські прилади, друкуючі пристрої, засоби розмножувальної техніки, друковані форми, компостери), то в залежності від розв'язуваної завдання експертної і конкретної ситуації на експертизу можуть бути представлені або технічні засоби безпосередньо, або виконані з їх допомогою порівняльні матеріали – зразки. При одержанні зразків необхідно передбачити можливість різних умов використання тих чи інших знарядь і пристосувань при виготовленні документів. В залежності від цих умов один і той самий ознака об'єкта може по-різному відображатися на документі або не з'явитися зовсім. Зразки, отримані з порушенням цих вимог, як правило, ускладнюють вирішення питання.
 
3.2 Підготовка матеріалів на експертизу друкарських форм
 
Експертиза друкарських засобів та їх відбитків в останні роки сформувалася в самостійний вид судово-технічної експертизи документів. Вона призначається при розслідуванні злочинів і су­довому розгляді справ, пов'язаних з виготовленням і підробкою друкарських засобів та їх відбитків, а також їх збутом і викорис­танням.
Речові докази, що належать до об'єктів криміналістичної екс­пертизи друкарських засобів та їх відбитків, можна поділити на три групи:
1) друкарські засоби;
2) відбитки, нанесені друкар­ськими засобами;
3) предмети (устаткування), застосовані для спорядження друкарських засобів і виготовлення відбитків.
До друкарських засобів належать: друкарські форми всіх видів друку; знаки посвідчення (печатки, штампи, штемпелі) ; друку-вальні пристрої (касові, телеграфні, рахункові і підсумовуючі апарати, друкарські машини, знакосинтезуючі пристрої – прин­тери тощо). Відбитки друкарських засобів являють собою: доку­менти, цілком виготовлені друкарським способом (грошові зна­ки, цінні папери, лотерейні білети, поштові марки, книги, жур­нали тощо) ; бланки документів (дипломів, атестатів, посвідчень тощо) ; відтиски знаків посвідчення – печаток, штампів, штем­пелів тощо. До предметів (устаткування) належать пуансони, матриці, машини для відливки літер типографського шрифту і лінотипних рядків, гравірувальні машини й інструменти (штихе­лі), картриджі, балони, стрічки тощо.
Сучасна методика техніко-криміналістичного дослідження тпографських шрифтів, які використовуються для здійснення ручного набору, дозволяє: визначати вид набору (ручний чи лінотипний) з метою встановлення способу підробки бланків; ідентифікувати комплект шрифту конкретної друкарні з метою встановлення друкарні, з якої він був викрадений для виготовлення підроблених документів (бланків, відбитків печаток і штампів тощо), або де ця підробка здійснювалась; визначати належність одному типографському комплекту окремих його частин (літер), вилучених у різних осіб, з метою встановлення єдиного джерела викрадення шрифту.
Застосовуючи методику криміналістичної ідентифікації ліно­типів, можна:
1) ідентифікувати конкретний лінотип і його мат­ричний магазин за виявленими у злочинців складальними рядка­ми та їх відбитками;
2) встановлювати факт відливки лінотипних рядків на одній машині з метою визначення єдиного джерела ви­готовлення лінотипних рядків, виявлених у декількох осіб.
Розроблено методику ідентифікації осіб, які виготовили друко­вані форми, і нових поліграфічних способів друку, котра дозво­ляє в окремих випадках установлювати особу, яка малювала і ви­різувала друковані форми, а також зображення відбитків, друко­ваних форм тощо. Існує також методика встановлення місця друкування центральних газет, переданих фототелеграфом.
Значна кількість експертних питань стосується способу виго­товлення кліше печаток і штампів, якими нанесені відтиски в до­кументах, а також ідентифікації цих кліше. Питання визначення способу нанесення відтисків печаток і штампів, кліше яких виго­товлені із застосуванням нових сучасних технологій та матеріалів фотополімерним способом і способом лазерного випалювання, вирішуються згідно з існуючими методиками та довідковим ма­теріалом щодо технології цих процесів.
За допомогою техніко-криміналістичного дослідження друкарських засобів та їх відбитків установлюють: спосіб відтворення зображень (відбитків) ; спосіб виготовлення друкарських засобів; зміни в друкуючих засобах та їх відбитках; вид друкуючої форми, за допомогою якої виготовлені відбитки устаткування, що використовувалося для виготовлення друкуючих засобів та їх відбитків; час виготовлення друкуючих засобів та їх відбитків; осіб, які виготовили друкуючі засоби (печатки, штампи) та їхвідтиски.
Кожна з зазначених вище задач, звичайно, включає кілька пи­тань щодо встановлення певних обставин справи. Для вирішен­ня кожного з них за допомогою експертизи необхідно дотримува­тися особливих правил підготовки й оформлення матеріалів.
Ця задача вирішується однією з перших, оскільки від її результатів залежить хід подальшого дослі­дження. Треба встановити, чи дійсно в досліджуваному документі є відбиток друкуючої форми, а не його мальоване чи відтворене в інший спосіб зображення або відтиск, перекопійований з іншого документа.
Експертиза може визначити, одним чи різними способами нанесено кілька зображень (наприклад відтиски печатки і штампа) в одному чи в декількох документах. Для вирішення цієї задачі на експерти­зу необхідно направляти тільки документ з відтиском сумнівного по­ходження. При цьому перед експертом можуть бути поставлені такі питання: У який спосіб нанесено зображення в документі (текст, бланк, відтиск печатки, штампа)? Чи в один спосіб нанесено відтиски в декількох документах (треба наводити їх найменування)?
Визначення способу виготовлення друкованих засобів
Встановлюється: спосіб виготовлення виявленого у злочинця друкуючого засобу (печатки, штампа, набору знаків, кліше для друкування бланка документа тощо) ; чи в один спосіб виготовле­но друкуючі засоби, виявлені в однієї чи кількох осіб; спосіб виго­товлення друкованого засобу, використаного для нанесення від­тиску в досліджуваному документі; чи в один спосіб виготовлено друкуючі засоби, якими нанесено відтиски в документах, вилуче­них в однієї чи кількох осіб.
Перед експертом можуть ставити такі питання: У який спосіб виготовлено друкуючу форму, вилучену у гр. А.? Чи в один спосіб виготовлено друкуючі форми, надані на дослідження? У який спосіб виготовлено друкуючу форму, що застосовувалася для нанесення відтиску в документі?
Виявлення того факту, що друкуюча форма, вилучена у кон­кретної особи, чи форма, за допомогою якої нанесено відбиток у документі (бланк, відтиск печатки, штампу тощо), виготовлена у спосіб, що не застосовується в державних майстернях, є достатньою підставою для висновку про підробленість такої форми, а отже, і отриманого за її допомогою відбитка.
 
Завдання 2. За наданою фабулою виконати наступне:
а) висунути версії і скласти план проведення невідкладних слідчих та оперативно-розшукових дій;
б) скласти план допиту нотаріуса Н. за двома можливими ситуаціями (коли бажає співпрацювати зі слідством і коли не бажає давати показання) із вибором певних тактичних прийомів та запротоколювати цю слідчу дію;
в) призначити необхідні судові експертизи, скласти відповідні постанови із вибором експертних установ чи конкретних судових експертів та переліком необхідних питань.
Фабула: «Порушена кримінальна справа проти приватного нотаріуса Н., який два роки діяв у складі злочинної групи, яка відбирала квартири в мешканців похилого віку м. Києва. По цій справі нараховується 20 епізодів. При обшуку нотаріальної контори був вилучений журнал нотаріальних дій, в якому були вирвані листи та мали місце зміни текстів. В розпорядженні слідства були надані також декілька заповітів із підробками реквізитів документів».
Фабулу можна вточнити за власним баченням.
Фото Капча