Технологія фізичної реабілітації дітей із обмеженими психофізичними можливостями

Серед різних класифікацій ЗПР найпоширеною є класифікація К. С. Лебединської [56], розроблена на основі етиопатогенетичного підходу, у відповідності, з яким розрізняють 4 основних варіанти ЗПР:

1. ЗПР конституційного походження. До цього варіанта відносяться діти із психічним і психофізичним інфантилізмом;

2. ЗПР соматогенного походження, при якому в дітей відзначається фізична й психічна астенія;

3. ЗПР психогенного генезу, при якому переважно порушується емоційно-вольова сфера;

4. ЗПР церебрально-органічного генеза з перевагою органічного інфантилізму з порушенням пізнавальної діяльності.

Для дошкільників із ЗПР типові такі особливості, як незрілість емоційно-вольової сфери, швидка стомлюваність, коливання працездатності, виснажуваність нервових процесів [11; 40]. Дітям із ЗПР, у порівнянні з їхніми однолітками, необхідний більш тривалий період для прийому і переробки сенсорної інформації. Крім того, у них виявляється зниження, як довгострокової, так і короткочасної пам'яті, довільного і мимовільного запам'ятовування. Також характерні низька продуктивність і стійкість пам'яті, слабкий розвиток опосередкованого запам'ятовування, зниження його при здійсненні інтелектуальної активності [84; 85]. Клінічні спостереження і психологічні дослідження свідчать про недостатній розвиток емоційно-вольової сфери. Затримка розвитку включає емоційний компонент, що робить значний вплив на емоційну діяльність [11].

Характеризуючи в цілому дітей із ЗПР, слід зазначити нерівномірність порушень різних психічних функцій [49]. Функції, які інтенсивно розвиваються в більше ранні періоди, страждають сильніше, ніж функції, формування яких відбувається пізніше [15]. Для дітей зі ЗПР одним із частих проявів є синдром дефіциту уваги з гіперактивністю [35].

Розглядаючи діяльність дітей із ЗПР в аспекті проблем варто зазначити дослідження, проведені під керівництвом В. І. Лубовского [62], у яких вказується, що діти із ЗПР зазнають труднощів у довільній організації діяльності, не вміють виконувати інструкції вихователя, переключатися з одного виду діяльності на іншій.

Дошкільники із ЗПР швидко стомлюються, працездатність їх знижується, а іноді вони взагалі відмовляються виконувати розпочату роботу. В. І. Лубовським [60; 62] відмічено, що недостатня працездатність і підвищена стомлюваність у сполученні з низьким рівнем пізнавальної активності призводять до того, що будь-який новий вид роботи, або необхідність зміни способу дії викликає утруднення. У стані стомлення працездатність і увага різко знижуються, виникають імпульсивні необдумані дії. Знижена працездатність дітей із ЗПР у процесі навчальної діяльності пов'язана із недостатнім рівнем активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи.

Психоемоційна напруга в дітей із ЗПР на відміну від здорових однолітків перебуває на однаковому рівні, не підвищуючись у періоди стомлення. Діяльність дітей зі ЗПР характеризується загальною неорганізованістю, імпульсивністю, недостатньою цілеспрямованістю, слабким орієнтуванням у завданні, що приводить до численних помилкових дій [78]. Такі діти допускають зайві, не завжди адекватні помилки, не роблять спроб знайти раціональні прийоми роботи.

Однією із істотних особливостей діяльності дітей із ЗПР є недостатня її регуляція за допомогою мовлення. Це виражається в тому, що діти даної категорії утрудняються в адекватному словесному позначенні дій і точному виконанні запропонованих мовних інструкцій.

 

 

Видатними вітчизняними і зарубіжними лініцистами-психіатрами [56; 65] розроблено ряд класифікацій затримки психічного розвитку дітей, прослідковано причини виникнення, виявлено її динаміку, а також прогноз і можливості її корекції.

На думку Є. М. Мастюкової [68] причиною відхилення у розвитку є вплив на мозок дитини зовнішнього або внутрішнього несприятливого фактору, який обумовлює специфіку ураження або порушення розвитку психомоторних функцій.

Серед факторів, які призводять до ЗПР, виділяють біологічні і соціальні (психогенні, соціогенні).

Біологічні фактори дуже різноманітні. Науковці [16; 33] відмічають, що у даному випадку це генетично обумовлене уповільнене дозрівання різних систем дитячого організму, у тому числі і нервової системи. Такі діти, не виявляючи хворобливих ознак, і фізично, і психічно відстають від вікової норми, що виявляється під час обстеження їх на шкільну зрілість. Особливо відстає емоційно-вольова сфера: дитина може виявляти досить знань і кмітливості у грі, але дуже важко сприймає суто навчальні завдання, погано засвоює правила поведінки, обов'язки школяра. Адаптація до школи у таких дітей досить складна. Їм краще починати шкільне навчання пізніше, і при цьому вони потребують індивідуального підходу з боку сім'ї і педагога [9].

Затримка психічного розвитку у дітей зумовлена також різними тілесними захворюваннями, особливо такими, що починаються в ранньому віці, і, набуваючи хронічності, надовго позбавляють дитину життєрадісності і активності. Центральна нервова система в таких випадках безпосередньо не уражається хворобою, але страждає від загального виснаження дитячого організму. Хвороба знижує психічний тонус дитини, а тому складаються несприятливі умови і для розвитку її психічних функцій. Умовою подолання такої форми затримки психічного розвитку у дитини є лікування її хвороб та систематична педагогічна робота.

Церебрально-органічна форма затримки психічного розвитку пов'язана з хворобливим ураженням мозку. Прояви її стійкіші і яскравіше виражені. Щоб їх усунути чи пом'якшити, потрібні систематичні і тривалі лікарські та педагогічні заходи. Під час неврологічного обстеження таких дітей досить часто виявляються певні відхилення у функціонуванні їхньої нервової системи, що свідчить про шкідливий вплив на мозок чи плоду новонародженої дитини