Технології реалізації практичним психологом консультативного напрямку

Надалі фрейдівський метод консультування розвивався у напрямку акцентування уваги на дитячому травматичному досвіді, часто пов'язаному із взаєминами дитини з найближчим оточенням, з батьками.

Вихід у світ книжки З. Фрейда «Тлумачення сновидінь» у 1900 році можна вважати справжньою датою зародження консультування [14, c. 15-20].

Розвиваючи техніки психодинамічного консультування, К. Юнг, послідовник Фрейда, так званий кронпринц та єресіарх психоаналізу, що відійшов від свого вчителя та заснував власну аналітичну психологію, став автором методу словесних асоціацій. Цей метод приніс йому визнання колег, адже Юнг описав 12 типів порушення реакцій на слово-стимул з боку пацієнтів, що є індикаторами певних комплексів [13, c. 20-80].

У межах індивідуальної психології А. Адлера, яка стала серйозним кроком у напрямку майбутньої гуманістичної психотерапії, об'єктом спільного дослідження стає не лише сьогодення, а все життя людини у взаємозв'язках її минулого, теперішнього і майбутнього. Для початку активно використовується техніка ранніх дитячих спогадів. Як правило, перша бесіда складається з аналізу індивідуального стилю пацієнта, пошуку тих проблем, які відтворюються на різних етапах онтогенезу. На думку Адлера, перші спогади ніколи не є випадковими, вони є важливою ознакою стилю життя, свідченням його специфіки, у них можна побачити кінцеву мету унікального життєвого шляху кожної людини. Адлер пропонував також написання «Історії життя», власної біографії, що допомагало розумінню життєвої драми пацієнта, його життєвого сценарію, його персональної міфології [5, c. 40].

Принципово нове ставлення до людини, яка звертається но допомогу, найбільш яскраво проявляється у недирективиій, клієнт-центрованій психотерапії К. Роджерса, яка активно розвивається з сорокових років двадцятого століття. Ця психотерапія є немедичною, неманіпулятивною, базується на відкритих, теплих взаєминах прийняття, відтворює повагу до людини, що звертається по консультацію. Саме тому класичний медичний термін «пацієнт» Роджерс пропонує замінити на термін «клієнт». Людина є активною у процесі консультування, вона сама відповідає за власні зміни, і не розглядається як пасивний об'єкт діагностики та лікування [12, c. 57].

Виокремлення психологічного консультування в самостійну галузь відбулося у 50-і роки минулого сторіччя, і пов'язане з виникненням популярного американського журналу з консультативної психології. У 70-і роки XX сторіччя роль психолога-консультанта стає особливо популярною. З того часу число людей, які час від часу звертаються по допомогу, неухильно зростає, і ця тенденція починає спостерігатися і в нашій країні.

Інтегрування соціальної та когнітивної психології сприяло ще більшому зростанню популярності консультування, яке стали розуміти як когнітивний підхід до вирішення особистісних проблем. Складності з самостійним рішенням життєвих проблем пояснювались помилковим переробленням інформації.

Пізніше почали досліджувати ефективність різних моделей консультування. Найбільш успішними виявилися біхевіоральні, поведінкові та когнітивно-поведінкові впливи під час консультування з приводу гніву, тривожності, страху, депресії, певних психосоматичних патернів поведінки.

Вітчизняні традиції консультування зароджуються після відомого візиту К. Роджерса до СРСР. В Україні консультативна галузь почала розвиватися на кілька років пізніше, ніж у Росії, – у 80-і роки, коли почали активно розвиватися сімейні та профорієнтаційні консультації [11, c. 72].

 

 

Найперше завдання консультування – допомога клієнтові в усвідомленні його справжнього запиту. Людина має взяти на себе відповідальність за напрямок подальшої роботи, визначитися з пріоритетами, відповісти конкретно, над чим саме вона хоче працювати. Лише після цього вона буде здатною йти на той глибинний контакт, який абсолютно необхідний для досягнення стійкого успіху.

Перший крок на цьому шляху – поступово забезпечити певний рівень довіри. Це завдання не вирішується одномоментно. На нього інколи витрачається чимало зустрічей. Але без такого адаптаційного етапу обійтися неможливо. Якщо довіри немає, контакт формальний, ніякого поступу вперед в усвідомленні власної проблеми не буде. Щоб довіра зростала, консультант мас створити безпечний простір, у якому людина поступово відчула б себе захищеною.

Другим кроком після встановлення стосунків довіри є крок поступового наближення до реальності. Він теж ніколи не буває миттєвим.

Під час консультування клієнт за підтримки психолога працює над прийняттям тих життєвих обставин, які є на сьогодні, тієї історії, яку неможливо змінити, тих почуттів, які він насправді переживає. Деякі автори називають цей процес адеквацією або розширенням свідомості. Людина навчається більш адекватно сприймати себе, свої обмеження, реальніше дивитись на свою життєву ситуацію, свої можливості тощо. Не можна забувати і про клієнтські очікування щодо майбутніх результатів спільної праці.

Третій крок полягає в тому, щоб дати змогу клієнтові відчути себе автором усього, що з ним трапляється. Повірити у власні сили. Під час консультування поступово відбувається підвищення рівня суб'єктності клієнта, він стає інтернальнішим, тобто бере на себе відповідальність. Типові запитання «Хто винний?», «Чому все це трапилось саме зі мною?» втрачають актуальність, і людина починає шукати шляхи розв'язання проблеми.

Що вважати критерієм успішності психологічної допомоги?

Суб'єктивні чинники на зразок самопочуття клієнта, його задоволеність серією консультацій? Чи оцінки близьких, товаришів, друзів, які вважають, що людина достоту змінилася у кращий бік, що її не впізнати? Чи так звані об'єктивні чинники на кшалт досягнення консультантом мети, яку він перед собою поставив?

Щодо ефективності остаточної відповіді немає. Найголовнішими все-таки більшість вважає оцінки клієнта щодо пробудження самостійності, автономності, почуття цілісності, підвищення життєвої активності, зростання почуття