Теоретико–методологічні засади формування екологічно збалансованої економіки

Водночас варто спиратися на наукову спадщину вчених минулих років, які досліджували складні взаємозв’язки природничих та господарських процесів. У цьому контексті особливо актуальними є наукові парадигми українських учених С. Подолинського та В. Вернадського.

У роботі досліджені космогенні соціоенергетичні аспекти екологічної збалансованості економіки, обґрунтовані С. Подолинським, що лягли в основу його теорії фізичної економії. Розкривається суть цієї теорії. Об’єктом її дослідження є енергія Всесвіту, що як сумарна величина, на думку вченого, є величиною постійною, хоч може бути нерівномірно розподіленою у просторі та розсіюватись. Марнуванню енергії може запобігти цілеспрямована людська діяльність, спрямована на протидію ентропійним процесам, що виникають у системі взаємодії людей з енергетичними потоками, що відбуваються в довкіллі.

У контексті подальшого дослідження соціоенергетичних критеріїв стійкості довкілля, у роботі здійснено системний аналіз ноосферної концепції В. Вернадського, що розвинулась з вчення про сферу життя на планеті – біосферу, яку сформувала своєю життєдіяльністю жива речовина, що складається з двох підсистем – біотичної та абіотичної.

Оскільки біосфера як початково стійка системна цілісність трактується як планетарна екосистема, то з часу, відколи соціум став геологотрансформувальним чинником її розвитку, вона набуває виду екосоціосистеми. Це динамічна планетарна екосоціосистема, що складається з природних і соціоекономічних підсистем, які є її територіальними компонентами, оскільки характеризуються значною неоднорідністю.

Отже, якщо раніше жива речовина планети сформувала своєю життєдіяльністю біосферу, то тепер цю ж функцію повинно продовжити людське суспільство. Саме воно має стати головним чинником, який організує нову планетну оболонку-ноосферу як специфічне середовище свого розвитку. Відповідно до цього воно повинно організувати господарську діяльність. Вплив суспільства на біосферу поки що, на жаль, не сприяє підвищенню її організованості, стійкості й цілісності, тобто не забезпечує ні якісних, ні кількісних позитивних характеристик. Так не може тривати довго. Зниження рівня організованості біосфери має деякі граничні значення, які не можна переступати в процесі економічної діяльності з природокористування.

Цими граничними значеннями є енергетичні критерії стійкості біосфери, які згідно з новітніми досягненнями нерівноважної термодинаміки є параметрами збереження її природної впорядкованості, тобто негентропії. У роботі поєднані основні постулати теорії нерівноважних процесів І. Пригожина з теорією фізичної економії С. Подолинського та вченням про ноосферу В. Вернадського, що дало змогу обґрунтувати деякі нові методологічні положення.

У дослідженні здійснено аналіз фізіократичної теорії Ф. Кене та теорії енергії прогресу М. Руденка, що є логічним продовженням теорії фізичної економії С. Подолинського. Ці теорії зіставляються з традиційними економічними теоріями (класичною, неокласичною, кейнсіанською та неоавстрійською), які абстраговані від досягнень природничих наук і середовищних проблем, оскільки ґрунтуються на антропоцентризмі та механічному світогляді й досліджують лише передумови досягнення економічної рівноваги в господарських системах.

Відзначено, що енергія прогресу як абсолютна додаткова вартість, яку обґрунтував М. Руденко, є важливим критерієм екологічної збалансованості економіки, оскільки відповідає принципові збереження природної впорядкованості, що надходить з енергією Сонця на Землю. Досліджено запропоновані М. Руденком категорії абсолютного та відносного багатства та еквівалентної їм додаткової вартості. Однак теза, що лише сільське господарство як галузь природокористування має здатність створювати додаткову вартість, оскільки створює нову живу речовину, повинна піддатись сумніву, оскільки згідно з новітніми парадигмами нерівноважної термодинаміки та законом збереження біомаси В. Вернадського визначальним чинником світового прогресу є збільшення бюджету негентропії локальної території, а не лише створення нової органічної речовини.

Обґрунтовується визначальна роль функції негентропії у процесі формування екологічно збалансованої економіки. На цій підставі здійснюється розмежування абсолютного та відносного капіталу, як понять, що в різній мірі забезпечують цю функцію. Водночас ретроспективне дослідження економічної теорії екологічно збалансованого розвитку світу підводить до висновку, що ця теорія потребує подальшого розвитку, оскільки не розв’язує проблеми попередження неадекватних до самовідтворювальних можливостей природи господарських навантажень з природокористування.

У другому розділі дисертаційної роботи “Природокористування в системі екологічно збалансованої економіки” обґрунтовано місце і роль сфери природокористування в системі формування екологічно збалансованої економіки, визначено функції природного капіталу в економіці та довкіллі та здійснено аналіз підходів до економічної оцінки цих функцій.

Говорячи про екологічну збалансованість природокористування, потрібно з’ясувати зміст цієї категорії. Оскільки природокористування як сфера людської діяльності є передумовою здійснення економічних процесів, то можна вважати, що саме в цій сфері започатковується екологічна збалансованість економіки. У процесі природокористування здійснюється присвоєння елементів навколишнього середовища, їх використання і відтворення. Тому екологічно збалансованим можна вважати таке природокористування, яке не порушує механізму обміну енергії, речовини та інформації в біосфері, а отже, енергетичного відтворення природних підсистем довкілля, тобто є адекватним до вимог біофізичних законів їх функціонування.

Об’єктом сучасного природокористування в широкому плані є планетарна екосоціосистема, що складається з просторових компонент – екосоціосистем різного рівня локалізації. В основі їхнього розвитку є природно-ресурсний потенціал, всі елементи якого відіграють чітку функцію в біогеоценозах. Випадання хоч одного елементу з цього складного “оркестру” обмінних процесів енергією та речовиною призводить до значних втрат у “господарстві” природи, тобто до незворотних змін у довкіллі. Руйнування озонового шару зумовлює значне нагрівання атмосфери. Потепління ж клімату Землі лише на один