Туристсько-рекреаційна характеристика Перу

Всі туристсько-рекреаційні ресурси умовно можна розділити на три групи: природно-географічні, історико-культурні і соціально-економічні.

До природно-географічних ресурсів відносяться привабливі, з погляду туризму, особливості природних, географічних і кліматичних умов конкретних територій, а також природні явища, що рідко зустрічаються, і інші рідкісні природні об’єкти. Наприклад, на території Перу до рідкісних природних об’єктів можна віднести другу за довжиною річку світу Амазонку.

До цієї ж групи ресурсів відносяться й унікальні природно-кліматичні зони. Закон України «Про курорти» виділяє природні лікувальні ресурси, які виступають як оздоровчі та лікувальні кліматичні зони.

За ступенем унікальності лікувальних ресурсів бальнеологічні курорти Перу можуть мати статус загальнодержавного або місцевого значення. До перших відносяться ті, які володіють лікувальними ресурсами, унікальними (що не повторюються) за своїми цілющими властивостями або способами реабілітації здоров'я в масштабах країни.

У Перу є досить багато джерел термальних вод місцевого значення. До них відноситься, наприклад, курортна зона купальні Інків.

До історико-культурних туристичних ресурсів відносяться пам'ятки матеріальної і духовної культури людства, зосереджені в музеях, галереях, бібліотеках або просто неба, а також звичаї, етнічні особливості і культура (перш за все – фольклор) різних країн і народів.

До соціально-економічних ресурсів відноситься все, що забезпечує виробництво і доступність туристичного продукту, а також можливість його споживання. [6]

 

 

Метод (гр. methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. У найбільш загальному розумінні метод – це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження.

Особисто я у своїй роботі застосував такі методи дослідження: літературний метод (збір і вивчення літературних джерел), аналіз і синтез (розгляд явища по складових і в цілому), статистичний метод (аналіз статистичної інформації), картографічний метод (застосування картографічного матеріалу для вивчення туристичних маршрутів і т. п.), графічний метод (зображення досліджуваних явищ, їх динаміки у вигляді графіків, діаграм), методи прогнозування та узагальнення зібраної інформації. Застосування у комплексі усіх вищезгаданих методів дасть змогу якнайповніше дослідити те чи інше явище туристичної сфери. [7]

 

 

 

Перу – це республіка з гірським рельєфом на Тихоокеанському узбережжі Південної Америки. Вузькі прибережні низовини мають сухий клімат. З півночі на південь через всю країну простягаються 3 гірські ланцюги Анд – область, підвладна землетрусам. На заході Перу, уздовж берега Тихого океану, вузька смуга пустельних берегових рівнин (Коста). На схід – гірський пояс Анд (Сьєрра). На сході – Амазонська низовина. (Сельва), що переходить на півдні в передгірну рівнину (Монтанья).

Західна Кордильєра (висота понад 6 тис. М.) рясніє вулканами: діючі – Солимана (6117 м), Місті (5821 м) та інші; згаслі – Уаскаран (6768 м), Коропуна (6425 м), Аусангате (6384 м) та ін.

Міжгірські плато і плоскогір'я висотою 3000- 4000 м на півдні утворюють велике напівпустельне плоскогір'я – Пуну. Тут на півдні виділяється міжгірна западина Альтіплано з високогірним озером Тітікака (Перу належить тільки західна частина озера). У північній частині Кости багато коротких річок, що впадають в океан (П'юра, Санта, Тумбес, Чира). В Пуне виділяється басейн внутрішнього стоку озера Тітікака. Велика частина річок Сьєрри і Сельви входить в систему річок Амазонки, її головний витік – річка Марані-он, разом з притоками Уальяга і Укаялі.

У межах країни із заходу на схід виділяються три великих природних області: 1) Коста – прибережна пустеля, 2) Сьєрра – високогір'я Анд і 3) Сельва – східні схили Анд і прилеглі рівнини басейну Амазонки.

Прибережна пустеля – Коста, що простягнулася вузькою порізаною смугою вздовж усього перуанського узбережжя (на 2270 км), являє собою північне продовження чилійської пустелі Атакама. На півночі, між містами П'юра і Чиклайо, пустеля займає широку низовину, поверхня якої зайнята в основному рухливими піщаними дюнами. Південніше, на ділянці від Чиклайо до Піско, круті схили Анд підступають до самого океану. Поблизу Піско кілька злилися конусів виносу річок утворюють вузьку низовину неправильних обрисів, місцями перегороджену відрогами гір. Ще південніше біля самого берега піднімається невисока гірська гряда, що досягає приблизно 900 м над рівнем моря На схід від неї тягнеться глибоко розчленована скельна поверхня, поступово підвищується до підніжжя Анд. Більша частина Кости настільки посушлива, що з 52 річок, що течуть зі схилів Анд на захід, тільки 10 доносять свої води до океану.

Узбережжя є економічно найбільш важливим районом Перу. 40 оазисів цього району виробляють більшість найважливіших сільськогосподарських культур, в тому числі експортованих. На узбережжі знаходиться також ряд головних міст – Ліма, Кальяо, Чиклайо і Трухільо.

Високогір'я Анд – Сьерра. Перуанські Анди, що досягають 320 км в ширину, займають більше третини площі країни; їх вершини досягають висоти 5500 м над рівнем моря. Численні гірські хребти витягнуті приблизно з північного заходу на південний схід. Десять вершин піднімаються вище 6100 м, а найвища з них – Уаскаран