Творча діяльність Марка Вовчка в галузі художнього перекладу

Тургенєвський переклад мав велике значення не тільки для поширення популярності творів Марка Вовчка, а й для самої письменниці, яка пройшла добру школу перекладацької майстерності і в наступних публікаціях “Народних оповідань” зберегла майже всю правку російського письменника. Уроки перекладацького мистецтва стали дуже важливими для молодої авторки.

Аналіз пізніших авторських перекладів Марка Вовчка засвідчує, що вона дуже швидко оволоділа навичками перекладацького хисту. Підтвердженням цього можуть бути автопереклади казок “Невільничка”, “Ведмідь”, “Кармелюк” та ін. Перекладаючи українські твори російською мовою, письменниця вдало використовувала російські фразеологізми, внаслідок чого текст набув природного російського звучання – літературна мова не втратила народнопісенного забарвлення й фольклорної основи.

Про зрослу перекладацьку вправність Марка Вовчка свідчать її автопереклади публіцистичних нарисів “Отрывки писем из Парижа”, написаних спочатку російською мовою і згодом перекладених українською. Нова версія була не лише більшою за обсягом, але стала естетично досконалішою, що відчувається і у змалюванні постатей деяких персонажів, і у використанні розмовної мови. У наступних авторських перекладах письменниця звертається до різноманітних пластів української мови – книжної й розмовної, сучасної та архаїчної, відшукуючи найбільш відповідні способи втілення образності оригіналу. В українському варіанті “Листів з Парижа” стиль набуває більшої емоційності, виразності та жвавості, відчутнішими стають присутність автора і його ставлення до героїв нарисів. Суттєво, що письменниця свідомо орієнтувалася на іншу, більш демократичну читацьку аудиторію, що свідчить про її розуміння ролі читача в історико-літературному процесі. Образ автора-наратора в автоперекладі є помітнішим і чіткіше окресленим, що й стало передумовою системного зв’язку: автор – читач. Значення української версії “Листів з Парижа” полягає ще і в тому, що вони збагатили жанровий репертуар української літератури, були одним із перших зразків подорожніх нарисів в українській літературі.

Мистецтво Марка Вовчка-перекладача особливо проявилось в автоперекладі французькою мовою історичної повісті “Маруся”, опублікованої спершу російською мовою. Втім, існують припущення, що первісний текст повісті був написаний українською мовою, але, на жаль, оригінал не зберігся. Згодом письменниця вирішила перекласти “Марусю” французькою мовою і завершила здійснення свого задуму в 1873 році. В інтерпретації французького письменника і видавця П. -Ж. Етцеля повість набула широкого розповсюдження у Франції та за її межами. Тривалий час французький текст повісті “Маруся” Марка Вовчка був відомий лише в етцелівській версії, яка зазнала значних правок з боку паризького видавця.

Розшуканий нами у Національній Бібліотеці Франції рукопис перекладу повісті “Маруся” французькою мовою, зроблений Марком Вовчком, аналіз неопублікованого листування між письменницею та П. -Ж. Етцелем дозволяє уточнити нашу уяву про історію публікації повісті у Франції. З’ясовано, що правка Етцеля у більшості випадків не відповідала авторському задуму української письменниці.

Зіставлення російського (1872 р.) тексту “Марусі” та знайденого автографа перекладу Марка Вовчка свідчить, що французький варіант ”Марусі”, порівняно з російським текстом, майже вдвічі більший: письменниця конкретніше змальовує політичну ситуацію в Україні, детально описує становище козаків, їх побут і звичаї. Більше уваги приділено історичним реаліям, виразніше окреслені головні герої повісті. У французький автопереклад письменниця вводить більше українських прислів’їв та приказок, розширює тексти українських казок та байок. В результаті цієї копіткої праці, по суті, виникла нова редакція твору.

У сучасній видавничій практиці, публікуючи повний текст повісті “Маруся”, необхідно за основу зворотного (українського) перекладу брати не видання П. -Ж. Етцеля, а той рукописний автопереклад, який свого часу надіслала французькому видавцеві Марко Вовчок. Двомовна публікація “Марусі” значно збагатила б українське красне письменство твором високої художньої проби.

У висновках дисертації подаються підсумки дослідження означеної проблеми. В історії українського перекладу важлива роль належить Марку Вовчку. При цьому треба враховувати, що складні умови існування української літератури ХІХ століття змушували українську письменницю часто користуватися у своїй перекладацькій роботі російською мовою. Втім ця обставина не ставить під сумнів загальнокультурного значення її праці.

Виступаючи за зміцнення міжнародних зв’язків української літератури, Марко Вовчок особливу увагу приділяла українсько-французьким літературним взаєминам.

З іншого боку, українська письменниця брала активну участь у літературному русі Франції, активно сприяла розповсюдженню знань про історію рідного краю, його самобутню культуру, героїв, традиції, національний побут тощо. Марко Вовчок прислужилася самовизначенню української літератури як органічної та невід’ємної частини світової літератури.

Результати проведеного дослідження дають можливість дійти висновку, що у своїй перекладацькій діяльності Марко Вовчок виходила з твердого переконання, що найважливішим завданням літератури є служіння рідному народові. Тому вона обирала для перекладів такі твори, які, на її погляд, мали перш за все пізнавальне значення, допомагали читачеві краще орієнтуватися у складних процесах тогочасного суспільно-політичного життя, виховували почуття людської гідності, честі й патріотизму. До них належать твори Еркмана-Шатріана, А. Лео, П. -Ж. Сталя, Ж. Масе, Г. Мало, А. Мюссе.

Великою заслугою Марка Вовчка були її переклади багатьох романів Жуля Верна – класика науково-фантастичного роману. Завдяки своїм паризьким зв’язкам письменниця мала можливість перекладати нові твори французького автора досить оперативно, іноді одночасно з їх появою у Франції мовою оригіналу.

Переклади української письменниці були невід’ємною частиною її загального творчого