Україна у ХVІІІ столітті. Ліквідація козацької автономії

Уже згадувалося про знищення Запорозької (Старої) Січі в 1709 р. Дещо пізніше, у 1715 р., вийшов указ про скасування колишнього порядку вибору полкової й сотенної старшини. Відтепер усе більше посад в Україні займають іноземці: росіяни, євреї, німці, серби тощо. Козаків усе частіше відправляють на далекі будівельні роботи, на війни та в походи.

Ліквідація Гетьманщини

У 1722 р. Петро І скасував гетьманство і запровадив у Глухові т.зв. Малоросійську колегію, що складалася з 6 російських офіцерів на чолі з бригадиром С.Вельяміновим. Її завданням було наглядати за козацькою старшиною, вирішувати фінансові, судові, політичні та військові питання.

Протягом п'яти років своєї діяльності (1722 – 1727) колегія збільшила податки з України у 5 разів, добилася майже повного знищення “прежніх прав і порядків”, привела в “немалую ссору” народ і старшину.

 

Наказний гетьман П. Полуботок (1722-1723 рр.)

Намагаючись протидіяти російському централізму, козаки обрали наказним гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка – людину освічену, енергійну, авторитетну. Ще в 1708 р. він був одним із претендентів на гетьманство, але Петро І відхилив його кандидатуру. Тепер головне своє завдання Полуботок вбачав в обмеженні влади малоросійської колегії та в пом'якшенні соціальної напруги в суспільстві. Козаки неодноразово добивалися повернення старих прав. У відповідь Петро І заарештував Полуботка і ще декількох старшин. За переказом, наказний гетьман відправив козацький скарб в Англію, а цареві заявив, що поневолювати народи і володіти рабами та невільниками є справою азіатського тирана, а не християнського монарха. Полуботка закатували в Петропавлівський фортеці.

 

Гетьман Д. Апостол (1727-1734 рр.)

У 1727 р. напередодні війни з Туреччиною було ліквідовано Малоросійську колегію і дозволено обрати гетьмана. Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол – рішучий прихильник автономії.

Новому гетьману вдалося, опираючись на старшину і купецтво, досягти певних успіхів у піднесенні економіки краю, в упорядкуванні бюджету, торгівлі і маєтностей. Він піклувався про відновлення права вибору козацької старшини, виведення російських військ з України, поліпшення судівництва та адміністрації. У 1734 р. запорожці повернулися з турецького підданства і заснували Нову Січ. На певний період у гетьманське правління перейшов Київ, але всі ці поступки й полегшення носили лише тимчасовий формальний характер.

 

“Правління гетьманського уряду”( 1734-1750 рр.)

Після смерті Д.Апостола в 1734 р. гетьманство знову було відмінено, а замість нього створено “Правління гетьманського уряду”, що складалося з 6 осіб (із них 3 українці). Перші роки діяльності цієї установи припали на період розгулу “біронівщини”, сваволі “українських” правителів, а також російсько-турецької війни 1735-1739 рр., під час якої Україна зазнала дуже великих втрат у живій силі й ресурсах.

 

Останній гетьман Кирило Розумовський (1750-1764 рр.)

Деякі полегшення наступили в 1740-1750-х рр. за царювання Єлизавети, що була в близьких стосунках з українцем Олексієм Розумовським. У 1744 р. імператриця зробила подорож по Україні, згодом відновила київську митрополію і дозволила вибрати гетьмана.

Ним став 22-річний Кирило Розумовський. Завдяки казковій кар'єрі старшого брата, Кирила було призначено президентом Російської академії наук, він здобув добру освіту за кордоном.

Повернувшись з-за кордону, разом із гетьманством дістав ранг фельдмаршала і великі земельні володіння, йому підпорядковувалися Запорозька Січ і Київ, у цілому відновлювався той устрій, який існував до 1722 р. Планувалося навіть повернути столицю в Батурин і заснувати тут університет. На початку 1760-х рр. було розроблено і затверджено судову реформу, яка ще більше зміцнювала привілейоване становище старшини.

Із зміною влади в Російській імперії гетьманування Кирила Розумовського виявилося останнім у довготривалому протистоянні козацької автономії з імперським центром. У 1764 р. гетьманствобулоостаточно ліквідовано.

Таким чином, те, що не встиг в Україні зробити Петро І, завершила Катерина II, яка за словами Т.Шевченка, “доконала вдову-сиротину”. Скасування гетьманства суперечило всім договірним статтям України з Росією, було протиправним, одностороннім актом.

 

II Малоросійська Колегія (1764-1782 рр.)

Після ліквідації Гетьманщини управляти Україною повинна була Малоросійська ІІ Колегія, що її очолив граф П.Румянцев, генерал-губернатор Малоросії.

Протягом 1765-1767 рр. було проведено перепис населення і господарств з метою збільшення поборів, а також остаточно підпорядковано українські землі російській адміністрації.

Системою цілеспрямованих заходів російська влада до кінця XVIII ст. звела Україну до статусу окраїни імперії з загальноросійським адміністративним поділом, правом і порядками.

Останні спроби захисту автономії

Намагання української старшини захистити свої права і вольності випливало з розуміння нею політичної й культурної окремішності Гетьманщини. В Україні вважали, що Малоросія і Велика Росія є окремими землями, які мають спільного монарха. Про це, зокрема, йшлося у поемі С.Дівовича “Діалог Великоросії з Малоросією”, написаній у 1762 р.

У 1763 р. козацька старшина у Глухові затвердила програму дій задля збереження й розширення автономії. Від царського уряду вимагали підтвердження українсько-московських договорів, а також установлення спадкоємності гетьманської влади в родині Розумовських.

Автономістський рух не припинився і після остаточної ліквідації гетьманства. У 1767 р. він виявився з новою силою у зв'язку зі скликанням Катериною II особливої комісії Законодавчих зборів для перевірки законів і укладання нового кодексу. Тоді в деяких козацьких полках представники різних станів вимагали відновлення старих порядків. Найактивніших