Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Україна у ХVІІІ столітті. Ліквідація козацької автономії

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 

11 осіб було засуджено до страти, багатьох - на довічне ув'язнення. Імператриця помилувала всіх засуджених, але ця справа набула широкого розголосу в Україні.

Відомим захисником української автономії був у цей період Григорій Полетика. Він підготував цікаву “Історичну довідку” про те, на якій підставі Мала Росія була під Польською Республікою і на яких договорах віддалася російським государям. Тут же було висловлено “патріотичну думку” про те, як Малоросію можна влаштувати, щоб вона була корисною для Російської держави без порушення її прав і вольностей.
Знищення Запорозької Січі (1775 р.)
Унаслідок чергової російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Росія вийшла до Чорного моря і Запорозька Січ втратила своє стратегічне значення. Але, крім військових чинників, важливу роль у подальшій долі запорожців відігравали економічні й політичні розрахунки імперських чиновників: необхідно було розчистити дорогу для російської колонізації південних причорноморських земель, а також ліквідувати останній притулок пригноблених і непокірних.
4 червня 1775 р. війська генерала П.Текелії знищили Запорозьку Січ, а 3 серпня з'явився маніфест імператриці про ліквідацію Січі і “самої назви запорозьких козаків”. Козаків переводили в розряд державних селян, військовий скарб та майно конфіскували, а територію Запорозьких вольностей включили до Азовської та Новоросійської губерній, пізніше Катеринославського намісництва.
Останнього кошового П.Калнишевського було ув'язнено на Соловках, де він провів понад 25 років у жахливих умовах одиночної камери.
Задунайська Січ ( 1775-1828 рр.). Козаки на Кубані
Після ліквідації Запорозької Січі багато козаків повтікали в пониззя Дунаю, де заснували т.зв. Задунайську Січ. Задунайські козаки під керівництвом Й.Гладкого прославилися в російсько-турецькій війні 1828-1829 рр., пізніше поселилися на північно-західному узбережжі Азовського моря, поклавши початок Азовському козацькому війську ( 1828-1865 рр.).
 
Козаки на Кубані
Ті ж козаки, що залишилися, були завербовані Г.Потьомкіним у Катеринославське (1787-1796 рр.) і Чорноморське козацьке військо (1787-1860 рр.). Під керівництвом Суворова козаки брали участь у переможних битвах російсько-турецької війни 1787-1791 рр., зокрема, відзначилися при Фокшанах і Римніку, а також при здобутті неприступних турецьких фортець Акерман (тепер Білгород-Дністровський), Кілії, Ізмаїла.
Чорноморські козаки проживали на правому березі р.Кубань і Таманському півострові. Протягом 1792-1793 рр. на Кубань переселилося понад 14 тис. чорноморських козаків із сім'ями.
У 60-х рр. XIX ст. чорноморці об'єдналися з азовськими козаками у єдине Кубанське козацьке військо (існувало до 1920 р.).
Остаточне закріпачення України
Після скасування гетьманства (1764 р.) і знищення Запорозької Січі (1775 р.), царський уряд ліквідував у 1781-1783 рр. адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини. На зміну козацьким полкам і сотням прийшов загальноросійський поділ на намісництва (згодом губернії) і повіти. На Слобідській Україні така зміна відбулася ще раніше – у 1760-х рр. Козацьке військо перетворювалося в регулярні карабінерські полки російської армії.
Разом з остаточним позбавленням українців козацьких прав і вольностей вийшов указ про повне закріпачення селян (1783 р.). Натомість козацька старшина отримувала російські ранги й право поповнювати правлячий клас Російської імперії, переходити в розряд дворянства („Жалувана грамота” дворянству 1785 р.).
Так в основному завершилася довготривала, але закономірна ліквідація козацької автономії у складі Російської імперії.
Наявність автономного ладу в Україні на основі виборності органів влади не відповідала монархічно-бюрократичним принципам і централізаторській політиці самодержавства. Причому процес "поглинання і перетравлення України як чужорідного політичного тіла" продовжувався й у наступному XIX та у XX століттях. Фактично вся історія українсько-російських відносин після Переяслава 1654 р. засвідчує систематичний тиск російської сторони на самостійність України, намагання інкорпорувати її до складу Росії, ліквідувати українців як націю.
Колонізація південних земель
В останній чверті XVIII ст. Південна Україна швидко заселялася. Протягом 1774-1791 рр. управляв цим краєм князь Г.Потьомкін, що мав великий вплив на Катерину II. Утікачів звідси не повертали назад, а тому населення Північного Причорномор'я й Криму (приєднаний до Росії у 1783 р.) швидко зростало. Виникали нові міста: Олександрівськ (тепер Запоріжжя, 1770 р.), Катеринослав (тепер Дніпропетровськ, 1776 р.), Херсон (1778 р.), Сімферополь (1784 р.), Маріуполь (1784 р.), Миколаїв (1789 р.) та інші. Особливо швидко зростала Одеса – головний порт Російської імперії, збудований у 90-х рр. XVIII ст.
 
7.4. Правобережна Україна у складі Речі Посполитої. Коліївщина. Становище українських земель у Речі Посполитій
 
З кінця XVII–початку XVIII ст. Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля), Галичина, Холмщина нероздільно знаходилися у складі Польської держави. Тут встановилося жорстоке колоніальне панування, до 4-6 днів на тиждень зросла панщина, збільшилися різноманітні повинності та податки, посилилося національно-релігійне гноблення. Православні зазнавали різноманітних утисків і переслідувань. У судах і діловодстві використовувалися лише польська й латинська мови. Уніатська церква визнавалася єдиною законною церквою східного обряду. Слабкість королівської влади, шляхетська анархія і згубна економічна політика гальмували розвиток господарства, ремесел і торгівлі.
Повстання 1702-1704 рр.
Український народ, що його поляки презирливо називали “хлопами” і “бидлом”, завжди усвідомлював несправедливість захоплення своїх земель іноземними поневолювачами. З кінця XVII-початку XVIII ст. прапор національно-визвольної боротьби високо піднесли козацькі полковники С.Палій, С.Самусь, З.Іскра, А.Абазин та ін. Під їхнім керівництвом на Правобережжі відродилися козацькі вольності, але в 1699 р. поляки вирішили остаточно скасувати козаччину. Восени 1700 р. польські загони розпочали наступ на Поділля й Київщину, захопили Немирів, Вар, Вінницю, Брацлав, однак не могли здобути Фастова.
Пізніше саме у Фастові було прийнято рішення про всенародне повстання проти польської влади.
Весною і влітку 1702 р. повстання охопило Київщину, значну частину Брацлавщини й Поділля, розпочалися виступи на Волині й Галичині. На Закарпатті в 1703 р. теж розпочався визвольний рух проти угорських феодалів.
Протягом 1703-1704 рр. повстання було придушено. У ході каральних акцій поляки стратили бл. 10 тис. чоловік. Зокрема, у Луцьку в 1702 р. було закатовано Данила Братковського, громадського діяча і поета, що сатирично висміяв суспільний лад і порядки тогочасної Польщі у збірці віршів “Світ, переглянутий частинами” (1697 р.).
Гайдамацький і опришківський рух. Коліївщина
Гайдамаками (від тур. “гайда” – гнати, переслідувати) називалися повстанці на Правобережній Україні, а опришками – на Прикарпатті, Буковині і частково в Закарпатті.
Протягом 1730-50-х рр. на Київщині, Волині й Поділлі діяли гайдамацькі загони Верлана, Гриви, Голого, Жили, Медведя, Писаренка, Моторного, Сухого, Тарана, Письменного, Теслі та інших ватажків. Повстанці неодноразово займали Умань, Вінницю, Летичів, Радомишль, Чигирин, Фастів, Корсунь та інші міста й містечка.
На Прикарпатті та в Північній Буковині опришків очолював Олекса Довбуш (1738-1745 рр.), пізніше В. Баюрак та І. Бойчук.
 
Коліївщина
Найбільшого розмаху гайдамацький рух набув на Правобережній Україні в 1768 р. У лютому того року польський король С.Понятовський під тиском Росії підписав документ про формальне зрівняння у правах православних і протестантів з католиками.
У відповідь значна частина польської шляхти об'єдналася в т.зв. Барську конфедерацію, спрямовану проти короля й Росії. Під гаслом захисту католицької віри і шляхетських вольностей, конфедерати почали здійснювати жорстокі каральні експедиції. Для боротьби з ними Росія направила на Правобережну Україну значні військові сили. Одночасно серед православних почали поширюватися заклики до знищення шляхти, підтримані, за чутками, нібито самою імператрицею Катериною II.
Весною 1768 р. в урочищі Холодний Яр під Чигирином гайдамацькі ножі освятив, за переказом, ігуменМотронинського православного монастиря Мелхиседек Значко-Яворський. Керівником повстання став запорозький козак Максим Залізняк. Повстанці захопили Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку, а також найбільше укріплене місто Умань, переповнене шляхтою, католиками і євреями. Уманський сотник Іван Гонта перейшов на бік повстанців. 10 червня в місті відбувся страшний погром, загинуло бл. 2 тис. людей.
Захоплення Умані було кульмінаційним пунктом Коліївщини і гайдамацького руху взагалі. Охопивши Київщину й Брацлавщину, повстання стало поширюватися на Поділля, Волинь, Східну Галичину, загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережжя й Запорожжя. Повстанські загони (їх було бл. 30) очолювали С.Неживий, П.Таран, М.Москаль та ін. Залізняка було обрано гетьманом, а Гонту – уманським полковником.
26 червня 1768 р. повстанців оточили російські війська генерала Кречетнікова. Вони отримали наказ придушити Коліївщину після того, як було приборкано польську шляхту. Керівників повстання було підступно заарештовано, а їх загони роззброєно або розбито в боях. Тисячі підданих Речі Посполитої в жорстоких муках було страчено поляками в містечку Кодні на Житомирщині й у селі Серби на Поділлі. Тут, зокрема, у страшних тортурах загинув І.Гонта, який тримався надзвичайно мужньо.
Суд над російськими підданими відбувся в Києві. М.Залізняка і багатьох інших повстанців після катувань відправили в Сибір на каторгу. У цілому різних форм покарання зазнали бл. 70 тис. чоловік. Остаточно повстання було придушено тільки у квітні-травні 1769 р.
 
7.5 Розподіл українських земель наприкінці ХVІІІ ст.
 
У 70-90-х роках XVIII ст. Росія, Австрія та Прусія розділили між собою територію ослабленої Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.).
До Російської імперії відійшли землі Правобережної України (Київщина, Волинь, Поділля, згодом Холмщина).. Разом із раніше приєднаними Лівобережною й Південною Україною, у складі Росії об'єдналися близько 4/5 усіх українських етнічних земель.
Західноукраїнські землі (Галичина, Буковина й Закарпаття) потрапили до складу Австрійської (Австро-Угорської) імперії. Такий розподіл залишився незмінним аж до подій І Світової війни.
Усунення з політичної арени Речі Посполитої було, з одного боку, логічним наслідком її згубної внутрішньої і зовнішньої політики, у тому числі на українських землях, а з другого, зростанням імперських апетитів сусідніх держав. Найповчальнішим, однак, є той факт, що наприкінці XVIII ст. свою державність втратив не лише український, але й кримськотатарський і польський народи. У їх житті наступив новий історичний період.
Підсумки
За гетьманів І.Мазепи та П.Орлика відбулися останні значні виступи з метою збереження козацької державності. Визначна пам'ятка тієї доби - Конституція 1710 р. Протягом XVIIІ ст. російський уряд цілеспрямовано проводив політику обмеження козацької автономії. Тричі ліквідовувалося гетьманське управління, двічі знищувалася Запорізька Січ; у 1780-х рр. в козацькій Україні остаточно було запроваджено кріпосницькі порядки.
Перемогою Росії в цей період закінчилося і російсько-польське протистояння на українських землях. У результаті трьох поділів Речі Посполитої Правобережну Україну було приєднано до Російської імперії. На її землях згодом було утворено Київську, Подільську й Волинську губернії. Відбувся новий переділ українських земель між Росією та Австрією.
Фото Капча