Українська культура

В Академії крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з найпопулярніших стали театральні вистави; авторами п'єс, режисерами й акторами були викладачі та студенти Академії. Вони відіграли важливу роль у зародженні українського театру. Обов'язковою дисципліною для всіх слухачів було вивчення поетики і музики, а любов до хорового співу українців загальновідома, тож і при Академії працювали великий зведений хор і оркестр. Театр, хор і оркестр зажили популярності серед киян. Академія стала взірцем для навчальних закладів України. За її типом відкривають колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Так, зокрема, Харківська колегія в 1727 р. на початку своєї діяльності стає центром освіти Слобожанщини; тут навчалося близько 500 студентів, викладались інженерні науки, геодезія, географія, артилерійська справа, іноземні мови.

Українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвитку нації, настійно порушувала клопотання перед царським урядом про відкриття в Україні вищих навчальних закладів – університетів. Проте ці клопотання ігнорувалися.

На Правобережній Україні та в західнослов'янських землях розвитку освіти і науки заважало іноземне панування.

Великий внесок, не менший, ніж у філософію, Г. Сковорода зробив у літературу. Він написав багато пісень, які широко розійшлися в народі, байок, де висміював гонитву дворян за титулами та інші людські пороки. Та одна з найбільших заслуг митця полягає в тому, що він перший у літературному процесі почав користуватися живою українською мовою. Його філософська спадщина, літературні твори справили непересічний вплив на наступні покоління, розвиток суспільно-політичної думки, формування свідомості українського народу.

 

Релігійна полеміка з католицизмом та уніатством відображена в літературі другої пол. XVII ст. (Л. Баранович). Ораторсько-проповідницьку прозу розвинув К. Ставровецький.

В кінці XVI – на поч. XVII ст. зароджується драматургія у формах декламацій і діалогів, призначених для виконання в братських школах. Під впливом народної пісенності розвивалася лірична поезія.

Надзвичайно різноманітна літературна спадщина XVIII ст. Активно розвивається мемуарна та історична проза, що висвітлює події недавнього минулого. Виникають козацькі літописи – своєрідні історико-літературні твори, в яких поряд з історичними даними містяться різноманітні фольклорні матеріали, народні оповідання, перекази, легенди тощо.

По свіжих слідах історичних подій писався літопис Самовидця, в якому йдеться про події 1648-1702 pp. Відомий козацький літописець Григорій Грабянка є автором великого історичного твору літописного характеру (1710) про визвольну боротьбу українського народу сер. XVII ст. Український старшинський літописець Самійло Величко – автор літопису, який датований 1702 р. і охоплює історичні події в Україні з другої пол. XV до поч. XVIII ст. У літописі обґрунтовується визвольна боротьба українського народу 1648 – 1676 pp., славиться Б. Хмельницький як політичний діяч і видатний полководець. Величко вперше в українській історії та літературі вживає поняття «Україна» і «український народ» як територіально і національно усталені категорії.

Цікавим літературним явищем культури України XVIII ст. була творчість мандрівних дяків – учнів духовних шкіл, які ходили в села «на пропитаніє». Вірші мадрівних дяків мали бурлескний характер, проте у них крізь сміх, народний гумор пробивалися соціальні мотиви.

У XVIII ст. розвинулася віршована сатирична література, що була кроком вперед, порівняно з бурлескною літературою. Значна кількість сатиричних віршів спрямована проти експлуататорів. У них викривалися несправедливість і хабарництво судей, сваволя панів, пияцтво і зажерливість попів. З'явилися історичні вірші, в яких описувалися події, що хвилювали сучасників, зокрема Національно-визвольну революцію 1648 – 1676 pp. Видатне явище в українській літературі другої пол. XVIII ст. – творчість мандрівного філософа, мислителя і просвітителя Григорія Сковороди, життя і думи якого пройняті протестом проти кріпацтва. У байках (зб. «Басни харковскія», 1769-1774), філософських трактатах і притчах, тематично різноманітній поезії (зб. «Сад божественних пісень», 1753-1785) він показав себе співцем свободи, критиком вад сучасного йому суспільства. «Мой жребий з голяками» – це не порожня фраза, а зміст життя великого поета-гуманіста, який болісно відчував трагізм життя покріпачених народних мас і виступав з критикою феодального суспільства.

Із середини XVIIT ст. прискорився перехід до нової української літератури, в якій міцніли елементи класицизму, сентименталізму, просвітительського реалізму. В літературу все активніше проникала розмовна українська мова. Вона в кін. XVIII ст. здобула перемогу над старою українською літературною мовою. Підтвердженням і живим втіленням цього є мова поеми І. Котляревського «Енеїда».

Тоді в українській мові почали формуватися нові функціональні стилі, дуже вплинула на літературну мову усна народна творчість. Проте в умовах соціального і національного гноблення, що його зазнавав український народ, українська мова піддавалася різного роду обмеженням, її витісняли із важливих сфер суспільного життя.

 

Перший козацький літопис був анонімним, а наступні – авторськими. Григорій Граб'янка і Самійло Величко уклали зводи, де розповіли про козацтво з тією повнотою висвітлення матеріалу, яка була їм доступна. Безперечно, обидва автори знали «Літопис Самовидця», але кожен тлумачить події по-своєму.

Незважаючи на те, що основна тема твору Г. Граб'янки – події визвольної війни 1648 – 1654 рр., він чільне місце відводить питанню походження козацтва, полемізує з польськими письменниками Коховським, Стриковським та Гвагніним, заперечуючи їм