+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
34
Мова:
Українська
трактуваннях радянського періоду, були незаслужено забуті або їм не приділялось достатньо уваги. Це відбувається паралельно з широким перейменуванням топонімів (переважно поверненням до старих назв вулиць, районів, населених пунктів тощо) і є частиною великого процесу інформаційного висвітлення, подеколи «відкриття» цілих пластів національної історії, в т.ч. і з усуненням викривлень інформації та статданих радянської (а часто і царської) історіографії, ідеології та пропаганди. На тлі цих подій не тільки з'являються монументи діячам української історії та культури, а все частіше лунать заклики до знесення пам'ятників «минулої доби».
Так, одним з перших знесено великий монумент (зі скульптурними групами селян і робітників) В.І. Леніну в самому центрі міста (на місці сучасного Монумента Незалежності) біля готелю «Москва» (зараз «Україна»). Однак, толерантість у підходах до історичного процесу серед науковців і фахівців, складність формування нацеліт, брак національних ідеології та виховання, подеколи брак коштів і події сучасності, породили безліч дискусій і думок щодо доцільності подальшого знесення пам'ятників діячам радянської (рідше — навіть ширше, російської) істторії та культури в Києві. Ці дискусії не припиняються і в наш час (кінець 2000-х років).
Пам'ятники Києва у ХХІ столітті
Тенденціями останнього десятиріччя (2000-і) у спорудженні пам'ятників у Києві, як і в Україні в цілому, стало вшанування в камені подій і діячів української та світової історії, значення і роль яких висвітлювалися викривлено або не висвітлювалися взагалі за СРСР (меморіал, пам'ятний знак Голодомору, меморіал Голокосту, пам'ятники гетьману Сагайдачному, Лесю Курбасу, триває підготовка до встановлення пам'ятника Івану Мазепі тощо), спорудження монументів діячам Української Церкви (як і в інших містах країни, особливо на заході), відкриття пам'ятників діячам, що мають відношення до Києва, але творили у контексті інших національних культур (пам'ятники Шолом-Алейхему, М.Булгакову тощо). Ще одним напрямком у зведенні пам'ятників у столиці України є висвітлення у монументальній скульптурі подій та осіб відносно недавньої історії (пам'ятник В. Чорноволу), що нерідко викликає різні почуття і реакцію в суспільстві (монумент Г. Гонгадзе). Популярним є в теперішній час і зображення в пам'ятниках діячів радянської та української культури (театр, кіно, музика) і спорту (пам'ятники В. Лобановському, А. Солов'яненку, М. Яковченку, Л. Бикову тощо), а також втілення у скульптурі деяких персонажів (пам'ятники Проні Прокоповні і Голохвастову, Поніковському, «їжаку в тумані» тощо) і навіть побутових реалій, часто спонсороване окремими громадянами (з отриманням відповідних дозволів), що однак не є настільки розповсюдженим, як на сході України (Бердянськ, Маріуполь) та в деяких інших пострадянських країнах. Глобалізація і включеність України до світового історичного контексту зумовили встановлення пам'ятників «за обміном» (в Києві встановлюється скульптура діяча іншої культури, а відповідно в місті, зазвичай, столиці іншої країни — українського) або цілком спонсоровані іншими державами (пам'ятники Махтумкулі, Г.Алієву тощо), встановлення пам'ятників на честь побратимства Києва з іншими містами (стела Сантьяго де Чилі на проспекті на Героїв Сталінграда), а також пам'ятники на честь подій недавньої світової історії (жертвам терористичного акту 11 вересня 2001 року).
Пам'ятний знак на честь заснування міста Києва в Наводницькому парці (колишньому на і'мя В.М. Примакова).
Пам'ятний знак споруджено в 1982 році на ознаменування 1500-річчя міста Києва. Скульптурну композицію виконано з кованої міді у вигляді плоского човна, на якому встановлено фігури легендарних засновників Києва, - братів Кия, Щека та Хорива і їх сестри Либеді. Біля підніжжя гранітного постаменту - басейн. Довжина човна - 9 м; висота фігур: братів - 4,3 м, Либеді - 3,8 м. Скульптор В.3. Бородай, архітектор Н.М. Фещенко. Перед пам'ятним знаком - гранітний камінь з цитатою «Повісті минулих літ» (див. збільшене фото):
«И быша три брата . єдиномоу имя Кий . дроугому Щекъ . а третьємоу Хоривъ и сестра их Лыбедь. И сотвориша городокъ . въ имя брата их старшаго . и нарекоша Києвъ»
Археологічні дослідження виявили на Старокиївській горі житла та господарські споруди "міста Кия" датовані V-VI століттями нашої ери. Це свідчить про те, що Старокиївська гора, а також гори Замкова та Дитинка були постійно заселені. Північно-західний виступ Старозамкової гори був дуже зручним місцем, яке з мінімальними зусиллями було перетворене на оборонне городище. З трьох сторін тут були круті спуски і лише з четвертої потрібні були серйозні додаткові укріплення. Навколо земель полян об'єдналися древляни, угличі, мешканці півночі, тиверці й місто в IX столітті перетворилося на політичний центр східно-слов'янських племен. В той час місто займало значну частину Старокиївської гори та територію біля підніжжя гори (Поділ), де оселилися ремісники, фах яких закріпився в назвах вулиць - Кожемяцької, Гончарної, Дігтярної.
Золоті Ворота - головна, урочиста брама стародавнього Києва. Свою назву одержали від схожості з константинопольськими Золотими воротами. Про будівництво їх, водночас із Софійським собором, згадується в літопису під 1037. Із записів мандрівників XVI-XVII ст. та малюнків А. ван Вестерфельда (1651) відомо, що вже тоді Золоті ворота були напівзруйнованими. Наприкінці XVII ст., у зв`язку з реконструкцією фортифікаційних споруд міста, перед воротами збудовано земляні бастіони, а вже в середині XVIII століття руїни колись головного виїзду до міста було засипано землею.
Кияни знову побачили стародавню пам`ятку 1832 року, коли К. Лохвицький провів археологічні розкопки Золотих воріт. Після цього вони набрали вигляду двох паралельних стін завдовжки