Управління інноваційною діяльністю підприємств

нормою, а не виключенням, матрична структура приймає наступний вигляд (див. Рис. 1. 4).

Особливою формою організації управління інноваційною діяльністю, яка активно використовується американськими компаніями в останні роки, є створення внутрішньофірмових венчурних підприємств. Вони формуються на великих американських фірмах з ціллю розвитку стратегічно важливих аспектів науково-дослідної діяльності і підтримки приватних інноваційних проектів окремих груп спеціалістів, а інколи і окремих співробітників – новаторів.

Так, наприклад, компанія General Electric має 30 венчурних підприємств, що діють у різних стратегічних сферах господарювання, американська корпорація АТТ створила 50 фірм-новаторів, які функціонують у даній системі.

Важливим аспектом успішної реалізації інноваційної стратегії підприємства має бути розробка особливої системи стимулювання інноваційної діяльності, формування інноваційної культури.

 Інтегральний

(комплексний)

технологічний

менеджмент 

Стратегічний технологічний менеджментТактичний технологічний менеджментОперативний технологічний менеджмент 

Рис. 1. 1. Схема організаційно-технологічного менеджменту

Вище керівництво підприємства

Рішення про розробку нового виду продукції

Відділ НДДКР

презентація ідеї і дослідного взірця

Відділ маркетингурозробка маркетингової програми

Виробництвозвіт “Витрати-випуск”

Відділ збутуКошторис витрат

Фінансовий відділ

Ринкове тестування

Рис. 1. 2. Послідовна форма організації інноваційної діяльності в американських компаніях.  

Рис. 1. 3. Принципова схема паралельної форми організації інноваційної діяльності в американських компаніях

Рис. 1. 4. Схема інтегральної форми інноваційної діяльності

РОЗДІЛ 2. Особливості управління інноваційною діяльністю підприємства в Україні

2.1 Особливості управління інноваційною діяльністю підприємства в Україні

Сьогодні термін «інновація» поширений і активно використовується в усіх галузях економіки. Наповнення змісту зазначеного поняття здійснюється через певну діяльність, яка забезпечує існування інновації. У теорії і практиці така діяльність називається інноваційною. За існуючими визначеннями, остання становить взаємозалежну та узгоджену послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних робіт для втілення їх у новому чи вдосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції. У цьому контексті інноваційна діяльність розглядається як матеріалізація науково-технічного прогресу, яка спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства у високоякісних товарах і послугах.

Інноваційна діяльність є одним із істотних елементів відновлення економіки. Вона потребує використання комплексу науково-технічних та промислових факторів, що встановлюють ринкове середовище, яке треба розглядати з погляду їх впливу на економіку країни. Упровадження інновацій тільки тоді має успіх, коли ефект для економіки та суспільства перевищує наявні затрати. На вітчизняних підприємствах відбувається нагромадження застарілої техніки та обладнання, відсутні достатні джерела для відтворення основних засобів, що призводять до низької продуктивності праці, високих цін і низької якості продукції.

Тому в основу зростання конкурентоспроможності та економічної ефективності промисловості має бути покладено постійне і швидке оновлення основних засобів, що вимагає від підприємств пошуку джерел, а від держави – створення умов для інвестування. Для подолання технологічного й технічного відставання підприємств та підвищення технічного рівня які імпортуються, потрібне оздоровлення фінансово-економічного стану підприємств; зниження відсоткової ставки до рівня, за якого стане можливим кредитування виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок; створення умов для залучення інвестицій у галузі й кредитування підприємств банками другого рівня; залучення іноземних інвесторів у виробництво окремих споживчих товарів з метою підвищення технологічного й технічного рівня виробництва; визначення пріоритетів і селективна інвестиційна підтримка найефективніших підприємств, що випускають високотехнологічну, конкурентну продукцію на внутрішньому й зовнішньому ринках; надання технічної, технологічної і методичної допомоги підприємцям з організації і розвитку виробництва, оформлення бізнес-планів.

Особливу увагу варто приділити питанню фінансування розвитку інновацій, яке, на жаль, в Україні не здійснюється належним чином. До основних чинників, що негативно впливають на інноваційний розвиток та його управління, слід віднести: низький рівень бюджетного фінансування науково-дослідних робіт, що передують інноваціям; відсутність механізмів надання пільг промисловим підприємствам, що впроваджують інновації; відсутність галузевої програми державної інноваційної політики, економічних механізмів, спрямованих на забезпечення переходу на інноваційну модель розвитку; відсутність галузевого інноваційного фонду для фінансування науково-дослідних робіт; наявність податку на чистий прибуток державних підприємств. Для вдосконалення управління інноваційною діяльністю з боку держави необхідно спрямовувати її зовнішню політику на максимальне використання можливостей інтеграції з міжнародними економічними об’єднаннями та впровадити роботу з адаптації іноземного досвіду сприяння інноваційній діяльності. Також Україна має хороший кадровий потенціал, який не поступається потенціалу багатьох зарубіжних країн. Отже, інноваційна діяльність підприємств є головним чинником успіху в зростаючій ринковій конкуренції, основним засобом підвищення ефективності виробництва та якості промисловості. Держава повинна підтримувати інноваційно активні підприємства, забезпечувати рівність конкурентних умов з зарубіжними виробниками продовольчих товарів, сприяти залученню інвестицій задля використання вітчизняних передових технологій та адаптації до вітчизняних умов іноземних технологічних інновацій.

2.2 Міжнародне співробітництво

Міжнародне науково-технічне співробітництво є, єдиною складовою наукової сфери України, показники якої постійно поліпшуються. За останні роки нашою країною підписано близько 30 угод про співробітництво з міжнародними організаціями й окремими державами. Найбільш динамічно таке співробітництво розвивається з Європейським Союзом (Програми ГМТА8, ТАСІ8, СОРЕКМСШ і ін.) і окремими державами Європи, з Північною Америкою, де основну роль у розвитку співробітництва грає Фонд цивільних досліджень США, і з Науковим Комітетом НАТО, у рамках програм якого українські дослідники одержали близько 500