Управління інноваційною діяльністю підприємств

грантів. Особливо слід зазначити діяльність УНТЦ, який уже третій рік фінансує програму партнерських проектів українських учених з їхніми колегами і потенційними інвесторами з країн-донорів цього Центру. Найбільш активно бере участь у міжнародній кооперації Національна академія наук України, близько 90 організацій якої проводять спільні дослідження з закордонними партнерами майже по 600 темам. Значна кількість співробітників НАНУ беруть участь у роботі провідних наукових центрів, є членами міжнародних комітетів, працюють у редакційних колегіях іноземних наукових журналів, беруть участь у виконанні великих міжнародних програм. У десятки разів зросла інтенсивність міжнародних комунікацій українських учених: закордонні стажування, участь у конференціях і семінарах, публікації в іноземних журналах, читання лекцій за рубежем.

Безсумнівно, що інтеграція вітчизняної науки у міжнародний контекст є позитивним явищем. Після довгих років ізоляції наша наука одержала можливість безпосереднього зіставлення зі світовим рівнем, а також вигоди від кооперації по значному числу наукових напрямків, у яких ми маємо незаперечні досягнення. Ці вигоди тим більше очевидні, якщо врахувати, що значну частину витрат на участь українських фахівців у різних формах кооперації покривають закордонні партнери. Безумовно, це дозволяє нашим ученим бути учасниками нових досліджень, сприяє збереженню кадрів, розширенню міжнародної комунікації, придбанню досвіду наукового менеджменту, а в деяких випадках – дозволяє поліпшити матеріальну базу.

Однак, якщо більш уважно розглянути структуру проектів, які фінансуються з міжнародних джерел, стає очевидним, що в більшості випадків ми маємо справу з тією чи іншою формою фінансової підтримки нашого наукового співтовариства, а не з фінансуванням нових досліджень, котрі виконуються у кооперації з закордонними партнерами. Особливо це очевидно для спільних технологічних розробок, число яких відносно невелике. Помітимо також, що деякі з пропонованих нам форм співробітництва не можна розцінювати тільки позитивно. Варто враховувати, що міжнародні інститути, надаючи підтримку нашим ученим і науковим колективам, зовсім не прагнуть до розвитку науково-технічного потенціалу України. Незважаючи на всю очевидність внеску розвинутих країн у стабілізацію положення української науки, він певною мірою несе в собі також небезпеку закріплення нашої країни у аутсайдерах економічної і науково-технічної політики світових лідерів.

2.3 Удосконалення управління інноваційною діяльністю підприємств харчової промисловості в Україні

Постановка проблеми

Сьогодні за посилення міжнародної конкуренції забезпечити конкурентоспроможність галузей про- мисловості можна лише на основі активізації інноваційної діяльності, яка з використанням науково- інноваційних розробок стає каталізатором економічного розвитку господарства країни. Володіючи сприятливими природно-кліматичними умовами для ведення сільськогосподарського вироб- ництва, країна внаслідок технологічної відсталості та нераціональної організації реформованого аграрного сектору сьогодні не в змозі забезпечити населення доступною за ціною і достатньою за стандартними нормами харчовою продукцією. Наявність зазначених чинників та розвинутої системи агропромислового напрямку дає можливість розвивати харчову промисловість з орієнтацією на внутрішнього та зовнішнього споживача, що стає можливим за умов широко впроваджених інноваційних процесів. Необхідність посилення інноваційної діяльності у харчовій промисловості України з метою формування конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринках продовольчого комплексу не викликає сумніву.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Однією з найважливіших галузей економіки країни є харчова промисловість. Ця галузь спроможна забезпечити внутрішні потреби в продовольчих товарах, на які припадає понад 60% особистого споживання матеріальних благ населення, забезпечуючи населення продуктами харчування, має також значний експортний потенціал.

Інноваційна діяльність, особливо у харчовій промисловості, є одним із істотних елементів відновлення економіки. Вона потребує використання комплексу науково-технічних та промислових факторів, які встановлюють ринкове середовище, яке треба розглядати з погляду їх впливу на економіку країни. Впровадження інновацій тільки тоді має успіх, коли ефект для економіки та суспільства перевищує наявні затрати, інновація використовується протягом значного періоду часу. Збереження стабільного позитивного приросту продукції у харчовій промисловості потребує постійного техніко-технологічного оновлення підприємств, тому що недостатній рівень розвитку технологічної бази, притаманний багатьом структурним підрозділам цього виду діяльності, становить проблему, яка вимагає активізації інноваційної діяльності. В Україні у 2013 році, за даними Держкомстату, нараховувалось 358 підприємства харчової промисловості, які впроваджують інновації, що на 115 одиниць більше, ніж у 2014 році (табл. 1). Аналіз даних свідчить про те, що кількість підприємств, які витрачали кошти на інноваційну діяльність, а, зокрема, на дослідження і розробки порівняно з 2012 роком зменшилось на 0, 15%. Це зумовлено тим, що сьогодні недостатньо кваліфікованих фахівців, які здатні впроваджувати новітні технології в процес виробництва продукції та відповідати за якість самої продукції. Також значно збільшилась кількість підприємств, які витрачали кошти на придбання машин, обладнання установ з 114 одиниць із 243 (0, 5%) у 2013 році до 256 із 358 (0, 7%) – у 2014 році (див. табл. 1. 1). Однак, знизилась кількість підприємств, які витрачають кошти на придбання нових технологій, що пов’язано з високою вартістю зарубіжних технологій та відсутністю вітчизняних. Це є одною із основних причин гальмування темпів розвитку галузі, яка також зумовлює нестачу передумов для стійкого зростання в майбутньому, спрямованого на оновлення стану матеріально-технічної бази харчової промисловості.

У галузі відбувається нагромадження застарілої техніки та обладнання, відсутні достатні джерела для відтворення основних засобів, що призводить до низької продуктивності праці, високих цін і низької якості продукції. Тому в основу зростання конкурентоспроможності та економічної ефективності харчової промисловості має бути покладено постійне і швидше оновлення основних засобів, що вимагає від підприємств