Управління конкурентоспроможністю продукції підприємства КП СПС «Арсенал"

За іншого підходу, що називається “паралельним”, інформація передається частками одночасно у двох напрямках: від попередньої стадії до наступної і навпаки. Це скорочує загальний час розробки, але може бути ефективно тільки в умовах правильно обраної інформаційної моделі.

На практиці стає недостатнім використання однієї моделі, заснованої на “паралельному” підході з частковою передачею інформації. В цьому випадку можливий зворотній ефект, коли невчасно передана інформація затримує наступні роботи. Для ефективної праці інформаційний процес повинен бути інтенсифікованим таким чином, щоб, отримуючи інформацію, працівники мали змогу передбачати напрямок розвитку подій і до моменту надходження наступної частки інформації мати прогноз на наступний відрізок часу. Прогноз буде більш точним, якщо проміжки часу між черговим надходженням інформації будуть якомога більш короткими, і об'єм інформації більш незначним.

Перехід до інтенсивної технології є можливим за наступних умов [45]:

‒міжфункціональні інформаційні потоки повинні стати частими та частковими за рахунок формування проектних груп;

‒відношення в системі управління і відповідальність за результати роботи повинні адекватно змінитись;

‒рівень і якість інформаційних процесів повинні підвищитись.

Існуюча пропускна потужність функціональних служб часто є вузьким місцем при переході до інтенсивної інформаційної технології. Тому, при проведенні необхідних змін в організації важливо попередньо оцінити поточний виробничо – господарський стан виробництва та пропускну спроможність функціональних відділів та служб.

5. Скорочення періоду планування

Планування є ще однією сферою, де можна значно скоротити час всього виробничого циклу загалом та тривалість розробки нового виробу зокрема.

За більший плановий період може пройти більше змін, що потягне за собою додаткові зусилля на переробку плану. Часто це призводить також до різноманітних виробничих конфліктів та значних простоїв функціональних служб.

Інше потенційне джерело ефекту від скорочення тривалості періоду планування знаходиться в сфері забезпечення комплектуючими виробами та запасними частинами.

6. Мінімізація кількості ланок в мережі реалізації

Мова йде про посередників – дублерів, які займаються багаторазовим перепродажем товару в тих сегментах ринку, де з будь – яких причин виробнику не вдається організувати свої канали розподілу продукції. Скорочення кількості таких посередників – одна з небагатьох вимог, які однаково вигідні і виробнику і споживачу. Зменшення кількості ланок, які перепродають продукцію, дозволяє виробнику підвищити ефективність збуту, та запобігає безконтрольному підвищенню цін на товари за рахунок витрат та прибутків фірм – посередників.

Для уникнення багаторазових перепродажів продукції необхідно дотримуватися ряду правил. Найбільш очевидне – пошук кінцевого споживача, зацікавленого в використанні продукції. Ця робота потребує спеціальних маркетингових досліджень, спрямованих на визначення цільових сегментів споживачів і розробку спеціальних засобів комунікації з ними. Через відсутність кадрів, а також ліміт фінансових ресурсів, ця робота часто ігнорується, що призводить до переключення споживачів на тих продавців, хто “йде назустріч” своїм клієнтам.

Економічна ефективність перепродаж прямо залежить від різниці в цінах покупки / продажу. Тому істотною причиною наявності довгого ланцюга перекупщиків є занижена виробником ціна продукції. Іноді низька ціна є результатом необґрунтованого підходу до ціноутворення продукції, коли фірма орієнтується тільки на внутрішні фактори ціноутворення і ігнорує зміну кон’юнктури.

Контроль посередницького середовища фірми можна здійснювати і на державному рівні. Податки на посередницьку діяльність у тому чи іншому бізнесі, а також встановлені норми рентабельності певних видів продукції – головні державні важелі регулювання ефективності посередницької діяльності. Разом з тим підприємство – виробник повинно усвідомлювати, що вирішальною силою в боротьбі з перепродажем своєї продукції повинно бути саме підприємство, його продумана маркетингова діяльність у цільовому сегменті ринку.

Загалом, підприємство у процесі підвищення конкурентоспроможності власної продукції (послуг), може діяти у різних напрямках [36]:

‒добитися відмінності товарів підприємства в очах покупців від товарів конкурентів;

‒вибрати з намічених до виробництва товарів один, що є найпривабливішим для всіх покупців, і здійснити на цій основі прорив на ринку;

‒відшукати нове вживання товарам, що випускаються;

‒своєчасно вилучити економічно неефективний товар із збутової програми підприємства;

‒знайти вихід на нові ринки як із старими, так і з новими товарами;

‒здійснювати модифікацію товарів, що випускаються, відповідно до нових смаків і потреб покупців;

‒знижувати всі види витрат і втрат у процесі виробництва та збуту товарів;

‒покращувати якісні параметри продукції;

‒регулярно розвивати і удосконалювати систему сервісного обслуговування товарів, що реалізуються, і систему стимулювання збуту в цілому тощо.

Ключовим моментом в завоюванні позицій на ринку щодо численних конкурентів є своєчасне оновлення вироблюваних товарів, підготовка і організація виробництва нових видів продукції. В сучасному світі створення і виробництво нових товарів мають вирішальне значення для процвітання підприємства. Згідно статистичних даних, після освоєння нової продукції, яка складає основу виробництва, темп зростання її реалізації приблизно удвічі вищий, ніж у конкурентів. Випускаючи нову продукцію і розширюючи асортимент пропонованих товарів, фірми прагнуть понизити залежність від одного товару, звести нанівець імовірність банкрутства та забезпечити стабільність свого розвитку.

Удосконалення управління конкурентоспроможністю продукції досить актуальне питання для багатьох підприємств. Саме за допомогою управління конкурентоспроможністю продукції підприємства забезпечують власну економічну безпеку, виживають у складному і швидко мінливому середовищі, та мають передумови до ефективного функціонування у