Управління людськими ресурсами

До індивідуально-психологічних якостей особистості відносяться: темперамент, розумові здібності, воля, емоційність, характер, пам'ять, уява та ін.

Команда – це організація. Їй, як і всім організаціям, притаманні такі риси, як поділ функцій між співробітниками, порядок підпорядкованості і т. Д. Активність команди може розвиватися одночасно в декількох напрямках, що вимагає спеціальних зусиль по збереженню цілеспрямованості групових зусиль у рамках поставленої мети, впливу на свідомість членів команди для об'єднання індивідуальної активності кожного в єдине ціле.

Соціальна влада в команді реалізується через феномени лідерства та керівництва. Зазначені феномени є проявом процесу впливу, але мають різну природу.

Лідерство – це виникаючий спонтанно в групі процес психологічного впливу одного члена групи, на інших. Лідера можуть породжувати не тільки особисті якості, але і структура взаємин у групі. Міжособистісні зв'язки складаються і визначаються залежно від цілей групи, норм і цінностей, встановлених у ній. На основі сформованих норм і цілей висувається лідер, який уособлює бажані групою норми і цінності, об'єднує навколо себе. Установки лідера стають еталоном для всіх або більшості членів групи, за ним визнається право вести за собою, бути останньою інстанцією в оцінці різних групових ситуацій. Лідер – це людина, що володіє певною владою, що має авторитет і право на оцінку і вплив.

Керівництво представляє іншу форму реалізації соціальної влади. Керівництво – це процес управління, який здійснюється керівником, виконуючим роль посередника соціального контролю і влади, на основі правових повноважень і норм більш широкої соціальної спільності, в яку входить дана група.

Таким чином, керівництво представляє соціальну характеристику процесу взаємодії між керівником і підлеглим, а лідерство дає психологічну характеристику поведінки окремих членів групи. Однак, керівник і лідер вирішують близькі завдання: вони стимулюють групу, прагнуть зорієнтувати її на виконання певних завдань, вишукують можливості і засоби для їх ефективного вирішення.

Важливим фактором психологічного впливу керівника на групу є його авторитет. Авторитет формується з урахуванням особистісних особливостей керівника, його організаторського та мотиваційного потенціалу (здатності бути лідером-організатором і лідером – мотиватором), стилю керівництва і т. п.

Важливою якістю керівника є вміння користуватися різними стилями керівництва і здатність їх застосовувати в залежності від характеру вирішуваних завдань, специфіки конкретної обстановки, соціально-психологічних особливостей співробітників.

Стиль керівництва – це управлінська категорія, що дозволяє комплексно оцінювати поведінку керівника в колективі, використовувані ним методи підготовки і прийняття рішень, способи їх здійснення і форми контролю за діяльністю підлеглих.

Виділяють три стилі керівництва:

авторитарний;

демократичний;

ліберальний.

Авторитарний (директивний) стиль заснований на високій централізації керівництва, єдиноначальності в прийнятті рішень, жорсткому одноосібному контролі над діяльністю підлеглих. Підлеглим відводиться роль виконавців наказів керівника, який вказує їм на найближчі цілі діяльності, але не повідомляє про подальші плани і завдання групи. Серед методів керівництва переважають накази, розпорядження, догани, позбавлення пільг.

Демократичний (колегіальний) стиль заснований на гарному взаєморозумінні керівника з підлеглими, що виражається у відкритому, взаємному обміні інформацією, спільним ухваленням рішень на основі обговорення проблеми, розподіл повноважень і відповідальності між керівником і підлеглими. При цьому керівник вимогливий, але справедливий. Він всіляко заохочує і стимулює ініціативу з боку підлеглих, спілкується з ними доброзичливо і ввічливо. Такий стиль характеризується низькою конфліктністю та легкої керованістю виниклих конфліктів у зв'язку зі сприятливим психологічним кліматом у групі.

Ліберальний стиль відрізняється тим, що керівник приймає мінімальну участь в управлінні, перекладаючи свої функції і відповідальність на інших. Стиль не результативний. Застосування його можливо лише у творчих, наукових групах, де кожному члену притаманна самостійність і творча індивідуальність, або за наявності в групі людини, що здійснює фактичне керівництво.

Розглянуті стилі керівництва не завжди в практичній діяльності присутні в чистому вигляді.

Необхідність оперативного прийняття рішення часто змушує керівника до застосування авторитарного стилю. Вирішення складних проблем, що потребують глибокого аналізу, високої компетентності та професіоналізму змушує використовувати демократичний стиль, який сприяє співпраці всіх членів групи в досягненні спільної мети.

Великий вплив на стиль керівництва мають індивідуальні якості особистості керівника. Для успішної управлінської діяльності він повинен володіти здібностями до вирішення проблем, бути орієнтованим на ефективність і якість результатів, енергійним, ініціативним, відповідальним, незалежним і самовпевненим, володіти стратегічним мисленням, здатністю переконувати і встановлювати зв'язки, вміти вести переговори.

 

 

Система управління людськими ресурсами не буде ефективно функціонувати, якщо не буде розроблена ефективна модель мотивації, так як мотивація спонукає конкретного індивіда і колектив у цілому до досягнення особистих і колективних цілей.

Мотивація – це процес, по стимулюванню людини або групи людей до активізації діяльності по досягненню цілей організації. Сучасні теорії мотивації базуються на даних психологічних досліджень. Вони роблять наголос на виявлення переліку та структури потреб людей.

Потреби – це усвідомлення нестачі чого-небудь, що спричиняє спонукання до дії. Потреби можна поділити на первинні та вторинні.

Первинні потреби закладаються на генному рівні і мають фізіологічну природу.

Вторинні потреби виникають в міру набуття життєвого досвіду. Задовольнити потреби можна винагородами.

Винагорода – це все те, що людина вважає для себе цінним. При цьому необхідно враховувати індивідуальність людини, її особисте поняття цінності.

Розрізняють зовнішню і внутрішню винагороду.

Зовнішня винагорода дається організацією (зарплата та інші виплати, оплачене харчування, приватне медичне страхування, соціальні пільги, низькопроцентні кредити, просування по службі і т. п.).

Внутрішню винагороду дає безпосередньо сама робота (почуття успіху при досягненні мети, почуття власної значущості і т. п.). Розробка системи мотиваторів до специфіки колективу та сфері діяльності – один з головних резервів підвищення ефективності управління.

Позитивним підходом до мотивації проектної команди є:

встановлення набору індивідуальних чинників мотивації, які найбільшою мірою впливають на поведінку працівника;

позитивний клімат у команді;

можливість повної реалізації сил, розкриття творчого потенціалу, професійного зростання кожного;

ясне визначення цілей в роботі;

чіткі критерії для визначення успіху;

винагорода ефективного трудового вкладу в загальні результати роботи;

однакові можливості при прийомі на роботу і службовому просуванні, в залежності від професіоналізму співробітників, результатів їх діяльності, компетенції, досвіду;

умови для задоволення потреб у контактах.

 

 

Управління проектами ґрунтується на матеріалах інших економічних дисциплін, його метою є проведення аналітичних досліджень для обґрунтування управлінських рішень, виявлення можливостей підвищення ефективності виробництва, фінансової та інвестиційної діяльності.

Управління проектами допомагає поліпшити незадовільні ситуації при впровадженні проектів у життя та сприяє підвищенню ефективності підприємств і фірм.

У міру кардинальної трансформації економічного середовища все гостріше постає проблема обґрунтування управлінських рішень, дедалі більше уваги керівники підприємств приділяють розв'язанню стратегічних проблем. У цьому відношенні управління проектами тісно пов'язано з плануванням, однак багато в чому й відрізняється від нього. Планування – це програма практичних дій, тим часом як управління проектами має дослідницький характер. Управлінські рішення, що приймаються керівництвом, можуть бути спрямовані не лише на реальні об'єкти господарської діяльності, а й на вдосконалення інформаційних моделей, які передбачають ефективну стратегію програмних завдань. При підготовці та прийнятті управлінських рішень необхідно брати до уваги різні аспекти діяльності підприємства: економічний, соціальний, організаційний, політичний, правовий та інші.

 

 

1. Браун М. Досягнення успіху в менеджменті проектів/ Марк Браун, ; Британська Рада в Україні. -2-е вид.. -К., 2000. -96 с.

2. Верба В. Проектний аналіз: Навч. посібник/ Вероніка Верба,, Олександр Загородніх, ; М-во освіти України; Київський нац. економічний ун-т. -К. : КНЕУ, 2000, 2005. -322 с.

3. Веретенников В. І. Управління проектами: Навчальний посібник/ В. І. Веретенников, Л. М. Тарасенко, Г. І. Гевлич; М-во освіти і науки України, Макіївський економіко-гуманітарний ін-т. -К. : Центр навчальної літератури, 2006. -279 с.

4. Мазур И. И. Управление проектами: Учебноепопосбие / И. И. Мазур, В. Д. Шапиро, Н. Г. Ольдерогге. – М. : Омега-Л, 2004. – 664 с.

5. Богоявленська Ю. Проектний аналіз: Навч. посібник/ Юлія Богоявленська, Олек-сандр Загородніх, ; Мін-во освіти України, Європейський ун-т фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу. -К. : Кондор, 2006. -335 с.