Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Уявлення прадавніх українців про своє походження

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Уявлення прадавніх українців про своє походження
2. Вплив вірувань і суспільних уявлень на освіту
Список використаної літератури
 
1. Уявлення прадавніх українців про своє походження
 
Уявлення прадавніх українців про своє походження були достатньо цілісними й поетичними. В них ще не зустрічається відокремлення природничого, соціального та гуманітарного аспектів світосприйняття. Так, у міфі про походження людини від шлюбу неба й землі мовою образів навколишнього світу розповідається про те, що людина – це не тільки дитя світла (небо), а й більш твердої речовини (земля), що вона – плід самоусвідомлення (небо) і культурного ґрунту (земля), а також, що вона – плід уявного (небо) і втіленого (земля). Цікаво, що спочатку небо сприймалося в образі жінки-діви, яка дивує, надихає і осяює, а ґрунт в образі чоловіка. Не випадково в українській мові слова «діва» і «диво» мають однаковий корінь. На найдавніших єгипетських фресках ми також зустрічаємо діву в образі неба у зірках, яка дугою вигнулася над чоловіком-землею, точніше, ґрунтом і надихає його сновидіння. Це уявлення і стало основою для пізнішого міфу про створення Єви з ребра Адама, коли той спав. У сиву давнину люди надавали великого значення почуттям і лише набагато пізніше почали звеличувати свою діяльність, її результати, а отже й самих себе. Вони стали шанувати жінку-матір, чоловіка-воїна, мисливця, землероба. Разом з іншими чинниками це зумовило подальший перехід до патріархату.
В іншому прадавньому українському міфові про походження людини від води й вогню також природо-орієнтованою мовою розповідається не тільки про те, що жива речовина з'являється з води, тобто що сама вода є живою речовиною, яка запам'ятовує інформацію, а й про те, що людина, яка складається з води й вогню, почуттів і думок, сама є руслом для потоку власного світла самоусвідомлювання. Так, у слові «людина» складова «лю» (льо!) – це вигук подиву, осяяння, просвітлення, або ж світло, а «дина» (дн) – це день, продовження світла, або ж продовження води, точніше, потік. Звідси і назви річок: Дон, Дунай, Десна, Дніпро, Дана, в назві яких ми весь час зустрічаємо звуки «дн», а ще дно та ін. Не випадково праукраїнці любили жовтий (світло сонця й самоусвідомлювання) і блакитний (вода, потік) кольори, поєднання яких породжувало зелений колір життя. До того ж і слово «любов» означає бовваніння світлом і теплом, тобто їх випро-мінення, бо складається із «лю» і «бовваніння» (розвиднення). Звідси любити означає бути як світлом, або ж випромінювати світло, так і переживати власне просвітлення. Прадавні українці дуже любили сонце, яке дарувало їм світло й тепло і порівнювали з ним свої найвищі уявлення й почуття. Вони називали коханих жінок сонечком, а чоловіків місяцем-місяченьком, який керує водою. А пізніше і доньку, й сина почали називати сонечками; хлопчикам-малюкам і досі пов'язують блакитну стрічку, а дівчаткам рожеву.
Одним із найцікавіших і загадкових міфів є також міф про світове дерево, на якому жили у злагоді птахи і миші, перші займали гілки, а другі коріння й стовбур. З часом їх стало так багато, що місця усім уже не вистачало. Хтось із мишенят уночі почав гризти лапки пташенятам, щоб ті посунулися. А вдень пташенята клювали мишенят, щоб ті звільнили місце. Згодом розпочалася бійка, яка поступово втягнула й дорослих... У цьому міфі в образах птахів і мишей віддзеркалено два основних адаптивних психотипи людської поведінки: креатив-ний (птахи) і виконавський (миші).
Щодо пізніших міфів, то тут не можна не згадати стародавні міфи й легенди про Дніпро та людей, які населяли його береги. Наші пращу-ри-русини дуже любили Дніпро і залежно від ставлення до нього називали то Батьком-Борисфеном, то Славутичем, то Биком, або Ревучим.
Русини дістали свою назву від русел річок, вздовж яких вони любили селитися, щоб завжди мати цілющу воду та свіжу рибу. Люди порівнювали ріки з матерями, які годують дітей, захищають їх від ворогів, вчать орієнтуватися на місцевості, виховують любов до природи і світу.
Річка дала назву й дієслову ізрікати – говорити, діяти словом. Ще й досі збереглося прізвище Русин, розповіді про морських, річкових, озерних, лісових і польових русалок, свята русалії та обряди хрещення води і водою.
За прадавнім міфом русини народилися від шлюбу Таргитая, який був сином Зевса, і дочки Борисфена Рус або Роус. Ім'я Таргитай означає «виспівуй вищі закони життя». А Рус (Роус) – це багатопелюсткове русло, квітка життя. Народжена від шлюбу Борисфена (холодний вихор з високих гір або ж із самого неба) і матері землі, вона була улюбленою донькою землі і неба. Цей міф свідчить не тільки про прадавні зв'язки русинів з іншими народами світу, про взаємний обмін і розвиток їх культурного надбання, а й про те, що вони вважали себе синами й доньками неба і землі, уяви і праці, або культури.
Залишки людських поселень на території сучасного Києва відомі від часів пізнього палеоліту (давнього кам'яного віку; близько 40-10 тисяч років тому). Населення періоду енеоліту (мідного віку) на території Києва було носієм трипільської культури, пам'ятки якої вперше відкрив український археолог В. В. Хвойка.
Київ – це дитя ріки, яке
Фото Капча