Уявлення прадавніх українців про своє походження

Освічений монах Києво-Печерської лаври Нестор Літописець, який вивчав свій рідний союз племен та описував звичаї різних народів, які до нього входили, зазначав, що поляни були лагідними й терплячими, полюбляли влаштовувати весілля і шанували своїх жінок. Інші ж народи, які входили в союз, відрізнялися тим, що їх люди жінок не шанували, а викрадали собі дівчат як здобич і весіль не влаштовували. Нестор Літописець шукав духовне коріння народів, звідки, зокрема, походить назва Києва та яка вища ідея в неї закладена. Мо-нах-історик і психолог відібрав із сивої давнини дві легенди, які прислуговували колись далеким пращурам, а відтепер мали надихати майбутні покоління.

Одна з цих легенд говорить про те, що Київ було названо на честь славетного сина богині ріки – перевізника Кия, який перевозив людей через Борисфен, або ж Дніпро-Славуту Учитель і жрець Кий (Кай), переправляючи шукачів знань з одного берега пізнання на інший, промовляв такі слова, які допомагали його учням поєднувати різні культурні береги часу й притаманні їм способи пізнання в єдиний світ. Кий (Кай) – це скорочене від ізрікай, що означає син ріки, або той, хто діє словом. Кий, немов золотим списом, вці-лював у рибку-сонцеслово, яка жила в небесній річці-мовоньці, й годував нею людей. Не випадково іменем учителя, яке опоетизовує слово, що в свою чергу є засобом спілкування, пізнання й розвитку людиною самої себе та інших, було названо столичне місто, яке стало творчою лабораторією майбутнього. Окрім того, слово порівнювалося із золотим дощем і золотим зерном. Кий – також назва одного із союзів племен землеробів зі столицею Київ, етнічним засновником яких і став свого часу «перевізник», служитель мови й слова Кий (Кай). Можна припустити також, що міф про Каїна і Авеля має своє прадавнє коріння й розповідає про етнічний конфлікт між землеробами та скотарями, про значну відмінність у системах їх вербального й невербального мовлення, світовідчуття, світосприйняття та вірування, що зумовлено провідними видами діяльності.

Друга легенда значно молодша за першу. Вона розповідає про трьох братів Кия, Щека, Хорива та їх сестру Либідь. Вони походили від касти жерців, але були вже представниками нової влади – військової аристократії, «княжого роду», який мав захищати духовне надбання культури.

Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь припливли у небесній лодії, де завдяки різним ладам-способам пізнання світу, які взаємодоповнювалися, панували гармонія, любов і злагода. Мандрівникам дуже сподобалися зелені дніпровські кручі, вони вирішили збудувати тут місто, яке б нагадувало небесну столицю.

На честь легендарних князів люди назвали три високі київські гори. Княгиня Київиця – вершина мови філософії та релігії, які творять уявний світ. Княгиня Щекавиця – вершина мови ремесел і наук, які будують матеріальний світ. Княгиня Хоривиця – вершина мови мистецтв, які відроджують людину. А іменем сестри Либідь була названа найпрекрасніша, як біла лебідонька, річка. Вона витікала, немов із самісінького серця, і поєднувала між собою у єдине ціле і гори, і долини казкового міста. Либідь – це мова самої любові, вона княгиня освіти й культури. В образі Либеді віддзеркалені уявлення про богиню Ладу, яка стала свого часу засновницею нового етносу, навчивши людей цілительства, просвітництва, більш досконалого землеробства й нових свят, які організують психічне життя людей.

Культурні та духовні досягнення наших пращурів нічим не поступалися перед іншими етносами. Вони й досі залишаються непе-ревершеними. Каста жерців змогла створити таку духовну ідеологію і так її втілити в організацію природного, світоглядного й мовного ландшафту, що вона існує і досі. Називаючи місто на честь старшого брата Кия, прабатьки нагадували нащадкам про те, що мовлення втаємниченої в духовне знання, тобто посвяченої, освіченої культурної людини, немов чиста ріка, завжди відроджуватиме й зцілюватиме, поїтиме й годуватиме, якщо буде гармонійно поєднувати у слові філософію й релігію, науку й мистецтво. Можливо, саме ці шматочки тіла єдиного духовного знання, бога Озіріса, віднайшла богиня Ісіда, коли, збираючи їх по всьому світу, побувала на київських горах. Іншими словами, ідея кроскультурного освоєння світу вже мала певне підґрунтя серед цивілізованих народів. Вказуючи на мовленнєвий вимір соціуму, ця ідея спонукає нас до відкриття ще одного рівня контексту Вчення про Слово (Новий Заповіт), який говорить про необхідність розвивати мовленнєву рефлексію й оберігати тим самим людину від професійної та осо-бистісної деформації.

На старій мапі, складеній мовою кольорів, що розповідали про географічні, геологічні й архітектурні особливості поселень та про діяльність їх мешканців, існували Біла Русь, Чорна Русь, Червона Русь і Молочна Русь. Лісостеп, безмежний