Уявлення прадавніх українців про своє походження

Важливим фактором є також умови, за яких відбувається навчання. В одних культурах дітей навчають у школах вчителі (індустріальні суспільства), в інших – старійшини, ще в інших – матері. В одних культурах вчитель дає дітям інформацію, а вони повинні слухати і запам'ятовувати, в інших – учитель-лідер допомагає дітям самостійно перевідкривати знання. Іноді дітей хвалять за найменші досягнення або, навпаки, звертають увагу тільки на помилки, тобто в першому випадку заохочують унікальність й індивідуалізм (США), а у другому – шукають шляхи заохочення всієї учнівської групи в навчальний процес (Китай). Японці й китайці (колективістська культура) вважають своїх дітей рівними і на перше місце ставлять старанність у навчанні, їх матері навіть жертвують собою задля шкільних успіхів своїх дітей. Американці ж (індивідуалістична культура) визнають відмінності й на перше місце ставлять ті здібності, які дитина отримує від народження, а отже, шукають підходи до їх розвитку. Крім того, американські матері не надають великого значення шкільним успіхам своїх дітей і бажають, щоб школа не підривала у них віру в себе. Водночас віра в те, що здібності важливіші, ніж зусилля, є також визнанням того, що кожна дитина обмежена у своїх здібностях.

Таким чином, школа не тільки дає знання, виховує почуття і волю, навчає саморегуляції та самоактуалізації, а й прищеплює культурні цінності, дбає про інтелектуальний, соціальний і емоційний розвиток своїх вихованців відповідно до уявлень і цілей того чи іншого суспільства. Водночас вірування та уявлення суспільства стають складовою культури і обумовлюють особливості освітньої системи, родинного виховання, різного ставлення учнів до навчання і шкільних досягнень тощо. У свою чергу, освіта як важливий агент заохочення до культури в суспільстві вирішальним чином впливає на культуру, розвиваючи у молодого покоління в процесі навчання і виховання такі види діяльності, як імітація, або наслідування, інструктування, або координоване засвоєння, та співробітництво, або зінтегроване засвоєння.

Культура може бути також охарактеризована і як макроосвіта, і як макропедагог або конгломерат ситуативного конкретно-обумовленого пізнання. Саме ж пізнання культури, за Якобсоном, відбувається в численних контекстах, які потім поєднуються в єдине ціле на рівні розуміння, оцінювання та поведінки, згадайте у зв'язку з цим міф про Озиріса й Ісіду. У свою чергу, пізнавальні процеси та емоційно-чуттєвий досвід поєднують між собою різні контексти й утворюють культурні уявлення. Причому кожен спосіб пізнання світу (побутовий, міфічний, релігійний, філософський, художньо-образний, науковий, міфологічний, онтопсихологічний, кроскультурний) певним чином впливає на розвиток людської психіки, на її світосприйняття та світопереживання. Відповідно до ієрархічної системи способів пізнання певної культури більше включаються ті або інші елементи пізнавального, чуттєво-емоційного, мотиваційного, регулятивно-вольового й інформаційно-комунікативного розвитку дитини. Якщо ж один із цих способів пізнання значно переважає над іншими, то він визначає подальший розвиток навчання, виховання і освіти, а отже й відтворення культури в цілому.

Отже, різні суспільства цінують і заохочують різні вміння й поведінку. В ісламській системі освіти, наприклад, головним є не стільки навчання наукового мислення, скільки виховання віри. Не випадково найшанованішими й найосвіченішими людьми там вважаються релігійні лідери. Багато культур взагалі не поділяють думку щодо абстрактного гіпотетичного мислення як бажаної мети розвитку пізнання. Деякі культури високо цінують тільки когнітивний розвиток в аспекті міжособового спілкування. Водночас внутрішньокультурні відмінності можуть бути настільки значними, що обумовлюють необхідність ґрунтовних внутрішньокультурних психологічних досліджень.

Особливо продуктивним стає вивчення впливу різних мовленнєвих нашарувань культури як складових «проміжного світу» (колискова, казка, міф, свято, мистецтво, наука, філософія, релігія, освіта, фізична культура і спорт) на психічний розвиток наступних поколінь. Цікаво, що всі вищенаведені культурні нашарування віддзеркалюють не тільки різні способи пізнання світу, а й різні уявлення щодо цілей когнітивного й емоційного розвитку, а також моральності й успішності людини в житті. Наприклад, теорія морального розвитку Коль-берга звертає увагу на три рівні навичок морального судження. Кожен з них має дві стадії: слухняність і орієнтація на покарання, індивідуалізм і обмін, гарні міжособові стосунки, збереження соціального порядку, соціальний контракт і індивідуальні права, універсальні принципи. Це дає змогу порівнювати між собою рівні моральності різних культурних нашарувань. А теорія соціально-емоційного розвитку Еріксона виокремлює вісім загальних стадій розвитку (соціалізації) в житті людини: базова довіра проти недовіри (немовля), автономія проти сорому і сумнівів (раннє дитинство), ініціатива проти почуття провини (дошкільнята), працелюбство проти неповноцінності (молодша школа), ідентичність проти плутанини ролей (підлітки), близькість проти ізоляції (юність і молодість), генеративність як значимість для наступних поколінь проти стагнації (зрілий вік) і цілісність «его» проти відчаю (похилий вік). Ця модель дає можливість зрозуміти соціально-емоційний контекст розвитку й процес заохочення до культури через подолання емоційних конфліктів, які мають надзвичайно важливе значення для особистісного розвитку людини.

Кожний спосіб пізнання світу й обумовлені ним мовні нашарування культури (філософія, релігія, наука, освіта, мистецтво, міфологія тощо) допомагають людині долати емоційні конфлікти на шляху її соціально-емоційного розвитку. Психологи ж намагаються зрозуміти вплив численних джерел заохочення до культури на розвиток самої культури, освіти й людини.

 

 

Етнічна психологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан, В. Д. Хруща. – Івано-Франківськ: Прикарпатський університет, 1994.

Коул М. Культурно-историческая психология: наука будущего. – М. : “Когито-Центр”, изд-во “Институт психологии РАН”, 1997.

Льовочкіна А. М. Етнопсихологія: Навч. посіб. – К. : МАУП, 2002.

Психологія культури. – К. : МАУП, 2005.

Шихирев П. Н. Перспективы теоретического развития этнической психологии // Этническая психология и общество. – М. : ИЭА РАН, 1997.