Уявна оборона

 

 

Уявною обороною визнається (ч. 1 ст. 37 КК України) заподіяння шкоди за обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання немає та особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого (того, хто посягає), лише помилково припускала наявність такого посягання. Отож, при уявній обороні посягання насправді немає, існує воно лише в уяві особи, що обороняється, а також завдається особі, яка через випадковий збіг обставин опинилась у певний час у певному місці та діяла певним чином.

У п. 7 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 р. вказується, що слід відрізняти необхідну оборону від уявної оборони, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання (абз. 1 п. 7). При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду виключається лише, якщо обставини, що склалися, давали особі підстави вважати, що наявне реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомити помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується, зважаючи на конкретні обставини справи.

Якщо ж особа за обставин, що склалися, не усвідомлювала та не могла усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільно небезпечного посягання, але перевищила межі захисту, до якого слід було вдатися, її дії мають розцінюватись як перевищення меж необхідної оборони. У такому разі кримінальна відповідальність можлива лише за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України) і за умисні тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 124 КК України).

Якщо ж особа не усвідомлювала, однак могла усвідомлювати відсутність реального посягання, і повинна була за обставинами, що склалися, це усвідомлювати, її дії потрібно кваліфікувати як заподіяння шкоди через необережність (ст. 119 «Вбивство через необережність», ст. 128 «Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження» КК України).

Необхідно звернути увагу на той факт, що, за змістом ч. 2 ст. 37 КК України, помилкова упевненість особи у загрозі посягання не буде підставою виключення кримінальної відповідальності за завдану шкоду, навіть якщо особа не усвідомлювала та не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. Кримінальна відповідальність виключена тільки у випадках, коли обставини, що склалися, давали особі підстави вважати, що реальне посягання вже існує.

На практиці застосування закону про кримінальну відповідальність доволі частими є випадки доведення наявності таких обставин у діях осіб, котрі прагнуть таким чином уникнути кримінальної відповідальності. Виходячи з наведеного, очевидно, що чим більш недосконало викладена кримінально-правова норма, яка визначає умови правомірності тієї чи іншої відповідної обставини, тим більше зловживань і суперечностей це викликає на практиці застосування закону про кримінальну відповідальність.

Теоретичне вирішення наявних проблем закріплення конкретної норми закону про кримінальну відповідальність ускладнюється тим, що правозастосовча практика не дає змоги розробити загальні положення та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, оскільки мотиви суду, які б могли лягти в основу пропозицій щодо встановлення в тому чи іншому конкретному випадку стану уявної оборони, відсутні. Зі свого боку, відсутність належних мотивів щодо наявності чи відсутності конститутивних ознак, які характеризують уявну оборону як обставину, що виключає злочинність діяння, може призводити як до того, що вказана норма не застосовуватиметься, так і до того, що вказаною нормою можна буде зловживати й виправдовувати осіб, винних у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Усе це свідчить про недосконалість як кримінально-правового регулювання, так і про хибне кримінально-правове розуміння сутності уявної оборони як законодавцем, так і правозастосовувачем.

 

 

1. Андрушко П. П. Об’єкти кримінально-правової кваліфікації: поняття, види справи: тези Міжнар. наук. конф. «Проблеми юридичної кваліфікації (теорія і практика)» / П. П. Андрушко // Вісник Академії адвокатури України. – 2010. – № 17. – С. 150.

2. Аніщук В. В. Уявна оборона: кримінально-правова кваліфікація та відповідальність / В. В. Аніщук: дис. … канд. юрид. наук: 12. 00. 08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. В. Аніщук; наук. кер. О. О. Кваша; Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2011. – С. 81.

3. Беніцький А. С. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник / За ред. А. С. Беніцького, В. С. Гуславського, О. О. Дудорова, Б. Г. Розовського. – К. : Істина, 2011. – С. 634.

4. Іванов Ю. Ф. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. -метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К. : КНЕУ, 2003. – С. 206-207.

5. Козлов А. П. Понятие преступления / Козлов А. П. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – С. 741.

6. Красницький І. Поняття і значення обставин, що виключають злочинність діяння у кримінальном управі України і Франції: порівняльний аналіз [Електронний ресурс]/ І. Красницький // Юриспруденція on-line. – 2004. – Режим доступу: http: //www. lawyer. org. ua/? w=r&i=13&d=438.

7. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін. ; Відп. ред. Кондратьев Я. Ю. ; Наук. ред. Клименко В. А. та Мельник М. І. – К. : Правові джерела, 2002. – С. 238-239.

8. Кримінальне право України: Загальна частина [Текст]: підруч. для студ. юрид. вузів і фак-тів / Ред. П. С. Матишевський, П. П. Андрушко, С. Д. Шапченко. – К. : Юрінком Інтер, 1997. – С. 61.

9. Навроцький В. О. Оcнови кримінально-правової кваліфікації: [навч. посібник] / Навроцький В. О. – [2-е вид. ]. – К: ЮрінкомІнтер, 2009. – С. 99.

10. Навроцький В. О. Функції кримінально-правової кваліфікації та сучасність: тези Міжнар. наук. конф. «Проблеми юридичної кваліфікації (теорія і практика) «) / В. О. Навроцький // Вісник Академії адвокатури України. – 2010. – № 17. – С. 109-111.

11. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / [за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка]. – К. : Каннон, А. С. К., 2003. – С. 119.

12. Орловський Б. М. Теорія і практичні основи кримінально-правового регулювання обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання / Орловський Б. М. : автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12. 00. 08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». – Запоріжжя, 2013. – С. 10-11.

13. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – С. 44.

14. Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник для студ. вищих навч. закладів] / Фріс П. Л. – [2-е вид., доп. і перероб. ]. – К. : Атіка, 2009. – С. 305.

15. Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 230-231.

16. Хавронюк М. І. Відсутність складу злочину: кримінально-правовий аспект: тези наук. конф. «Склад злочину: проблемні питання» / М. І. Хавронюк // Вісник Академії адвокатури України. – 2009. – № 14. – С. 248.

17. Чернишова Н. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. – К. : Атіка, 2003. – С. 123.

18. Ярмиш Н. Проблеми кваліфікації злочинів, вчинених групою осіб за попередньою змовою / Н. Ярмиш // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2010. – № 4. – С. 53.