Вдосконалення методів діагностики і лікування корнеосклеральних поранень ока

 

Сучасні уявлення про проникаючі поранення переднього відділу ока: клініка, діагностика і лікування (Огляд літератури).

Комплексним лікуванням ушкоджень органа зору в Україні займається спеціалізована офтальмологічна служба. Проте кількість інвалідів внаслідок травм органа зору не зменшується, що зумовлює актуальність цієї проблеми. В даний час не вирішеними залишаються питання строків проведення хірургічної обробки травми ока (в нічний або денний час), об'ємів первинної мікрохірургічної допомоги, строків проведення повторних реконструктивних втручань (імплантації ЮЛ, вітректомії, ірідо- і корнеопластики), ефективної профілактики і лікування посттравматичних ускладнень (строки і критерії розвитку вітреоретинальної проліферації, клінічні ознаки субатрофії очного яблука).

Відомо, що комплексна післяопераційна терапія травм органа зору залежить від ефективності і доступності антибактеріальних, протизапальних і ранозагоючих лікарських речовин. Розробка, всебічне вивчення, і впровадження в виробництво лікарських очних форм, здатних комплексно впливати на різні ланки посттравматичного процесу, є важливим для сучасної офтальмології.

Саме тому удосконалення методів діагностики і лікування хворих з проникаючими корнеосклеральними пораненнями ока від моменту первинної хірургічної обробки поранення до реєстрації наслідків травми є актуальним.

Результати власних досліджень.

Клінічні и експериментальні дослідження проводилися в клініці очних хвороб ВНМУ ім. М. І. Пирогова і на базі Вінницького обласного очного травматологічного центра.

В клініці очних хвороб з 1997 по 2001 роки спостерігалось 63 випадки енуклеації травмованих очей. Нами проаналізовані причини функціональної загибелі травмованих очей на основі вивчення анамнезу, історії хвороб, клінічного стану ока до енуклеації, а також макро- і мікрогістологічних змін в видалених очах. З анамнезу стало відомо, що у 63 (100%) хворих безпосередньою причиною енуклеації були проникаючі поранення переднього відділу ока та ускладнений перебіг у них посттравматичного процесу. Розподілення хворих за клінічними діагнозами, з приводу яких були видалені травмовані очі, представлені в таблиці 1.

Як бачимо з таблиці 1, найбільш частою причиною постравматичних енуклеацій була субатрофія очного яблука, яка розвинулась у 24 (38, 1%) хворих в строки від одного місяця до 15 років після отримання травми. За субатрофію очного яблука ми, як і інші автори (Гришина, Валеева, 1997), приймали гіпотонію нижче 12 мм. Hg. (тонометрія вагою 10, 0г) і зменшення розмірів ока на два і більше мм порівняно з парним здоровим оком.

 

Таблиця 1

Клінічні діагнози хворих, котрим виконана енуклеація ока внаслідок травми. 

 

Поранення корнеосклеральної області було у одинадцяти, склери у дев'яти і рогової оболонки у чотирьох хворих. Довжина рани у 15 хворих була 11 мм і більше. Всі поранення, які привели до субатрофії ока були ускладненими.

При гістоморфологічному дослідженні субатрофічних очей спостерігався ускладнений перебіг загоєння рани ока з формуванням грубих втягнутих васкуляризованих рубців, від яких в порожнину ока тягнулися шварти. Шварти замуровували райдужну оболонку, циліарне тіло, залишки кришталикової сумки і були причиною відшарування внутрішніх оболонок, вели до деформації і зменшення очного яблука.

В'ялоперебігаючий травматичний увеїт, який супроводжувався ціліарним болем, фібринозно-пластичною ексудацією, преципітатами і гіпотонією діагностовано у чотирьох хворих, підвищення ВОТ було у шести пацієнтів. На восьми очах гострота зору дорівнювала нулю, на чотирьох було невпевнене світловідчуття. Хронічний увеїт створював загрозу розвитку симпатичної офтальмії, що було показом для енуклеації травмованих очей у 12 пацієнтів. Причиною розвитку хронічних увеїтів були корнеосклеральні поранення, які супроводжувались випадінням внутрішніх оболонок ока, гемофтальмом і значною втратою скловидного тіла, крім того у всіх пацієнтів ПМХО була виконана пізніше 36 годин після отримання травми. В гістоморфологічних препаратах цих очей не залежно від локалізації поранення і його давності спостерігалась виражена, переважно лейкоцитарна, інфільтрація всіх відділів судинної оболонки, епітеліоїдні і багатоядерні гігантські клітини знаходили в інфільтрованих тканинах, відкладання пігменту в рубцевій сполучній тканині.

Ендофтальміт розвився у десяти хворих з проникаючою корнеосклеральною травмою ока. Причиною його виникнення було пізнє звернення хворих за допомогою (більше 36 часів після отримання травми) і наявність в порожнині ока органічних сторонніх тіл. Гістоморфологічно в цих очах спостерігалось гнійне розплавлення оболонок.

Проведений аналіз свідчить про необхідність більш ранньої ПМХО поранень з максимально можливим анатомічним відновленням структур ока, використання в післяопераційному періоді патогенетичної терапії, спрямованої на всі ланки посттравматичного процесу, довготривале спостереження за хворими і при необхідності проведення реконструктивних оперативних втручань.

Ці дослідження спонукали нас до проведення експериментальних досліджень по вивченню перебігу проникаючого корнеосклерального поранення і впливу на цей процес лікарських засобів.

Експериментальні дослідження проведені на 20 кролях породи Шиншила віком 6-8 місяців, масою 1600-2000 г, які утримувались на стандартному раціоні віварію ВНМУ ім. М. І. Пирогова. Тварини були розподілені на дві групи: основну (10 очей) і контрольну (10 очей). Стандартні проникаючі корнеосклеральні рани створювали шляхом лінійного розрізу рогової оболонки і склери в меридіані 7 -13 годин на правих очах кролів. Довжина проникаючої рани дорівнювала 7-8 мм. Травмовані очі тварин лікувались інстиляціями