+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
37
Мова:
Українська
на ступінь ризикованості активів комерційних банків виокремлює чотири групи активів. У першу групу входять, наприклад, такі види активів, як каса і прирівняні до неї кошти; кошти комерційних банків, що знаходяться на кореспондентських рахунках у Національному банку та в інших комерційних банках, і деякі інші активи. У другу групу входять кошти на рахунках в іноземних банках, кредити, гарантовані іншими банками, і подібні до них за ступенем ризикованості активи. У третю групу ввійшли такі активи, як будинки і споруди, а також кредити під заставу майна, страхування, гарантію або поручительство інших підприємств, організацій і установ.
Четверта група включає значний перелік активів, найбільш характерними з яких виступають кредити без забезпечення, дебітори банку й інші подібні до них за ризикованістю активи.
Для кожної групи активів установлено коефіцієнт ризику. За першою групою він буде найменший (нульовий), а за останньою – найвищий. Під час визначення суми всіх активів банку складові елементи цих активів зважуються на відповідний коефіцієнт ризику.
У кожній країні встановлюється свій показник платоспроможності банку, але зазвичай він знаходиться в межах від 4 до 8%. В Україні мінімально припустиме значення даного коефіцієнта становить 8%. Це означає, що перевищення активів банку, зважених з урахуванням ризику, не повинно перевищувати власний капітал банку більше ніж у 12, 5 разів.
Нормативи ліквідності виступають важливим елементом контролю за діяльністю банку і стимулюють комерційні банки до досягнення, з одного боку, максимальної прибутковості своїх операцій, а з іншого – до підтримки на безпечному для банку рівні ліквідності своїх активів.
Діяльність комерційних банків постійно пов’язана з ризиком. Тож необхідно враховувати ці ризики і розробляти нормативи за їх видами. Сам комерційний банк має певну систему показників ризику. До них належать, наприклад, максимальний розмір отриманих міжбанківських позик, максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам, та ін. [18, с. 25].
Розглянуті економічні нормативи достатньо жорстко фіксовані, і їхня зміна чітко прогнозована в силу їхнього обмежувального характеру. Останнє знаходить свій вираз у тому, що ці показники, як правило, встановлюють певний поріг, наприклад мінімальний розмір регулятивного капіталу, перевищення якого тільки зміцнює комерційний банк. Те ж саме можна сказати і про нормативи, що встановлюють верхню межу, з тією тільки різницею, що тут банк зацікавлений у його зменшенні (наприклад показник поточної ліквідності). Передбачуваність змін цих показників обумовлена прагненням поліпшити показники роботи банку.
Усі перелічені вище нормативи сфокусовані на діяльності самого банку і забезпеченні його надійності та стійкості. Зміна даних нормативів, яку може здійснити Національний банк, буде спрямована на зміцнення банків, а значить і банківської системи, а відтак, може викликати позитивні макроекономічні наслідки в економіці. Отже, можна зробити висновок про те, що й контрольні функції Національного банку України стосовно до комерційних банків певною мірою виступають і як непрямі важелі регулювання економіки.
До числа нормативних показників, передбачених Законом «Про банки та банківську діяльність», належить і показник норми обов’язкових резервів. Однак він відрізняється від усіх попередніх тим, що його регулювальна природа більш складна. Вона пов’язана не стільки зі впливом на стан справ у конкретному банку, скільки зі впливом банківської системи в цілому на економічне життя суспільства.
За попередні роки норма обов’язкових резервів, як, до речі, і визначення бази її нарахування, постійно змінювалися. Але визначальним напрямом змін стало помітне зменшення цієї норми, що однозначно свідчить про спрямованість політики НБУ на активізацію інвестиційного процесу в економіці, тому що він визначається банківським кредитуванням.
Розглядаючи регулювальний характер дій Національного банку України, слід відзначити й те, що ця діяльність не може бути обмежена тільки її впливом на сучасний стан банківської системи і на вирішення поточних проблем в економіці. Центральному банку нашої держави необхідно зосередити свої зусилля і на вирішенні стратегічних питань, які постають перед Україною з огляду на процеси глобалізації і на зміну місця нашої Батьківщини у світовому господарстві [18, с. 27].
Як відомо, одним з важливих стратегічних пріоритетів для України є її вступ до Світової організації торгівлі. Таке завдання вимагає рішучих і добре продуманих дій, спрямованих на пристосування вітчизняної банківської системи до нових умов, у які вона потрапила. Серед найбільш актуальних проблем у цьому аспекті слід назвати такі.
По-перше, реорганізація банківської системи в напрямі, який би забезпечив її існування в умовах неминучої лібералізації фінансових ринків.
По-друге, підвищення рівня конкурентоспроможності наших банків, бо в новому середовищі вони можуть виявитися слабкою ланкою. Це означає, що вже сьогодні слід вирішувати такі нагальні проблеми, як підвищення рівня капіталізації банків, зменшення середньозваженої ставки за кредитами для безпосереднього позичальника, суттєве зменшення рівня ризиків при здійсненні окремих банківських операцій [24].
Отже, вирішення цих завдань допоможе підготувати нашу банківську систему до нового, досить жорсткого конкурентного середовища, яке стало реальністю для наших банків зі вступом України до Світової організації торгівлі.
2.2 Кредитування комерційних банків
Постановою Правління НБУ № 484 від 15. 12. 2000 р. затверджено Положення про механізми рефінансування комерційних банків України [23].
Комерційні банки можуть отримувати від НБУ як банку останньої інстанції кредити через кредитні аукціони (тендери), ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх