Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Вогнева підготовка

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 

у збройній техніці, показавши кращі результати малокаліберної гвинтівки.

Але замість переробки гвинтівки Баранова військове відомство вирішило зайняти у Америки гвинтівку Бердана, єдина перевага якої полягало у меншому калібрі (4,5 - лінейному).

Генералу А. Горлову і капітану К. Гуніусу було наказано виїхати до Америки для вивчення американських гвинтівок.

Однак, ознайомившись із гвинтівкою Бердана, Горлов і Гуніус вирішили не займати американської гвинтівки і навіть не перероблювати її, а зробити власну нову. Це і було з честю ними виконано. Їх гвинтівка була складена з тридцяти п’яти розроблених нових конструктивних деталей, калібр гвинтівки був зменшений до 4,2 лінії, заряджалась вона вперше унітарним патроном з металевою гільзою.

Гвинтівка мала свою перевагу над гвинтівкою Бердана, тому і сам американець взяв у Горлова і Гуніуса введені ними нововведення. В Америці гвинтівку Горлова і Гуніуса стали називати “російською гвинтівкою”. В Росії казнозарядна малокаліберна гвинтівка Горлова і Гуніуса була прийнята на озброєння під назвою “гвинтівка Бердана”, і Бердану у Росії були присвоєні усі права на неї.

До сих пір усі вели мову про надання заряду вогню, про нарізи каналу ствола гвинтівки, про заряджання з казни.

Але вимога: підвищення швидкострільності довела збройних майстрів до вирішення особливої задачі – задачі багатозарядженості.

Ще у першій половині 17 століття майстри збройної палати Іван Болдирьов і Євтихій Кузовльов сконструювали “перевертну піщаль” із двома стволами, почергово подаваємі до замка при стрільбі. Усередині того ж самого століття з’явилось “повторительное ружьё о десяти выстрелах” воно заряджалось десятьма зарядами, розміщених у стволі один за одним і розділеними пороховими затравками. Ствол рушниці був рухомим: за допомогою ручного ключа він переміщувався вперед і послідовно встановлював затравку кожного заряду проти ружейного замка, дозволивши без перезаряджання випускати одна за другою десять куль.

Трохи пізніше майстер Савіщев також виготовив рушницю, у якої нерухомим залишався ствол, а рухомим був замок, що пересувався збоку впродовж ствола і для пострілу зупинявся біля кожної затрвки.

Задача швидкострільності була вирішена начальником інструментальної майстерні Тульського збройного заводу капітаном Сергієм Івановичем Мосіним.

У 1982 році Мосін сконструював для гвинтівки оригінальний вісьми патронний магазин, механічно й послідовно замінявший відстріляні патрони бойовими. Це був перший крок творчого шляху Мосіна.

Через три роки він запропонував новий варіант багатозарядної гвинтівки. З представлених на той час у військове відомство 119 зразків зброї, серед яких 80 були іноземного виробництва, гвинтівка Мосіна була найкраща.

У 1887 році Мосін звертається у військове відомство з проханням дозволити йому перестати вести роботи по переробці старих гвинтівок і почати розробку нових гвинтівок.

І у 1890 році нова гвинтівка була готова.

А у 1891 році міністр Ванновський зробив доповідь Олександру 3 про результати іспитів і у тому ж році гвинтівка стала на озброєння російської армії і називалась “Трьохлінійна гвинтівка зразка 1891 року”.

Гвинтівка сконструйована Мосіним з честю, служила російському солдату у російсько-японській війні, у першу Світову війну і навіть у Велику Вітчизняну війну.

Більше півстоліття служила мосінська гвинтівка російському народу й один цей термін показує високі бойові властивості гвинтівки.

За цей час усі закордонні гвинтівки-однолітки гвинтівки Мосіна встигли устаріти, і їх неодноразово чи повністю переробляли, чи замінювали новими.

Замінена була і німецька гвинтівка Маузера й австралійська гвинтівка Манлехера, два рази замінювались французькі гвинтівки Лебеля, американські гвинтівки Краг-Йоргенсон і Спрингфілда, англійські і японські гвинтівки. Тільки російська трьохлінійна гвинтівка зразка 1891 року, залишалась такою, якою її зробив Мосін. 

Незначна модернізація, під яку попала гвинтівка Мосіна у 1930 році, ніскільки не змінила її конструктивної будови.

Бажання до подальшого підвищення швидкострільності “мелкого ружья” конструкторська ідея не залишалась на магазинних гвинтівках. У кінці минулого століття зброяри усього світу звернулись до розробки нової зброї – кулеметів та рушниць автоматів. Першими кулеметами були так звані “картечниці”.

У 60-х роках 19 століття була популярна швидкострільна зброя, американська шестиствольна картечниця Гатлінга, вона була прийнята на озброєння майже у всіх країнах світу.

За вивчення цієї картеч ниці взявся артилерист Горлов. Він вніс деякі зміни: кількість стволів збільшилась з шести до десяти, при чому заряджання стволів, стрільба й викидання стріляних гільз проводилась механічно, обертанням рукояті.

Швидкість стрільби зросла до двохсот пострілів за хвилину.

Незалежно від Горлова творець першої швидкострільної одноствольної гармати Володимир Степанович Барановський також сконструював багатостволку. Її швидкострільність доходила до трьохсот пострілів за хвилину, а важила картечниця у троє менше і для обслуговування її потрібно було не сім чоловік, а лише троє.

Картечниця Барановського з успіхом примінювалась у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр..

У 1885 році командуванню російської армії стало відомо, що за кордоном, а точніше в Англії, на озброєння прийнята нова одноствольна швидкострільна зброя – кулемет.

Не дивлячись на це, більше п’ятнадцяти років командування російської армії не робило ніяких кроків для того, щоб включити кулемети в арсенал російської зброї.

Більше того, артилерійський комітет відсував саму ідею одноствольних кулеметів.

Перші кроки до прийняття на озброєння кулеметів відносяться до початку нашого століття. Проте ці спроби були дуже боязкими, і тому на далекому сході наша армія

Фото Капча