Вплив фізичного виховання на розвиток підлітка

Провідна ідея праці полягає у тому, що головним завданням школи «слід вважати з’ясування значення особистості людини у той період, коли розвивається абстрактне мислення й поняття про істину, коли формується людина» [15, 100].

«За традицією, що склалася у другій половині ХIХ століття, терміном «освіта» П. Ф. Лесгафт позначає весь процес розвитку й формування людини як особистості. В його працях з анатомії і фізіології, гігієни, психології й педагогіки людина постає як цілісний організм і особистість одночасно. Звідси випливають найсуттєвіші питання взаємозв’язку психічного, морального й фізичного розвитку, взаємообумовленості та взаємовпливу відповідних їм напрямів виховання.

Тому застосоване П. Ф. Лесгафтом поняття «фізична освіта» має на увазі процес формування організму й особистості під впливом спеціально організованого діяння, що містить систему фізичних вправ, інші специфічні засоби тощо.

Система засобів, що пропонує вчений, класифікована ним відповідно до педагогічних завдань: «привчити до наполегливої та тривалої діяльності й здатності керувати собою в роботі, що потребує великого напруження й тривалості, до більшої самостійності в діях та до вольових проявів».

Наголошуючи на необхідності фізичного виховання, П. Ф. Лесгафт розглядав його як необхідну складову всебічного розвитку особистості: «історичний досвід свідчить, що школа не може існувати без фізичної освіти; фізичні вправи повинні бути неодмінно щоденними, у повній відповідності до розумових занять», тому що « будь-яка одноманітна діяльність втомлює, пригнічує молоду людину та вбиває в неї будь-яку самостійність». На думку вченого, «є необхідним, щоб розумове й фізичне виховання йшли паралельно, інакше ми порушимо правильний хід розвитку у тих органах, які залишаться без вправ» [11, 301].

З позицій єдності розумового й фізичного виховання вирішується П. Ф. Лесгафтом питання про єдність їх методів: аналіз, синтез, порівняння, що є притаманними розумовому вихованню, є за П. Ф. Лесгафтом, основними при оволодінні руховими діями.

Розглядаючи людину у єдності усіх її проявів, П. Ф. Лесгафт вважає «єдиним неподільним завданням школи» фізичний, інтелектуальний, моральний та естетичний вплив».

Слід зауважити, що П. Ф. Лесгафтом було закладено підґрунтя у вирішенні таких методичних питань теорії фізичного виховання, як використання загальних педагогічних положень з урахуванням особливостей конкретного виду діяльності.

З огляду на викладене цілком правомірною є думка про те, що педагогічна спадщина П. Ф. Лесгафта виходить за рамки суто історичного значення та містить ідеї, багатство яких не є вичерпаним, тому може розглядатися сьогодні як одне з джерел подальшого розвитку педагогічної науки [12].

 

 

«В основу радянського фізичного виховання була покладена науково-методична та практична діяльність великого російського вченого Петра Францевича Лесгафта, якому належить вчення про суспільне значення фізичної культури.

П. Ф. Лесгафт на особисті заощадження та пожертви, зібрані учнями, відкрив перше в Царській Росії спеціальний вищий навчальний заклад – «Курси виховательок і керівниць фізичного виховання» (1896 р.).

У 1905 р. курси були перетворені у Вільну Вищу Школу (ВВШ). До П. Ф. Лесгафту приїздили вчитися з усіх куточків російської імперії: Україна, Кавказу, Білорусі, Фінляндії, Середньої Азії, Польщі. Навчальний заклад був громадським і демократичним, в ньому навчалися люди різного віросповідання, майнового цензу, соціального становища. Все життя самого педагога-вченого, його погляди та вчинки, були сформульовані в життєвому кредо Лесгафта – «ніколи і ні в чому не допускати насильства».

Пізніше, радянський фізіолог Л. А. Орбелі назве систему фізичного виховання П. Ф. Лесгафта «олюдненої гімнастикою», а за визначні заслуги вченого перший радянський спеціальний вуз буде носити його ім'я.

Свою теорію фізичного виховання П. Ф. Лесгафт виклав у праці «Керівництво з фізичного виховання та освіти дітей шкільного віку» (1888 р.). У цій книзі він розкрив принцип наукової обгрунтованості фізичного виховання на базі використовуваних обов'язково педагогічних, психологічних, медико-біологічних методів дослідження; розробив принципи і підходи професійної підготовки фахівців; обгрунтував вікові підходи; представив класифікацію фізичних вправ. А також встановив і обгрунтував зв'язок фізичного та розумового розвитку; показав важливу роль рухових дій у всіх сферах життєдіяльності людини (трудової, побутової, культурної) « [8, 200].

Становлення радянського фізичного виховання відбувалося на базі того, що вже було досягнуто в цій області діяльності людей. Проте в рамках нового державного устрою принципи радянської фізичної культури повинні були бути іншими, ніж у західноєвропейських країнах. Тому стали пропонуватися різні шляхи та напрямки за змістом радянської системи фізичного виховання. «Соціалістичний напрямок» зводився до використання тільки «сприятливою і корисною ігрової діяльності». Прихильники «медичного спрямування» відкидали заняття боксом, футболом, важкою атлетикою, гімнастикою і т. д., тому що вважали їх шкідливими для ослабленого здоров'я трудящих. Їх кредо були гігієнічні вправи і лікувальна фізична культура, піший туризм.

Специфічну форму радянської системи фізичного виховання пропонували прихильники «Пролеткульту» – фізична культура у них була представлена наслідувальними діями робочих рухів (загрібання вугілля, стругання, пиляння і т. п.) і називалася «трудовий гімнастикою».

«Скаутський напрямок» будувалося на основі вже існуючого в Англії. У 1922 р. була змінена ідеологічна основа скаутського виховання і створено «піонерський рух», що включає й фізичну підготовку учнів шкіл.

В обстановці існування різних концепцій радянського фізичного виховання 1917-1923 рр.. було необхідне