Вплив фізичного виховання на розвиток підлітка

«У період з 1917 по 1940 рр.. успішно розвивалися науково-методичні основи радянської системи фізичного виховання. Вже в перші роки радянської влади почала вирішуватися проблема підготовки науково-педагогічних кадрів. У 1919-1920 рр.. приступили до роботи два перших вищих навчальних заклади: інститут фізичної освіти ім. П. Ф. Лесгафта в Петрограді і Центральний інститут фізичної культури в Москві. У цих вузах в 20-і роки почалися серйозні наукові дослідження в галузі фізичного виховання. Заслуга в розробці медико-біологічних, психологічних і педагогічних проблем фізичної культури і спорту належала великим ученим Гориневской В. В., Орбелі Л. А., Крестовнікову О. М., Рудику П. А., Бернштейн Н. А., Іваницькому М. Ф.

Величезне значення, в плані розвитку науково-методичних основ радянської системи фізичного виховання, мало відкриття видавництва «Фізкультура і спорт» (1923 р.). Видавництво стало випускати збірники наукових статей, а з 1925 р. щомісячний науково-теоретичний журнал «Теорія і практика фізичної культури». Тому в березні 1931 р. ВСФК при ЦВК СРСР затвердив фізкультурний комплекс ГТО I ступеня, що включає нормативи з бігу, стрибків і метань, підтягування на перекладині та перенесенні патронного ящика (чоловіки), лазіння по канату (жінки), плавання, їзду на велосипеді, лижним переходах, веслування, пересування у протигазі. До вимоги відносилося вміння надати першу допомогу (санмінімуму), знання основ самоконтролю, знайомство з основами фізкультурного руху СРСР, ударну працю на виробництві. У зв'язку з цим був введений в практику роботи комплекс ГТО II ступеня (1933 р.), що складався з 22 норм і 3 вимог. У ньому більш широко були представлені види спорту і военнопрікладние вправи: стрибки на лижах з трампліну (чоловіки), стрибки у воду, фехтування на багнетах, подолання смуги перешкод та ін. У 1934 р. увійшов в практику роботи з дітьми комплекс «Будь готовий до праці і оборони СРСР « [13, 290].

 

 

1. Роблячи висновки по першому розділу, можна сказати, що правильна фізична освіта повинна підготувати кожну людину так, щоб вона не боялась жодної роботи, напруження сил, що сприятимуть набуттю фізичної самостійності. Вона повинна сприяти засвоєнню кожною окремою особою тих навичок, які виявляться для неї найкориснішими.

2. Фізичному вихованню завжди придавалося багато значення, це ми можемо зустріти в роботах Я. А. Коменського та П. Ф. Лесгафта, які говорять про розвиток дитини взагалом.

У «Великій дидактиці» Коменський не тільки розробив чітку систему навчання і виховання, але приділив значну увагу фізичному вихованню.

Кажучи про П. Ф. Лесгафта, то в історії розвитку педагогічної теорії йому належить особливе місце засновника науки про фізичне виховання. Фізичну освіту він розглядає як системне засвоєння людиною раціональних способів управління своїми рухами та набуття таким чином необхідного у житті фонду рухових навичок.

3. В Радянський період фізичне виховання розвивалося достатньо успішно, про це свідчить те, що, відкривалися навчальні заклади такі, як спеціальний вищий навчальний заклад – «Курси виховательок і керівниць фізичного виховання». Згодом, приступили до роботи два перших вищих навчальних заклади: інститут фізичної освіти ім. П. Ф. Лесгафта в Петрограді і Центральний інститут фізичної культури в Москві. У цих вузах в 20-і роки почалися серйозні наукові дослідження в галузі фізичного виховання. Заслуга в розробці медико-біологічних, психологічних і педагогічних проблем фізичної культури і спорту належала великим ученим Горинівськый В. В., Орбелі Л. А., Крестовнікову О. М., Рудику П. А., Бернштейн Н. А., Іваницькому М. Ф.

 

 

Фізична культура повинна входити в життя людини з раннього віку і не залишати її до старості. При цьому дуже важливим є момент вибору ступеня навантажень на організм, тут потрібен індивідуальний підхід. Адже надмірні навантаження на організм людини як здорового, так і з яким-небудь захворюванням, можуть завдати йому шкоди.

Історія фізичної культури дає нам знання про причини виникнення і розвитку фізичного виховання, про ті українські національні традиції і звичаї, які пов'язані з використанням засобів фізичної культури у процесі фізичного виховання. Звернемо увагу лише на те, що виникнення фізичного виховання це процес об'єктивний, і вже в первіснообщинному суспільстві воно є обов'язковим. Система первіснообщинного виховання була добре адаптована до життєвих потреб людини, умов, в яких доводилося жити і діяти молоді. Зона виховувала фізичну силу, витривалість, мужність, характер, почуття, здатність до боротьби з небезпекою, що підстерігала людину на кожному кроці, її вчили битися врукопашну і з засідки [7].

Уже в первісному суспільстві громадське виховання залишало значне місце самостійності дитини, її майже ніколи не били. Тому з раннього віку, як свідчать історико-педагогічні дослідження, діти, особливо хлопчики, стають значною мірою самостійними: з 3-4 років