Вплив культу особи Сталіна на ідеологічні засади розвитку країни

 

Вступ

1. Вплив культу особи Сталіна на ідеологічні засади розвитку країни

2. Культурне життя в умовах пропагування культу особи Сталіна

Висновки

Список використаних джерел

 

Культ особи Сталіна сформувався в певних історичних умовах. Радянський Союз перебував в оточенні капіталістичних держав, політичні лідери яких здійснювали ворожу, агресивну політику щодо СРСР. У перехідний від капіталізму до соціалізму період зоерігалась соціально-класова основа для опору соціалістичним перетворенням. Техніко-економічна відсталість країни об’єктивно диктувала необхідність форсованих темпів розвитку економіки. Через це багатьом – від найвищого керівництва до рядових робітників – здавалося, що тільки командні методи можуть забезпечити швидкі темпи розвитку. Серед основних причин виникнення культу особи Сталіна слід назвати дрібнобуржуазний характер населення країни, в тому числі робітничого класу.

Владна система, створена Сталіним на грунті однопартійної диктатури, була вже не просто його особистою абсолютною владою, а й режимом найвищою мірою тоталітарним. Всі громадські прояви життя кожної людини знаходились під державним контролем, кожен дійсний чи уявний відступ від норм нещадно карався терористичними засобами. Були зліквідовані можливості найменшого натяку на опозицію владі, незалежності громадських організацій і товариств від партійного керівництва, встановлено засобами масового терору контроль за всіма сферами життя, включаючи культуру.

У період панування культу особи Сталіна Україна зазнала непоправних і невиправданих втрат внаслідок масових репресій, які охопили всі без винятку верстви суспільства, обірвавши і покалічивши життя наших співвітчизників, розстріляних та знищених у концентраційних таборах, в’язницях, на засланні.

Важкі наслідки культу особи відобразилися в духовному житті, через культивування та насадження страху, підозрілості до надбань світової культури та моральних цінностей. У жорна репресій сталінського режиму попали не лише окремі громадяни, а й представники політичних угрупувань, партій, окремі народності.

 

 

На систему комуністичного тоталітаризму накладала відбиток особистість диктатора. Людям, які вперше бачили Сталіна, впадала у вічі невідповідність його зовнішності офіційним зображенням, поширеним з кінця двадцятих років. Виявлялося, що він маленького зросту, худорлявий і негарний, одна рука коротша, обличчя спотворене віспою. Зрештою, він був доброї статури, а розумні, недовірливо примружені майже жовті очі і вольове, помітно роздвоєне підборіддя робило його зовнішність непересічною. Його спокійні, неквапливі, уповільнені манери обманювали людей, які його погано знали. При більш тривалому спілкуванні спостережливому Сталін здавався радше нервовим, непоси-дючим і навіть метушливим. Під машкарою спокійної упевненості перебігало напружене емоційне життя. Його захльоскували спалахи гніву, які лише зрідка отримували вихід. Звичайно приступ люті виявлявся в особливій блідості й спопеляючому погляді, який дуже важко було витримати [2, c. 16].

Сталін – людина сильних емоцій і афектів з утрудненим забуванням. У нього розвивались риси педантичної особистості з її стурбованістю, ретельністю в роботі, невпевненістю, утрудненістю прийняття рішень, що придушувалися нездатністю забути афект, гнів, особливо той, який викликаний справжньою чи уявною образою, що переростало в параноїдальну наполегливість, впертість, підозріливість, потребу мститися справжнім та уявним противникам, послабленням почуття реальності. Параноїдальні тенденції посилювалися граничною збудливістю, яка викликала напади старанно стримуваного гніву, послаблення моральних мотивів, загальну вповільненість і незграбність мислення, прагнення до розрядки через насильство. Все це породжувало страх, сумніви і нерішучість. Напевне, Сталіну доводилось приборкувати почуття, про які більшість людей не має уявлення, щоб грати роль твердої, впевненої в собі і вищою мірою скромної людини.

Параноїдальні риси особистості Сталіна проявлялись в його патологічній жорстокості. Він не просто знав про розстріли і катування – він прагнув знати деталі, йому доповідали про останні хвилини страчених. Е. Фромм, проаналізувавши садизм Сталіна, дійшов висновку, що йому хворобливе задоволення приносила сама по собі свідомість знищеної жертви. В такі хвилини на його обличчі з’являвся вираз понурої вдоволеності, підмічений Джіласом. З цим пов’язані й характерні сталінські ігри з жертвами – знищення, «врятування» на краю загибелі, приголублення, нове знищення, і так іноді по кілька разів. Насолода владою переростає в насолоду помстою в найбільш патологічному її прояві [5, c. 322].

Сталін мав високі вольові якості, феноменальну пам’ять. Загальмованість реакцій не заважала йому легко схоплювати суть різних проблем, включаючи технічні, завдяки вмінню зводити складні завдання до їх простих складових. Не маючи, по суті, жодної освіти, Сталін оволодів мистецтвом управління складним державним механізмом і під кінець війни загалом кваліфіковано керував воєнними діями як Верховний Головнокомандуючий. Щоправда, йому особисто в жодній галузі, в тому числі в керівництві війною, не належала жодна значна щаслива ідея, але він був спроможний розібратися в пропонованих оцінках і думках і вибрати потрібні, пов’язавши їх з усією цілокупністю необхідних рішень. Важко судити, наскільки його здібності були вище середніх; дійсно винятковим він був у тому, як відчував і змушував відчути інших гіпнотичну таємничу силу безмірної влади, а також у своїй підступності, що перевершувала всі розумні очікування супротивників.

Всі ці складні риси особистості, нестерпні у людини, наділеної владою, характеризують психологічний бік справи. Але суть не в психології особистості комуністичного диктатора. Не можна забувати, що Сталін був переконаний кому-ніст, що всю свою діяльність він спрямовував на реалізацію тих самих ідей, яким віддано служив Ленін [10, c. 36].

Сталін