Вплив культу особи Сталіна на ідеологічні засади розвитку країни

На першому етапі існування соціалістичного реалізму (1934-1941 рр.) у прозі й образотворчому мистецтві ці можливості були звужені до виробничого жанру: ілюстрування індустріалізації й колективізації (в образотворчому мистецтві ще й портрети та пам’ятники «вождям», передусім Сталіну) ; у поезії – до прославлення партії й вождя («Партія веде» П. Тичини, «Пісня про Сталіна» М. Рильського) ; у музиці – величальні на честь партії і Сталіна пісні й кантати тощо.

У класичних рамках соціалістичного реалізму написані найвідоміші у 1930-х роках поетичні збірки «Чуття єдиної родини», «Сталь і ніжність» П. Тичини, «Київ» і «Літо» М. Рильського, «Нові поезії» і «Люблю» В. Сосюри, поема-трилогія «Безсмертя» М. Бажана, «Змужніла молодість» І. Кулика, «Лірика бою» П. Усенка, «Батьківщина» А. Малишка тощо. Індустріалізація, життя виробничих колективів, їхня праця дістали своє художнє втілення у прозових творах «Перешихтовка» І. Кириленка, «Народжується місто» О. Копиленка, «Міжгір’я» Івана Ле, «Нові береги» Г. Коцюби, «Кварцит» Олеся Досвітнього, «Інженери» Ю. Шовкопляса, «Магістраль» А. Шияна, «Повість наших днів» П. Панча [7, c. 19].

Про життя українського села, перебудову його на колективістських засадах йшлося у романах А. Головка «Мати» і «Бур’ян», І. Кириленка «Весна», О. Десняка «Удай-ріка». Події Жовтневої революції і громадської війни відображено в творах П. Панча «Облога ночі», Ю. Яновського «Вершники», С. Скляренка «Шлях на Київ», А. Шияна «Гроза». Проблемам навчання і виховання молоді були присвячені твори І. Микитенка «Ранок», О. Копиленка «Десятикласники», А. Макаренка «Педагогічна поема» тощо [7, c. 20].

Розвивалося театральне мистецтво. Кількість театрів в Україні збільшилась з 74 у 1927 р. до 140 у 1940 р. Великим успіхом серед глядачів користувалися вистави Київського українського драматичного театру ім. І. Я. Франка, Київського театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка, київського російського драматичного театру ім. Лесі Українки, Харківського українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, Харківського театру опери та балету ім. М. В. Лисенка, Харківського російського драматичного театру ім. О. С. Пушкіна тощо. В театральних колективах працювали видатні режисери, актори і співаки А. Бучма, І. Козловський, М. Литви-ненко-Вольмегут, І. Паторжинський, М. Крушельницький, І. Мар’яненко, Н. Ужвій, Г. Юра, Ю. Шумський, О. Середюк, М. Донець, Б. Гмиря та багато інших. У репер-туарі театрів поряд з українською, російською і світовою класикою значне міс-це займали й п’єси радянських драматургів – «Диктатура», «Дівчата нашої краї-ни» і «Соло на флейті» І. Микитенка, «Майстри часу» І. Кочерги, «Дума про Бри-танку» Ю. Яновського, написані виключно в рамках соціалістичного реалізму.

Стали відомими пісні, симфонічні та інші музичні твори композиторів Г. Верьовки, А. Лебединця, Л. Ревуцького, В. Косенка, К. Богуславського, П. Ковицького, М. Вериківського, Г. Майбороди, К. Данькевича та ін. У класичних зразках соціалістичного реалізму Б. Лятошинський створив оперу «Щорс», О. Рябов – оперету «Весілля в Малинівці» [8, c. 67].

Зразком лакування дійсності 1930-х років можуть бути картини, де зображено будівництво соціалізму (К. Трохименка «Кадри Дніпробуду», О. Шовкуненка «Доменний цех», М. Буравчека «Дорога у колгосп», Г. Світлицького «Колгосп у цвіту» тощо).

Нові праці у 1930-ті роки були створені в галузі монументальної і монументально-декоративної скульптури, М. Манізер створив пам’ятники Т. Г. Шевченку, що були встановлені в Харкові у 1934 р., у Києві в 1939 р.

У роки перших п’ятирічок при широкому розгортанні будівельних робіт активну творчу роботу вели архітектори. За їхніми проектами було забудовано багато міських районів, споруджено немало будівель промислового, адміністративного, комунального і культурного призначення. Найвидатнішими архітектурними пам’ятками кінця 1930-х років стали будинок Ради Міністрів Української СРР (архітектори І. Фомін і П. Абромосов, 1935-1938 рр.) і будинок Верховної Ради УСРР (архітектор В. Заболотний, 1936-1939 рр.) у Києві [7, c. 23].

Наприкінці 1920-х – у 1930-ті роки на Україні розвивалося кіномистецтво. Особливо плідно працювали кінорежисери і оператори О. Довженко, Д. Демуцький, І. Кавалерідзе, М. Топчій. Кіномитці групувались навколо Київської та Одеської художніх кінофабрик та фабрики кінохроніки. Становлення радянського кіно пов’язано з виходом таких фільмів, як «Броненосець Потьомкін» (1925 р.) С. Ейзенштейна і «Мати» (1926 р.) В. Пудовкіна. Значним здобутком українського кіномистецтва стали фільми О. Довженка «Звенигора» (1928 р.), «Арсенал» (1929 р.) і «Земля» (1930 р.). Фільм «Земля» було визнано одним з 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

Новий етап у розвитку кіномистецтва настав на початку 1930-х років у зв’язку з появою звукового кіно. Першими звуковими фільмами в Україні були документальна стрічка «Симфонія Донбасу» (1930 р.) Д. Вертова та художня «Іван» (1932 р.) О. Довженка. У наступні роки на екрани вийшли фільми «Коліївщина» і «Прометей» І. Кавалерідзе. Класичним зразком соцреалізму у кіномистецтві 1930-х років може бути фільм О. Довженка «Щорс», удостоєний сталінської премії 1941 р. Історична дійсність у цьому фільмі, на догоду Сталіну, Довженком повністю спотворена.

 

 

Й. Сталін і правляча верхівка відреагували посиленням тиску на різні верстви населення, на літературу, мистецтво, науку, всі сфери духовного життя, влада роз-горнула масштабні ідеологічні кампанії, придушуючи будь-які спроби непослуху, відступу від встановлених канонів. У зв’язку з цим центральна влада приділяла пильну увагу питанням керівництва ідеологічною роботою в Україні, в тому числі у середовищі творчої і наукової інтелігенції. При цьому першочергове значення відводилося проведенню ідеологічних заходів у західних областях УРСР, де суспільна свідомість населення ще не відповідала радянським стандартам.

Культ особи завдав величезної шкоди розвиткові культури. Сотні й тисячі працівників народної освіти, науки, літератури і мистецтва були репресовані, багато з них позбавлені життя. Внаслідок розповсюдження нігілістичного ставлення до культурної спадщини, пропагування вульгарно-соціологічних теорій було по-варварському зруйновано величезну кількість чудових пам’яток минулого, зокрема культових споруд – монастирів, церков, костьолів, поміщицьких будинків тощо. Авторитарний стиль керівництва, грубе, некомпетентне втручання адміністративних органів у наукову і творчу діяльність інтелігенції, численні обмеження, заборони і гоніння, яких зазнавали самостійно мислячі учені, письменники, педагоги, митці, накладали свій згубний вплив на освіту, науку, на всю культуру. Вони підпорядковувались ідеологічному диктату тоталітарної системи і прославлянню сталінського тиранічного режиму, що негативно впливало як на творчість самих діячів культури, так і на духовний та моральний стан усього суспільства.

Однак загалом наприкінці 1920-х – у 1930-х роках в Україні культурне будівництво розгорталося, причому воно йшло головним чином ушир, лінією дедалі більшого залучення народних мас до освіти і культури. В основному була ліквідована неписьменність, розширювалась система навчальних і науково-дослідних закладів, було упроваджено загальне початкове навчання, зроблено значний крок уперед у здійсненні загальної семирічної і середньої освіти, в активізації культурно-освітньої роботи, підготовці спеціалістів, розвитку наукових досліджень. Було створено низку талановитих мистецьких творів.

 

 

Відображення суспільних настроїв у взаєминах українського селянства та інтелігенції (1928-1930 рр.) / Н. Бем // Пробл. історії України: факти, судження, пошуки: міжвід. зб. наук. пр. – 2007. – Вип. 16.

Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник / Составитель В. В. Суходеев – М. : Эксмо, Алгоритм, 2007.

Историография сталинизма. Сб. статей (под ред. Н. А. Симония) – М. : РОССПЭН. 2007; Кип Дж., Литвин А. Эпоха Иосифа Сталина в России. Современная историография – М. : Вектор, 2009.

Історія України: Навч. -метод. посіб. / В. М. Литвин, А. Г. Слюсаренко, В. Ф. Колесник, М. І. Гладких, В. І. Гусєв. – К. : Знання-Прес, 2006.

Калініченко В. В., Рибалка І. К. Історія України. Частина ІІІ: 1917-2003 рр. : підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів. – Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004.

Кожукало І. П. Вплив культу особи Сталіна на ідеологічні процеси на Украї-ні в 40-ві – на початку 50-х рр. // Український історичний журнал. – 1989. – №2.

Міжвоєнний період історії українського народу (1921-1939 рр.) : метод. рек. / Уклад. : Н. О. Свинаренко; Харк. нац. екон. ун-т. – Х., 2009.

Національно-культурна політика як один з основних засобів модернізації радянського суспільства у 1920-1930-ті роки / Г. Єфіменко // Пробл. історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. – 2003. – Вип. 9.

Павлова И. В. Сталинизм: становление механизма власти – Новосибирск: Сибирский хронограф, 1993.

Політична система УСРР 1920-1930-х рр. : взаємодія та ієрархія елементів / М. О. Фролов // Наук. пр. іст. ф-ту Запоріз. нац. ун-ту: зб. наук. пр. – 2009. – Вип. 27.

Попович М. В. Нарис історії культури України. – К. : АртЕк, 1998.