Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Вплив темпераменту на діяльність особистості

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
24
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЗМІСТ
 
Вступ
РОЗДІЛ 1. Темперамент людини
1.1 Історія розвитку вчення про темперамент
1.2 Поняття про темперамент
1.3 Типи темпераменту
РОЗДІЛ 2. Вплив темпераменту на діяльність особистості
2.1 Темперамент і особистість
2.2 Роль темпераменту в діяльності людини
Висновки
Список використаних джерел
ДОДАТОК А
 
Вступ
 
Актуальність теми. Щоденні спостереження показують, що одні люди відрізняються врівноваженістю, діють стримано, не виявляють своїх почуттів, інші ж при аналогічних обставинах відразу спалахують, нервуються з приводу незначних подій. Одні емоційно вразливі, все сприймають близько до серця, почуття їх виявляються сильними і довготривалими, інші ж спокійно ставляться до навколишніх подій, емоції їх менш інтенсивні, неглибокі й нетривалі.
Є люди, які легко пристосовуються до змін в умовах життя, інші ж навпаки. Деякі люди відзначаються стійкістю настроїв, а в інших вони нестійкі. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяльності. Ці особливості людей виявляються в їх практичній і розумовій діяльності.
До біологічно обумовлених підструктур особистості відносяться, перш за все, темперамент. Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних відмінності між людьми – стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки та діяльності. Нині питання про темперамент залишається багато в чому спірним і невирішеним.
Відомий грецький лікар, хірург і філософ римської доби Клавдій Гален  ввів в ужиток термін «темперамент». Також він дотримувався і розвинув вчення Гіппократа про чотири рідини, які циркулюють в організмі, які відповідають чотирьом типам темпераменту: крові – сангвінік, лімфа – флегматик, чорній жовчі – меланхолік, жовтій жовчі – холерик. Крім того Гален поставив у відповідність кожній із фізіологічних рідин природні стихії: землю, повітря, вогонь і воду.
Розробкою даної проблеми займалися такі вчені-психологи як І. П. Павлов, Б. Теплов, В. Небилицин, В. Мерлін, В. Русалов, Ганс-Юрген Айзенк та ін. [3, 8, 9, 11, 17]
Оскільки дослідження впливу темпераменту на діяльність людини раніше не так приділялося уваги, на сьогоднішній день існує потреба в узагальнені вже існуючих відомостей з цього питання. Проблемами впливу темпераменту займалися такі вчені як Ян Стреляу, Отто Гросс, Г. Хейманс, Рене Ле Сенн та ін. [1, 5, 12, 13, 22]
Метою курсової роботи є вивчити поняття про темперамент людини та визначити як впливає темперамент на діяльність особистості.
Виходячи з мети курсової роботи, поставлені наступні завдання:
ознайомитися з історією розвитку вчення про темперамент.
розкрити поняття про темперамент та розглянути типи темпераменту.
визначити вплив темпераменту на діяльність особистості.
Об'єкт дослідження – особливості темпераменту людини та його типи.
Предмет дослідження – закономірності взаємозв'язку темпераменту та поведінки в діяльності особистості.
Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатка А.
 
РОЗДІЛ 1. Темперамент людини
 
1.1 Історія розвитку вчення про темперамент
 
Вчення про темперамент має свою історію. Ще в стародавні часи вчені звернули увагу на відмінності між людьми і намагалися по-різному їх пояснити.
Протягом тривалої історії свого вивчення темперамент завжди пов'язувався з органічними або фізіологічними особливостями організму. Корінням дана фізіологічна гілка учіння про темперамент входить в античний період. Гіппократ (V ст. до н. е.) описав чотири типи темпераменту, виходячи з фізіологічних уявлень того часу. Вважалося, що в організмі людини міститься чотири основні рідини, або «соки»: кров, слиз, жовта жовч, чорна жовч. Змішуючись в кожної людини в певних пропорціях, вони і складають її темперамент. Конкретну назву кожен темперамент отримав за назвою тієї рідини (від лат. humor- рідина), яка нібито переважає в організмі. Відповідно були виділені наступні типи темпераменту (від лат. sanguis – кров), флегматичний (від грец. phlegma – слиз), холеричний (від грец. chole – жовч) і меланхолічний (від грец. – melaina chole – чорна жовч). Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань.
У Гіппократа був чисто фізіологічний підхід до темпераменту.
Він не пов'язував його з психічним життям людини і говорив навіть про темперамент окремих органів, наприклад серця, печінки. [18]
Але з часом з'явилися висновки про те, які психічні властивості мають бути у людини, в організмі якої переважає жовч, кров і т. д. Звідси і з'явилися психологічні описи – «портрети» різних темпераментів. Перша така спроба належить теж античному лікарю Галену (II ст. н. е.). Клавдій Гален запропонував першу розгорнуту класифікацію темпераментів, що ґрунтувалася на гуморальних ідеях Гіппократа про «красис» (темперамент) і включала 13 типів темпераменту. На його думку, переважання жовтої жовчі свідчить про холеричний (грец. chole – жовч) темперамент, крові – про сангвінічний (лат. sanguis – кров), чорної жовчі – про меланхолійний (грец. melas (melanos) – чорний і chole – жовч), а слизу – про флегматичний (грец. phlegm а – слиз). Психологічні характеристики темпераменту давніх лікарів практично не цікавили. Вони вивчали організм і навіть окремі органи. Наприклад, Гален говорив про темперамент окремих органів: серця, печінки, мозку. [13, c. 237]
Великий вплив на формування сучасних західних теорій особистості та її індивідуальних особливостей справила теорія темпераменту, висунута Ернстом Кречмером – німецьким психіатром і психологом. Представник конституціональної теорії Е. Кречмер вважав, що темперамент і характер людини залежать від особливостей будови її тіла.
Е. Кречмер провів безліч вимірів частин тіла людей, що дозволило йому виділити три конституціональних типи. Він описав такі типи будови тіла: астенічний, атлетичний і пікнічний. Перший тип є фізично кволим, з тонкими руками і ногами, з плоскою грудною клітиною і тонким животом. Другий тип (атлетичний) – фізично сильна людина з міцним скелетом і добре розвинутою мускулатурою. Третій (пікнічний) має щільну фігуру, великий живіт і коротку міцну шию. [6].
Хоча теорія Кречмера є морфологічною, все ж у своїх роботах він зазначає, що будова тіла залежить від функціонування залоз внутрішньої секреції. Наприклад, у євнухів при відсутності в крові статевих гормонів сильно збільшуються кінцівки; змінюється будова тіла у людей з хворою щитовидною залозою (різну кількість гормонів щитовидної залози – різний ріст). При цьому відбувається зсув у темпераменті. Крім того, Кречмер пише, що мозок залишається заключним органом для всіх дій, пов'язаних з темпераментом. Спостереження над травмами мозку показують, що безпосередній вплив на мозок може викликати різкі зміни темпераменту. Типологія Кречмера досі залишається дуже популярною в країнах Західної Європи.
У США набула популярності інша морфологічна теорія темпераменту – теорія американського психолога Вільма Шелдона.
Вихідним для Шелдона є поняття не типу (як сукупності фізичних і психологічних рис по Кречмеру), а компонента. Для того щоб вибрати компоненти статури, Шелдон застосував так званий антропоскопічний метод: він візуально обстежив фотографії 4000 студентів коледжу, знятих спереду, збоку і ззаду. В результаті дуже копіткого аналізу фотографій Шелдону вдалося вибрати самі крайні варіанти статури, максимально не схожі один на одного. Таких варіантів виявилося всього три.
Перший характеризується загальною сферичною формою, м'якістю, наявністю дуже великого живота, великої кількості жиру на плечах і стегнах, круглою головою, великими внутрішніми органами, млявими руками і ногами, нерозвиненими кістками і м'язами.
Для другого були характерні широкі плечі і грудна клітка, мускулисті руки і ноги, мінімальна кількість підшкірного жиру, масивна голова.
Третій тип уособлював худий чоловік, з витягнутим обличчям, високим чолом, тонкими довгими руками і ногами, вузькою грудною кліткою і животом, нерозвиненою мускулатурою, відсутністю підшкірного жирового шару, з добре розвиненою нервовою системою. [2]
На підставі цих типів Шелдон виділив три первинних компонента статури, які отримали відповідно позначення: ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний. Ці терміни походять від назви зародкових листків. Згідно з наявною в біології точці зору, з ендодерми (внутрішній зародковий листок) розвиваються внутрішні органи: з мезодерми (середній зародковий листок) розвиваються кістки, м'язи, серце, кров'яні судини; з екзодерми (зовнішній) – волосся, нігті, рецепторний апарат, нервова система і мозок.
Крім того, у Шелдона кожен компонент висловлювався кількісно за 7-бальною шкалою. Статура кожного конкретного індивіда виявилося представленим оцінкою, що складається з трьох цифр.
Така система оцінки статури отримала назву соматотипування. А набір з трьох цифр, що характеризують ступінь вираженості компонентів статури даної людини, – соматотипом людини. Наприклад, індивід, у якого соматотип 4-6-1 має середній ступінь ендоморф, високу вираженість мезоморф і відсутність екдоморф.
Соматотип крайнього ендоморфа – 7-1-1.
Соматотип крайнього мезоморфа – 1-7-1.
Соматотип крайнього ектоморфа – 1-1-7.
Він також виділив три типи статури. Людей першого типу назвав «вісцеротоніками» (від лат. viscera – нутрощі), другого – «соматотоніками» (від грец. – soma – тіло), третього типу – «церебротоніками» (від лат. – cerebrum – мозок). У першого типу спостерігалося переважання органів травлення, у другого – переважання рухового апарату і міцної мускулатури, у третього – переважання діяльності нервових центрів. Якщо окремі параметри мають однакову інтенсивність, то це змішаний тип.
Основний докір до морфологічних теорій темпераменту зводиться до того, що вони недооцінюють, а іноді просто ігнорують роль середовища і соціальних умов у формуванні психічних властивостей індивіда. [18]
Сучасні теорії темпераменту ґрунтуються на вченні І. П. Павлова про типологічні властивості нервової системи людини і тварин. Найбільшою заслугою Павлова стало детальне теоретичне і експериментальне обґрунтування положення про провідну роль динамічних особливостей поведінки центральної нервової системи – єдиною з усіх систем організму, що володіє здатністю до універсальних регулюючим і контролюючим впливом на весь організм.
Павлов виділив три основні властивості нервової системи: 1) силу, 2) врівноваженість, 3) рухливість збуджувального і гальмівного процесів. Сила нервової системи, в якій Павлов бачив найбільш важливу характеристику, є витривалість, працездатність. Вона виявляється насамперед у здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не входячи в стан охоронного гальмування. Говорячи про врівноваженість нервових процесів, Павлов мав на увазі рівновагу процесів збудження і гальмування. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності до зміни поводження відповідно до мінливих умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного і навпаки. Протилежністю рухливості є інертність нервових процесів. [20]
І. П. Павлов визначив чотири основні типи нервової системи, близькі до традиційної типології Гіппократа-Галена. Порівнюючи свої типи нервової системи з типологією Гіппократа-Галена, великий російський фізіолог описує їх так: cильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи розглядався їм як відповідний темперамент сангвініка; сильний, урівноважений, інертний – темперамент флегматика; сильний неврівноважений – холерика. ; слабкий – темперамент меланхоліка.
Але тип нервової системи і темперамент не ототожнюються Павловим повністю. Згідно Павлову, темперамент становить ті аспекти поведінки, в яких виявляються властивості нервової системи. « Тип нервової системи» – це поняття, яким оперує фізіолог, психолог ж користується терміном «темперамент».
Дослідження Павлова були продовжені вітчизняними психологами Б. М. Тепловим, В. Д. Небиліціним, В. С. Меряним. Ними відзначено, що першорядне наукове значення робіт Павлова полягає у з'ясуванні основної ролі властивостей нервової системи як первинних параметрів психофізіологічної організації індивідума. [15. с 202]
 
1.2 Поняття про темперамент
 
Темперамент (від лат. temperamentum – співвідношення частин, співрозмірність) -це динамічна характеристика психічних процесів і поведінки людини, що виявляється в їх швидкості, мінливості, інтенсивності та інших характеристиках. Провідними компонентами темпераменту є активність та емоційність. [11]
Психіка кожної людини унікальна. Її неповторність пов'язана як з особливостями біологічного та фізіологічного будови організму (тобто з внутрішніми умовами), так і з єдиною в своєму роді композицією соціальних зв'язків і контактів (зовнішні впливи).
Як говорив відомий філософ Артур Шопенгауер: «Меланхолік прийме за трагедію те, в чому сангвінік побачить лише цікавий інцидент, а флегматик – щось, що не варте уваги». [23, c. 183]
Проте французький філософ Альфред Фулльє сформулював найвдаліше визначення темпераменту в контексті конституціонального підходу: «Темперамент – це характерна відмінність у вродженій тілесній конституції людей, що виражається у різній мірі їх сприйнятливості, швидкості розумового процесу й сили активності. На основі темпераменту виробляється характер, причому темперамент додає характеру певного забарвлення, подібно до того, як тембр додає забарвлення голосу». [16]
Темперамент є однією з найбільш значущих властивостей особистості. Інтерес до даної проблеми виник більше двох з половиною тисяч років тому. Він був викликаний очевидністю існування індивідуальних відмінностей, які обумовлені особливостями біологічної й фізіологічної будови й розвитку організму, а також особливостями соціального розвитку, неповторністю соціальних зв'язків і контактів. До біологічно обумовлених структур особистості відноситься насамперед темперамент. Темперамент визначає наявність багатьох психічних відмінностей між людьми, у тому числі по інтенсивності й стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу й енергійності дій, а також по цілому ряду інших динамічних характеристик. [1]
Всі люди відрізняються один від одного за здібностями, інтересами, переконанням і т. д. Крім того, давно помічено, що люди відрізняються один від одного своєю поведінкою: вони по-різному виражають свої почуття (по глибині, інтенсивності, стійкості і т. д.), по-різному реагують на дії зовнішнього середовища, знаходяться в різних відносинах з людьми і зовнішнім світом (замкнуті – відкриті).
Все це проявляється в поведінці незалежно від змісту ситуації. Згадаймо малюнки X. Бідструпа, що зображують реакції людей на зім'ятий капелюх: один герой з гнівом обрушився на винного, другий надів зім'ятий капелюх і спокійно закурив, третій дуже засмутився і заплакав, а четвертий- розсміявся. Різну поведінку героїв пояснюється відмінностями в їх темпераменті.
Темперамент – це сукупність динамічних особливостей, характеристик поведінки. Сам по собі темперамент не визначає зміст поведінки і не складає його. Динамічна сторона психічної діяльності характеризується темпом, швидкістю, ритмом, інтенсивністю складових її процесів. [8]
Зовні темперамент проявляється дуже різноманітно, тому важко виявити структуру темпераменту. І проте спроби аналізу структури темпераменту призводять до виділення трьох головних, провідних компонентів темпераменту, що відносяться до сфер: 1) загальної психічної активності індивіда; 2) моторики; 3) емоційності.
Найбільш широке значення в структурі темпераменту має загальна психічна активність. Сутність цього компонента полягає головним чином в тенденції особистості до самовираження, ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності.
У другому компоненті, тісно пов'язаному з першим, моторному, або руховому, провідну роль грають якості, зв'язані з функцією рухового апарату (в тому числі й мовнорухового). Моторика має особливе значення як засіб, за допомогою якого актуалізується внутрішня динаміка психічних станів. Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м'язового руху. Моторика найлегше піддається спостереженню – часто є основою для судження про темперамент її носія.
Третім компонентом темпераменту є емоційність – комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. Як основні характеристики емоційності виділяють вразливість, імпульсивність, емоційну лабільність.
Те, що ми, спостерігаючи за людиною, сприймаємо як ознаки її темпераменту (різноманітні рухи, реакції, форми поведінки), часто є відображенням не стільки темпераменту, скільки індивідуального стилю діяльності, особливості якого можуть збігатися й розходитися з темпераментом. [5]
Будь-яка людина, незалежно від особливостей його темпераменту, за наявності інтересу працює енергійніше і швидше, ніж при його відсутності. У будь-якої людини радісні події викликають підйом душевних і фізичних сил, а нещастя – падіння їх. Але властивості темпераменту, на відміну від мотивів і психічних станів людини, проявляються у нього одним і тим же чином в самих різних видах діяльності і при самих різних обставинах. Наприклад, студент сильно хвилюється перед здачею заліку, висока тривожність – властивість її темпераменту. Проявлятися воно буде в самих різних ситуаціях: немає вістей від близьких, необхідно їхати в незнайоме місце і т. п.
Таким чином, властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини. Темперамент виявляється одним і тим же чином в дуже різній обстановці: і в тому, як людина говорить і спілкується з іншими людьми, як він засмучується або радіє, і в тому, як він працює і відпочиває, як він реагує на різні події.
Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально – своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляються в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у своєму зв'язку характеризують тип темпераменту. [3, c. 128]
 
1.3 Типи темпераменту
 
Враховуючи основні властивості темпераменту, Ян Стреляу подає наступні психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту.
Сангвінік. Людині з даним типом темпераменту притаманна висока активність. Вона жваво, збуджено реагує на все, що привертає її увагу, наділена живою мімікою і виразними рухами. Навіть незначний привід може викликати в неї голосний сміх, так само як і неістотний факт може її сильно розгнівати. За обличчям сангвініка легко вгадати його настрій, ставлення
до предмета або людини. У нього високий поріг чутливості, тому, він не помічає дуже слабких звуків і світлових подразників. Енергійний, працездатний, з активністю береться за нову справу і може довго працювати, не втомлюючись. Здатний до швидкого зосередження, дисциплінований. Якщо хоче, може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість, швидкий темп мовлення, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність проявляється в мінливості почуттів, настроїв і прагнень. Сангвінік легко зближується з іншими людьми, швидко звикає до нових вимог і умов,
без зусиль не лише переключається з однієї роботи на іншу, а й може перевчитися, оволодіваючи новими навичками. Як правило, він більшою мірою відгукується на зовнішні враження, ніж на суб'єктивні образи і уявлення про минуле, майбутнє, тобто є екстравертом.
Холерик. Як і сангвінік, відрізняється низькою чутливістю
та високою активністю. Однак він нестриманий, нетерплячий, запальний. Він менш пластичний і є більш інертним на відміну від сангвініка. Звідси – більша стійкість прагнень та інтересів, висока наполегливість, можливі ускладнення в переключенні уваги. Йому притаманна циклічність в діяльності та поведінці. В спілкуванні непоступливий, любить бути в центрі уваги. Він скоріше екстраверт.
Флегматик наділений високою активністю, низькою чутливістю та емоційністю. Його складно розвеселити або засмутити. Коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним, залишається спокійним, незважаючи навіть на великі неприємності. Зазвичай у нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само як і мовлення. Розум некмітливий, складно переключає увагу і пристосовується до нових умов, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний, працездатний. Відзначається терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, важко зближається з новими людьми, погано відгукується на зовнішні враження. За своєю психологічною сутністю він інтроверт.
Меланхолік. Людина з високою чутливістю, що в поєднанні зі значною інертністю призводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози. Він надто образливий, хворобливо чутливий. Міміка і жести його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай невпевнений в собі, сором'язливий. Навіть незначна складність змушує його опускати руки. Меланхолік неенергійний, ненаполегливий, легко втомлюється. Йому притаманна низька працездатність, нестійка увага, яка весь час відволікається, уповільнений темп всіх психічних процесів. Більшість меланхоліків – інтроверти. [7, c. 368]
Зважаючи на психологічну характеристику типів темпераменту, слід пам'ятати про те, що не у всіх людей можуть мати місце яскраво виражені типи темпераменту. Досить часто у деяких людей можуть проявлятися проміжні типи і вони лише певною мірою можуть походити на той чи інший тип темпераменту. Від темпераменту не залежать ні інтереси, ні захоплення, ні моральна вихованість людини. То ж «гарних» і «поганих» типів темпераменту не буває.
Особлива рухливість сангвініка може принести додатковий
ефект, якщо робота вимагає зміни об'єктів спілкування, роду занять, частого переходу від одного ритму життя до іншого.
Люди, які відзначаються, слабкою нервовою системою – меланхоліки, – сильніше мотивовані на виконання простіших дій, ніж решта. Тому вони менше втомлюються і дратуються від їх повторення. Більше того, оскільки люди зі слабкою нервовою системою більш чутливі до зовнішніх впливів, то їм притаманна висока спостережливість, уважність до емоційних станів інших людей.
Отже, тип нервової діяльності є вродженим і в цілому навряд чи може бути зміненим. Однак особливості типу темпераменту здатні змінюватися з віком, перебуваючи у прямій залежності від дозрівання та розвитку організму людини, її психіки. Завдання полягає в тому, щоб зважати на ці особливості і виробляти в людини вміння володіти своїм темпераментом, враховувати
його властивості під час організації діяльності. Властивості темпераменту є однією з передумов розвитку характеру людини.
У сучасній психологічній науці склалося тверде переконання в тому, що тип темпераменту в людині є вродженим і в цілому характеризує особливості динаміки нервових процесів. Але від яких саме властивостей його вродженої організації він залежить – у наш час ще не відомо [9, с. 563].
 
РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ
 
2.1 Темперамент і особистість
 
Особистість і темперамент пов'язані між собою таким чином, що темперамент виступає в якості загальної основи багатьох інших особистісних властивостей, насамперед характеру. Хоча визначає лише динамічні прояви відповідних особистісних властивостей.
Від темпераменту залежать такі властивості особистості, як:
- Вразливість;
- Емоційність;
- Імпульсивність;
- Тривожність.
Вразливість – це сила впливу на людину різних стимулів, час їхнього збереження в пам'яті і сила реакції на них. Одні й ті ж стимули на вразливої людини надають більший вплив, ніж недостатньо вразливої . Крім того, вразлива людина довше пам'ятає відповідні впливу і довше зберігає реакцію на них, і сила відповідної реакції у нього значно більше, ніж у менш вразливого індивіда.
Емоційність – це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті чи інші події. Емоційна людина надає велику значимість того, що відбувається з нею і навколо неї. У неї набагато більше, ніж у звичайної людини, виражені всілякі тілесні реакції, пов'язані з емоціями. Емоційний індивід – це той, хто майже ніколи не буває спокійним, постійно перебуває у владі будь-яких емоцій, в стані підвищеного збудження або, навпаки, пригніченості.
Імпульсивність виявляється в нестриманості реакцій, в їх спонтанності і появі ще до того, як людина встигає обміркувати ситуацію, що склалася і прийняти розумне рішення з приводу того, як у ній діяти. Імпульсивна людина спочатку реагує, а потім думає, чи правильно він вчинив, часто жалкує про передчасні і неправильні реакції.
Тривожна людина відрізняється від малотривожної тим, що у нього занадто часто виникають пов'язані із занепокоєнням емоційні переживання: страх, побоювання, страхи. Йому здається, що багато чого з того, що його оточує, несе в собі загрозу для власного « Я». Тривожна людина боїться всього: незнайомих людей, телефонних дзвінків, іспитів, випробувань, офіційних установ, публічних виступів. [ 14]
Поєднання описаних властивостей і створює індивідуальний тип темпераменту. Ті його прояви, які в кінцевому рахунку стають властивостями особистості, залежать від навчання і виховання, від культури, звичаїв, традицій, багатьох інших факторів.
Темперамент певною мірою впливає на розвиток здібностей людини, особливо тих, до складу яких входять рухи з такими їх істотними характеристиками, як темп, швидкість реакції, збудливість і гальмування. У першу чергу це здібності, які включають в свій склад складні і точні рухи з непростою траєкторією і нерівномірним темпом. До них також належать здібності, пов'язані з:
- Підвищеною працездатністю;
- Опірністю перешкод;
- Витривалістю;
- Необхідністю тривалої концентрації уваги.
Властивості темпераменту до числа власне особистісних якостей людини можна віднести лише умовно, швидше становлять індивідуальна його особливості, так як в основному біологічно обумовлені і є вродженими. Проте темперамент істотно впливає на формування характеру і поведінки людини, іноді визначає його вчинки, його індивідуальність, тому повністю відокремити темперамент від особистості не можна. Він виступає як би сполучною ланкою між організмом, особистістю і пізнавальними процесами. [17]
 
2.2 Роль темпераменту в діяльності людини
 
Оскільки кожна діяльність висуває до психіки людини і до її динамічних особливостей певні вимоги, не існує темпераментів, ідеально придатних для всіх видів діяльності. Можна образно описати, що люди холеричного темпераменту більш придатні для активної ризикованої діяльності («воєнні люди «), сангвініки – для організаторської діяльності («політики»), меланхоліки – для творчої діяльності в науці і мистецтві (« мислителі «), флегматики – для планомірної та плідної діяльності (« творці «). Для деяких видів діяльності, професій протипоказані певні властивості людини, наприклад, для діяльності пілота літака протипоказані повільність, інертність, слабкість нервової системи. Отже, флегматики і меланхоліки психологічно мало придатні для подібної діяльності.
Роль темпераменту в праці і навчанні полягає в тому, що від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, що викликаються неприємною обстановкою, емоціогенними факторами, педагогічними впливами. Від темпераменту залежить вплив різних чинників, що визначають рівень нервово-психічної напруги (наприклад, оцінка діяльності, очікування контролю діяльності, прискорення темпу роботи, дисциплінарні впливу і т. п.). [22, с. 335]
Існують чотири шляхи пристосування темпераменту до вимог діяльності.
Перший шлях – професійний відбір, одне із завдань якого – не допустити до даної діяльності осіб, які не володіють необхідними властивостями темпераменту. Даний шлях реалізують лише при відборі на професії, що пред'являють підвищені вимоги до властивостей особистості.
Другий шлях пристосування темпераменту до діяльності полягає в індивідуалізації людських вимог, умов і способів роботи (індивідуальний підхід).
Третій шлях полягає в подоланні негативного впливу темпераменту за допомогою формування позитивного ставлення до діяльності і відповідних мотивів.
Четвертий, основний і найбільш універсальний шлях пристосування темпераменту до вимог діяльності, – формування її індивідуального стилю. Під індивідуальним стилем діяльності розуміють таку індивідуальну систему прийомів і способів дії, яка характерна для даної людини і забезпечує досягнення успішних результатів діяльності. [4]
Темперамент накладає відбиток на способи поведінки і спілкування, наприклад сангвінік майже завжди ініціатор у спілкуванні, він відчуває себе в компанії незнайомих людей невимушено, нова незвичайна ситуація його тільки збуджує, а меланхоліка, навпаки, лякає, бентежить, він губиться в новій ситуації, серед нових людей. Флегматик також насилу сходиться з новими людьми, свої почуття виявляє мало і довго не помічає, що хтось шукає приводу познайомитися з ним. Він схильний любовні відносини починати з дружби і врешті-решт закохується, але без блискавичних метаморфоз, оскільки у нього уповільнений ритм почуттів, а стійкість почуттів робить його однолюбом. У холериків, сангвініків, навпаки, любов виникає частіше з вибуху, першого погляду, але не настільки стійка. [12, c. 368]
Продуктивність роботи людини тісно пов'язана з особливостями його темпераменту. Так, особлива рухливість сангвініка може принести додатковий ефект, якщо робота вимагає від нього частого переходу від одного роду занять до іншого, оперативності у прийнятті рішень, а одноманітність, регламентованість діяльності, приводить його до швидкого стомлення. Флегматики і меланхоліки, навпаки, в умовах суворої регламентації і монотонної праці виявляють велику продуктивність і опірність стомленню, ніж холерики і сангвініки.
У поведінковому спілкуванні можна і потрібно передбачити особливості реакції осіб з різним типом темпераменту і адекватно на них реагувати.
Підкреслимо, темперамент визначає лише динамічні, але не змістовні характеристики поведінки. На основі одного і того ж темпераменту можлива і «велика « і соціально незначна особистість. [ 19]
І. П. Павлов виділив ще три «чисто людських типу» вищої нервової діяльності (ВНД) : розумовий, художній, середній. Представники розумового типу (переважає активність другої сигнальної системи мозку лівої півкулі) дуже розважливі, схильні до детального аналізу життєвих явищ, до відверненого абстрактно-логічного мислення. Почуття їх відрізняються помірністю, стриманістю і звичайно прориваються назовні, лише пройшовши через фільтр розуму. Люди цього типу зазвичай цікавляться математикою, філософією, їм подобається наукова діяльність.
У людей художнього типу (переважає активність першої сигнальної системи мозку правої півкулі) мислення образне, на нього накладає відбиток велика емоційність, яскравість уяви, безпосередність і жвавість сприйняття дійсності. Їх цікавить перш за все мистецтво, театр, поезія, музика, письменницька і художня творчість. Вони прагнуть до широкого кола спілкування, це типові лірики, а людей розумового типу вони скептично розцінюють як « сухарів «. Більшість людей (до 80%) відносяться до «золотої середини «, середнього типу. У їхньому характері незначно переважає раціональне чи емоційне начало, і це залежить від виховання з самого раннього дитинства, від життєвих обставин. Проявлятися це починає до 12-16 років: одні підлітки велику частину часу віддають літературі, музиці, мистецтву, інші – шахів, фізики, математики.
Сучасні дослідження підтвердили, що права і ліва півкулі мають специфічні функції, і переважання активності тієї чи іншої півкулі робить істотний вплив на індивідуальні особливості особистості людини. [21, с. 404]
 
Висновки
 
Аналіз літератури дозволив нам зробити висновки про те, що найдавнішу теорію темпераменту розробив давньогрецький лікар Гіппократ, який пов'язував типи темпераменту з гуморальним фактором – співвідношенням між чотирма рідинами (кров, жовч, чорна жовч і слиз, або лімфа, флегма), які циркулюють у людському організмі.
Назви типів темпераментів (сангвінічний, холеричний, флегматичний і меланхолійний) з'явилися пізніше і пов'язані з іменами римських лікарів, що жили кілька сторіч опісля і розвивали Гіппократові уявлення про змішування рідин. Один із них, Клавдій Гален, який запропонував першу розгорнуту класифікацію темпераментів, що ґрунтувалася на гуморальних ідеях Гіппократа про «красис» (темперамент).
Як говорив відомий філософ Артур Шопенгауер: «Меланхолік прийме за трагедію те, в чому сангвінік побачить лише цікавий інцидент, а флегматик – щось, що не варте уваги».
Тому чітке пояснення поняття темперамент розкриває нам російський психолог Нємов Роберт Семенович, він сформулював його так, що темперамент (від лат. temperamentum – співвідношення частин, співрозмірність) – це динамічна характеристика психічних процесів і поведінки людини, що виявляється в їх швидкості, мінливості, інтенсивності та інших характеристиках. Провідними компонентами темпераменту є активність та емоційність.
Можна сказати, що типи темпераменту вивчали як закордонні, так і вітчизняні психологи. Проте в психології прийнято користуватися класифікацією Яна Стреляу, який враховував основні властивості темпераменту, охарактеризував психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту, тобто сангвінік, холерик, флегматик та меланхолік.
Знання про типи темпераменту і вміння визначити тип у конкретної людини або групи людей допомагає людській особистості знайти підхід до конкретної людини і краще побудувати відносини з ним і в колективі.
Таким чином, від темпераменту залежить, яким чином людина реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхня змістовна сторона. Темперамент проявляється в особливостях протікання психічних процесів, впливаючи на швидкість спогаду і міцність запам'ятовування, швидкість розумових операцій, стійкість і переключення уваги.
Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити стриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричиняють боязкість, нерішучість, перешкоджають встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність у цій діяльності, постійно викликає потяг до нового, інноваційного, розвиваючого.
Однак є діяльність, що пред'являє до певних властивостей темпераменту дуже високі вимоги (наприклад, вимоги до витримки і самовладання або до швидкості реакцій). Тоді необхідною умовою успіху стає відбір людей з темпераментом, придатним для даної діяльності.
Таким чином, жодна сторона особистості – її спрямованість, характер, рівень загальних і спеціальних здібностей – не визначений темпераментом, проте динамічні особливості прояву всіх властивостей особистості в тій чи іншій мірі, залежить від типу темпераменту.
 
Список використаних джерел
 
Батаршев А. В. Психологія індивідуальних відмінностей: Від темпераменту до характеру і типології особистості. – М., 2000.
Гиппенрейтер Ю. Б. Введення в загальну психологію. Курс лекцій. – М. 1986р.
Грановська Р. М. Темперамент / / Грановська Р. М. Елементи практичної психології. 3-е изд., Зм. і доп. СПб., 1997. – 128 с.
Єлісєєв О. П. Практикум з психології особистості. – 2-е вид., СПб: Санкт Петербург, 2005.
Климов Е. А. Індивідуальний стиль діяльності / / Психологія індивідуальних відмінностей: Тексти. – М., 1982.
Кречмер Е. Будова тіла і характер / / Психологія індивідуальних відмінностей. – М., 2001.
Максименко С. Д., Соловієнко В. О.. Загальна психологія: навч. Посібник. – К. : МАУП, 2000. – 368 с.
Моярова Т. А. Психологія індивідуальних відмінностей. Навч. посібник. – Вологда, ВДПУ, видавництво «Русь», 2001. – 22 с.
Небиліцин В. Д. Темперамент / / Психологічне дослідження індивідуальних відмінностей. М., 1976. – 563 с.
Небиліцин В. Д. Основні властивості нервової системи людини. – М., 1966.
Немов Р. С. Психологія. У 3-х кн.. Кн.. 1. : Навч. для студ. вищ. пед. навч. закладів. – 5-е узд. – М. : Гуманит. вид. Центр ВЛАДОС, 2006.
Обозов Н., Щокін Г. Психологія роботи з людьми. – К. : МАУП, 1999. с. 368
Палій А. А. Диференціальна психологія. Навч. посібник. – К. : Академвидав, 2010. – 237 с.
Петровський А. В., Ярошевський М. Г. Психологія: Підручник М., 1998.
Поярова Т. А. Психологія індивідуальних відмінностей. Навч. посібник. – Вологда, ВДПУ, видавництво «Русь», 2001. – 202 с.
Практична психологія: Підручник. 2-е вид., Перераб. і доп. / Под ред. М. К. Тутушкіной. СПб., 1998.
Рубінштейн С. Л. Основи загальної психології – СПб: Видавництво «Питер», 2000.
Сергєєнкова П., Столярчук О. А., Коханова О. П., Пасєка О. В. Загальна психологія. – К. : «Центр учбової літератури» 2012.
Симонов П. В., Єршов П. М. Темперамент, характер, особистість. М., 1984.
Скрипченко О. В., Волинська Л. В. та ін. Загальна психологія. Хрестоматія. Навч. посіб. – К. : Каравела, 2007.
Столяренко Л. Д. Загальна психологія. Практикум, 7-е вид. – М. : 2006. – 404 с.
Стреляу Я. Роль темпераменту в психологічному розвитку / За заг. ред. М. В. Равич-Щербо. М., 1982. – 335 с.
Шопенгауер А. Афоризми життєвої мудрості. Радянський письменник. М., 1990. – 183 c.
 
ДОДАТОК А
Малюнки X. Бідструпа, що зображують реакції людей:
Фото Капча