Вплив темпераменту на діяльність особистості

Продуктивність роботи людини тісно пов'язана з особливостями його темпераменту. Так, особлива рухливість сангвініка може принести додатковий ефект, якщо робота вимагає від нього частого переходу від одного роду занять до іншого, оперативності у прийнятті рішень, а одноманітність, регламентованість діяльності, приводить його до швидкого стомлення. Флегматики і меланхоліки, навпаки, в умовах суворої регламентації і монотонної праці виявляють велику продуктивність і опірність стомленню, ніж холерики і сангвініки.

У поведінковому спілкуванні можна і потрібно передбачити особливості реакції осіб з різним типом темпераменту і адекватно на них реагувати.

Підкреслимо, темперамент визначає лише динамічні, але не змістовні характеристики поведінки. На основі одного і того ж темпераменту можлива і «велика « і соціально незначна особистість. [ 19]

І. П. Павлов виділив ще три «чисто людських типу» вищої нервової діяльності (ВНД) : розумовий, художній, середній. Представники розумового типу (переважає активність другої сигнальної системи мозку лівої півкулі) дуже розважливі, схильні до детального аналізу життєвих явищ, до відверненого абстрактно-логічного мислення. Почуття їх відрізняються помірністю, стриманістю і звичайно прориваються назовні, лише пройшовши через фільтр розуму. Люди цього типу зазвичай цікавляться математикою, філософією, їм подобається наукова діяльність.

У людей художнього типу (переважає активність першої сигнальної системи мозку правої півкулі) мислення образне, на нього накладає відбиток велика емоційність, яскравість уяви, безпосередність і жвавість сприйняття дійсності. Їх цікавить перш за все мистецтво, театр, поезія, музика, письменницька і художня творчість. Вони прагнуть до широкого кола спілкування, це типові лірики, а людей розумового типу вони скептично розцінюють як « сухарів «. Більшість людей (до 80%) відносяться до «золотої середини «, середнього типу. У їхньому характері незначно переважає раціональне чи емоційне начало, і це залежить від виховання з самого раннього дитинства, від життєвих обставин. Проявлятися це починає до 12-16 років: одні підлітки велику частину часу віддають літературі, музиці, мистецтву, інші – шахів, фізики, математики.

Сучасні дослідження підтвердили, що права і ліва півкулі мають специфічні функції, і переважання активності тієї чи іншої півкулі робить істотний вплив на індивідуальні особливості особистості людини. [21, с. 404]

 

 

Аналіз літератури дозволив нам зробити висновки про те, що найдавнішу теорію темпераменту розробив давньогрецький лікар Гіппократ, який пов'язував типи темпераменту з гуморальним фактором – співвідношенням між чотирма рідинами (кров, жовч, чорна жовч і слиз, або лімфа, флегма), які циркулюють у людському організмі.

Назви типів темпераментів (сангвінічний, холеричний, флегматичний і меланхолійний) з'явилися пізніше і пов'язані з іменами римських лікарів, що жили кілька сторіч опісля і розвивали Гіппократові уявлення про змішування рідин. Один із них, Клавдій Гален, який запропонував першу розгорнуту класифікацію темпераментів, що ґрунтувалася на гуморальних ідеях Гіппократа про «красис» (темперамент).

Як говорив відомий філософ Артур Шопенгауер: «Меланхолік прийме за трагедію те, в чому сангвінік побачить лише цікавий інцидент, а флегматик – щось, що не варте уваги».

Тому чітке пояснення поняття темперамент розкриває нам російський психолог Нємов Роберт Семенович, він сформулював його так, що темперамент (від лат. temperamentum – співвідношення частин, співрозмірність) – це динамічна характеристика психічних процесів і поведінки людини, що виявляється в їх швидкості, мінливості, інтенсивності та інших характеристиках. Провідними компонентами темпераменту є активність та емоційність.

Можна сказати, що типи темпераменту вивчали як закордонні, так і вітчизняні психологи. Проте в психології прийнято користуватися класифікацією Яна Стреляу, який враховував основні властивості темпераменту, охарактеризував психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту, тобто сангвінік, холерик, флегматик та меланхолік.

Знання про типи темпераменту і вміння визначити тип у конкретної людини або групи людей допомагає людській особистості знайти підхід до конкретної людини і краще побудувати відносини з ним і в колективі.

Таким чином, від темпераменту залежить, яким чином людина реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхня змістовна сторона. Темперамент проявляється в особливостях протікання психічних процесів, впливаючи на швидкість спогаду і міцність запам'ятовування, швидкість розумових операцій, стійкість і переключення уваги.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити стриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричиняють боязкість, нерішучість, перешкоджають встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність у цій діяльності, постійно викликає потяг до нового, інноваційного, розвиваючого.

Однак є діяльність, що пред'являє до певних властивостей темпераменту дуже високі вимоги (наприклад, вимоги до витримки і самовладання або до швидкості реакцій). Тоді необхідною умовою успіху стає відбір людей з темпераментом, придатним для даної діяльності.

Таким чином, жодна сторона особистості – її спрямованість, характер, рівень загальних і спеціальних здібностей – не визначений темпераментом, проте динамічні особливості прояву всіх властивостей особистості в тій чи іншій мірі, залежить від типу темпераменту.

 

 

Батаршев А. В. Психологія індивідуальних відмінностей: Від темпераменту до характеру і типології особистості. – М., 2000.

Гиппенрейтер Ю. Б. Введення в загальну психологію. Курс лекцій. – М. 1986р.

Грановська Р. М. Темперамент / / Грановська Р. М. Елементи практичної психології. 3-е изд., Зм. і доп. СПб., 1997. – 128 с.

Єлісєєв О. П. Практикум з психології особистості. – 2-е вид., СПб: Санкт Петербург, 2005.

Климов Е. А. Індивідуальний стиль діяльності / / Психологія індивідуальних відмінностей: Тексти. – М., 1982.

Кречмер Е. Будова тіла і характер / / Психологія індивідуальних відмінностей. – М., 2001.

Максименко С. Д., Соловієнко В. О.. Загальна психологія: навч. Посібник. – К. : МАУП, 2000. – 368 с.

Моярова Т. А. Психологія індивідуальних відмінностей. Навч. посібник. – Вологда, ВДПУ, видавництво «Русь», 2001. – 22 с.

Небиліцин В. Д. Темперамент / / Психологічне дослідження індивідуальних відмінностей. М., 1976. – 563 с.

Небиліцин В. Д. Основні властивості нервової системи людини. – М., 1966.

Немов Р. С. Психологія. У 3-х кн.. Кн.. 1. : Навч. для студ. вищ. пед. навч. закладів. – 5-е узд. – М. : Гуманит. вид. Центр ВЛАДОС, 2006.

Обозов Н., Щокін Г. Психологія роботи з людьми. – К. : МАУП, 1999. с. 368

Палій А. А. Диференціальна психологія. Навч. посібник. – К. : Академвидав, 2010. – 237 с.

Петровський А. В., Ярошевський М. Г. Психологія: Підручник М., 1998.

Поярова Т. А. Психологія індивідуальних відмінностей. Навч. посібник. – Вологда, ВДПУ, видавництво «Русь», 2001. – 202 с.

Практична психологія: Підручник. 2-е вид., Перераб. і доп. / Под ред. М. К. Тутушкіной. СПб., 1998.

Рубінштейн С. Л. Основи загальної психології – СПб: Видавництво «Питер», 2000.

Сергєєнкова П., Столярчук О. А., Коханова О. П., Пасєка О. В. Загальна психологія. – К. : «Центр учбової літератури» 2012.

Симонов П. В., Єршов П. М. Темперамент, характер, особистість. М., 1984.

Скрипченко О. В., Волинська Л. В. та ін. Загальна психологія. Хрестоматія. Навч. посіб. – К. : Каравела, 2007.

Столяренко Л. Д. Загальна психологія. Практикум, 7-е вид. – М. : 2006. – 404 с.

Стреляу Я. Роль темпераменту в психологічному розвитку / За заг. ред. М. В. Равич-Щербо. М., 1982. – 335 с.

Шопенгауер А. Афоризми життєвої мудрості. Радянський письменник. М., 1990. – 183 c.

 

Малюнки X. Бідструпа, що зображують реакції людей: