Вплив темпераменту на діяльність особистості

Але тип нервової системи і темперамент не ототожнюються Павловим повністю. Згідно Павлову, темперамент становить ті аспекти поведінки, в яких виявляються властивості нервової системи. « Тип нервової системи» – це поняття, яким оперує фізіолог, психолог ж користується терміном «темперамент».

Дослідження Павлова були продовжені вітчизняними психологами Б. М. Тепловим, В. Д. Небиліціним, В. С. Меряним. Ними відзначено, що першорядне наукове значення робіт Павлова полягає у з'ясуванні основної ролі властивостей нервової системи як первинних параметрів психофізіологічної організації індивідума. [15. с 202]

 

 

Темперамент (від лат. temperamentum – співвідношення частин, співрозмірність) -це динамічна характеристика психічних процесів і поведінки людини, що виявляється в їх швидкості, мінливості, інтенсивності та інших характеристиках. Провідними компонентами темпераменту є активність та емоційність. [11]

Психіка кожної людини унікальна. Її неповторність пов'язана як з особливостями біологічного та фізіологічного будови організму (тобто з внутрішніми умовами), так і з єдиною в своєму роді композицією соціальних зв'язків і контактів (зовнішні впливи).

Як говорив відомий філософ Артур Шопенгауер: «Меланхолік прийме за трагедію те, в чому сангвінік побачить лише цікавий інцидент, а флегматик – щось, що не варте уваги». [23, c. 183]

Проте французький філософ Альфред Фулльє сформулював найвдаліше визначення темпераменту в контексті конституціонального підходу: «Темперамент – це характерна відмінність у вродженій тілесній конституції людей, що виражається у різній мірі їх сприйнятливості, швидкості розумового процесу й сили активності. На основі темпераменту виробляється характер, причому темперамент додає характеру певного забарвлення, подібно до того, як тембр додає забарвлення голосу». [16]

Темперамент є однією з найбільш значущих властивостей особистості. Інтерес до даної проблеми виник більше двох з половиною тисяч років тому. Він був викликаний очевидністю існування індивідуальних відмінностей, які обумовлені особливостями біологічної й фізіологічної будови й розвитку організму, а також особливостями соціального розвитку, неповторністю соціальних зв'язків і контактів. До біологічно обумовлених структур особистості відноситься насамперед темперамент. Темперамент визначає наявність багатьох психічних відмінностей між людьми, у тому числі по інтенсивності й стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу й енергійності дій, а також по цілому ряду інших динамічних характеристик. [1]

Всі люди відрізняються один від одного за здібностями, інтересами, переконанням і т. д. Крім того, давно помічено, що люди відрізняються один від одного своєю поведінкою: вони по-різному виражають свої почуття (по глибині, інтенсивності, стійкості і т. д.), по-різному реагують на дії зовнішнього середовища, знаходяться в різних відносинах з людьми і зовнішнім світом (замкнуті – відкриті).

Все це проявляється в поведінці незалежно від змісту ситуації. Згадаймо малюнки X. Бідструпа, що зображують реакції людей на зім'ятий капелюх: один герой з гнівом обрушився на винного, другий надів зім'ятий капелюх і спокійно закурив, третій дуже засмутився і заплакав, а четвертий- розсміявся. Різну поведінку героїв пояснюється відмінностями в їх темпераменті.

Темперамент – це сукупність динамічних особливостей, характеристик поведінки. Сам по собі темперамент не визначає зміст поведінки і не складає його. Динамічна сторона психічної діяльності характеризується темпом, швидкістю, ритмом, інтенсивністю складових її процесів. [8]

Зовні темперамент проявляється дуже різноманітно, тому важко виявити структуру темпераменту. І проте спроби аналізу структури темпераменту призводять до виділення трьох головних, провідних компонентів темпераменту, що відносяться до сфер: 1) загальної психічної активності індивіда; 2) моторики; 3) емоційності.

Найбільш широке значення в структурі темпераменту має загальна психічна активність. Сутність цього компонента полягає головним чином в тенденції особистості до самовираження, ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності.

У другому компоненті, тісно пов'язаному з першим, моторному, або руховому, провідну роль грають якості, зв'язані з функцією рухового апарату (в тому числі й мовнорухового). Моторика має особливе значення як засіб, за допомогою якого актуалізується внутрішня динаміка психічних станів. Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м'язового руху. Моторика найлегше піддається спостереженню – часто є основою для судження про темперамент її носія.

Третім компонентом темпераменту є емоційність – комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. Як основні характеристики емоційності виділяють вразливість, імпульсивність, емоційну лабільність.

Те, що ми, спостерігаючи за людиною, сприймаємо як ознаки її темпераменту (різноманітні рухи, реакції, форми поведінки), часто є відображенням не стільки темпераменту, скільки індивідуального стилю діяльності, особливості якого можуть збігатися й розходитися з темпераментом. [5]

Будь-яка людина, незалежно від особливостей його темпераменту, за наявності інтересу працює енергійніше і швидше, ніж при його відсутності. У будь-якої людини радісні події викликають підйом душевних і фізичних сил, а нещастя – падіння їх. Але властивості темпераменту, на відміну від мотивів і психічних станів людини, проявляються у нього одним і тим же чином в самих різних видах діяльності і при самих різних обставинах. Наприклад, студент сильно хвилюється перед здачею заліку, висока тривожність – властивість її темпераменту. Проявлятися воно буде в самих різних ситуаціях: немає вістей від близьких, необхідно їхати в незнайоме місце і т. п.

Таким чином, властивості