Вступ Болгарії у Другу світову війну та позиція провідних держав антигітлерівської коаліції

Ліберально-демократичну опозицію прихильникам пронімецької орієнтації складали Демократична, Ліберальна, Народна партії, «Демократична згода», БЗНС – «Врабча-1» та БРСДП. Але діяльність цих політичних сил обмежувалася здебільшого промовами в парламенті, письмовими протестами та езопівською публіцистикою. Політика нейтралітету, до якої закликала опозиція, у тодішній міжнародній ситуації була ілюзорною й не могла дістати широкої громадської підтримки. Загалом же внутрішнє становище в країні на початку війни не сприяло розвиткові опозиційного руху. У той час, коли більшість народів Європи була втягнута в кровопролиття, Болгарія являла собою відносно мирний оазис. Все це створювало певні ілюзії можливості проведення самостійної політики.

Саме в цих умовах БРП прийняла рішення про організацію збройної боротьби проти царського політичного режиму – сателіта гітлерівської Німеччини. Комуністи 22 червня 1941 р. виступили із закликом підтримати справедливу боротьбу радянського народу. У ході повстання проти гітлерівців та їхніх болгарських посібників передбачалося зривати постачання німецьких військ, розгортати партизанський рух тощо.

Напередодні та в початковий період Другої світової війни провадилися постійна дипломатична боротьба навколо приєднання Болгарії до Троїстого пакту фашистських держав, яка завершилася перемогою Німеччини. Спроби британської, американської, радянської дипломатії утримати Болгарію від цього кроку виявилися марними. Причини невдачі англійської політики полягали в її змісті на початковому етапі війни. Захоплений планами спрямувати гітлерівську агресію на Схід, офіційний Лондон не докладав значних зусиль для створення антинімецького фронту на Балканах. Коли настав час дати реальну відсіч агресору, Велика Британія виявилась неготовою підтримати тих, хто намагався чинити опір. Крім того, вона сама опинилася в скрутному становищі, лишившись, після розгрому Франції, сам на сам з фашистським блоком. Тому поради та погрози на адресу Болгарії, з Лондона, не мали відповіді.

США, в цілому солідаризуючись із Великою Британією, проводили власну політику. Держдепартамент обрав тактику співчування позиції болгарського нейтралітету та заохочував його зберігання, доки це було можливо. Американська дипломатія не утримувала Болгарію від приєднання до Троїстого пакту, добре розуміючи, що не в змозі досягти цього.

Для Радянського Союзу вирішальним фактором невдачі спроб укласти з Болгарією договір про гарантії або взаємодопомогу слід визнати позицію правлячих кіл самої Болгарії. Хоча СРСР був єдиною країною, яка чітко висловлювалася на підтримку територіальних претензій Болгарії, ідеологічні розбіжності виявились сильнішими за об’єктивно подібні політичні прагнення.

На початковому етапі війни політика СРСР та Великої Британії в Болгарії мала елементи протистояння. Традиційний антисовєтизм британських політиків набув нового імпульсу після укладання пакту Ріббентроп – Молотов. Тому всі англійські проекти на Балканах були спрямовані проти СРСР. Зі свого боку СРСР ставився з недовірою до дій Великої Британії на Балканах, розглядаючи їх крізь призму упередженої уяви про намагання західних держав зіштовхнути СРСР та Німеччину. Подібний стан речей створював перешкоди для формування єдиного фронту антифашистських сил у Болгарії та на Балканах загалом.

У квітні-грудні 1941 р. відбулися події, які змусили Болгарію оголосити стан війни з Великою Британією та США 12 грудня 1941 р., а також перші кроки стосовно утворення антигітлерівської коаліції. Після приєднання Болгарії до Троїстого пакту Великобританія дотримувалася відкритої ворожої позиції і підтримувала опозиційного лідера БЗНС “Пладне” Г. М. Дімітрова, створила зарубіжний опозиційний центр з метою об’єднання антиурядових сил, а 25 грудня оголосила війну Болгарії. Сполучені Штати продовжували дотримуватися позиції спостерігача і не квапились з відповідним об’явленням війни, пояснюючи, що розуміють вимушений характер ворожих дій з боку Болгарії та інших сателітів Німеччини.

Керуючись вказівками Комінтерну, закордонне бюро БРП на чолі з Г. Димитровим і В. Коларовим розпочало створення національного антифашистського фронту. Серед населення була розгорнута пропагандистська кампанія, під час якої наголошувалося, що той, «хто допомагає СРСР у війні проти фашистської Німеччини, є нашим союзником, незважаючи на партійну та соціальну належність та світогляд». Визначалося також, що в міру визрівання внутрішніх і міжнародних умов «масовий рух народу та армії необхідно спрямувати проти уряду Бориса» і встановити нову владу.

Формування уряду національної єдності БРП розглядала лише як необхідний етап на шляху до глибоких суспільних перетворень, до соціалізму. Компартія свідомо перебільшувала небезпеку фашизації країни, прирівнюючи режим у Болгарії до фашистських, і закликала до боротьби з «реакційною монархо-фашистською диктатурою». Розвиткові руху Опору сприяла підтримка СРСР, здійснювана через Комінтерн.

Загалом, не заперечуючи національно-визвольних, антифашистських мотивів руху Опору в Болгарії, треба зазначити, що він під керівництвом БРП набув класового характеру і фактично спрямовувався не тільки проти існуючого режиму, а й проти суспільного ладу в цілому.

Курс на розгортання збройної боротьби дістав підтримку серед лівого крила колишньої Військової ліги та Народної спілки «Звено». Але, на відміну від БРП, повстання вони розглядали як одномоментний військовий виступ, раптовий удар по правлячій верхівці. Окрім «звенарів», готовність до співробітництва з комуністами виявляли лише представники лівих у БЗНС та БСДРП, які, втім, віддавали перевагу іншим формам опору.

Більшість же лідерів ліберально-демократичної опозиції